WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Активні дипломатичні відносини мала Русь з Германською імперією, обмінюючись посольствами в часи воєнних дій 1030-1031 і 1040-1043 рр. Сторони вважали, що їх відносини будуть взаємовигідні – Русь прагнула мати союзника в боротьбі проти Візантії, Германія в особі Генріха ІІІ хотіла скористатися військовою підтримкою Русі в зовнішньополітичних акціях.

На схилі літ князь поділив Київську Русь між п'ятьма синами: Ізяслав одержав Київ, Древлянську землю з Туровом та Новгородом із Псковом; Святослав – Чернігів, Муромі Тьмуторокань; Ігор – Володимир-Волинський; Всеволод – Переяслав, Суздаль і Ростов; В'ячеслав – Смоленськ. Ярослав увів принцип сеньйорату. Сини князя, які на досягли князівства, називалися "ізгоями", їх позбавляли права на землю. Система сеньйорату була однією з причин міжусобиць, ослаблення і , зрештою розпаду держави.

Після смерті Ярослава Ізяслав (1054-1078) намагався поширити свою владу і на деякі землі братів. Він зайняв Володимир-Волинський після смерті Ігоря (1060 р.), а також Полоцьк (1067 р.), Отже усі землі на правому березі Дніпра були під його владою. Поразка, завдвнв половцями у 1068 р., викликала повстання киян проти Ізяслава. Вони вибрали собі за князя Всеволода, який перед тим був ув'язнений, Ізяслав мусів тікати до Польщі, просити допомоги у короля Болеслава Хороброго. Ізяслав усе-таки повернув Київ, але грабіжництво союзників і помста князя киянам викликала нові заворушення. Крім того, Ізяслав посварився з братами і в 1073 р. мусив удруге втікати до Польщі і подався дальше у Європу шукати допомоги.

В цей час у Києві правив колишній чернігівський князь Святослав ІІ (1073-1076). Після його смерті Ізяслав помирився з братом Всеволодом і втретє став князювати у Києві (1076-1077), але незабаром загинув у боротьбі зі Святославовичами.

Останній Ярославич на київському престолі – Всеволод І (1078-1093) об'єднав головні землі Київської Русі.

Після Всеволода Святополк ІІ (1093-1113) увесь час вів боротьбу з половцями. У цій боротьбі йому допомагав Володимир Мономах, переяславський князь, під проводом якого було здобуто перемоги над половцями у 1105-1111 рр.

Володимир Мономах (1113-1125) головну увагу приділяв зміцненню політичноїб єдності держави. Дипломатичними методами і військовою силою він домігся визнання своєї влади майже усіма князями. Здійснив переможні походи на половців у 1103, 1107 та 1111 рр.

Володимир Мономах підтримував зв'язки із Західною Європою, був одружений з дочкою англійського короля Гідою. Син Мономаха Мстислав був одружений зі шведською королівною, а його дочки знайшли чоловіків у Норвегії і Данії. Добрі взаємини мав Володимир із Візантією.

Із смертю Мономаха зовнішня політика перестає бути найвищим пріоритетом у державному житті. Найстарший син Мстислав І (1125-1132) отримав Київ, Смоленськ і Новгород, інші землі перейшли до братів. Він прогнав половців з українських степіва. Мстислав підтримував зв'язки із Західною Європою, був одружений зі шведською королівною, а дочок видав заміж за королів Угорщини, Данії, Норвегії.

Після смерті Мстислава І Київська держава розпалась на кілька окремих князівств.

Феодальна роздробленість Русі змінила характер її зовнішньої політики. Єдиній зовнішній політиці наступив кінець. Кожне князівство проводило політику, вигідну тільки йому і часто невигідну для країни загалом. Водночас залишаються і спільні для всіх князівств методи ведення міжнародної політики. Русь продовжує виступати як значна міжнародна сила в Європі.

У часи феодальної роздробленості, підтримуючи з Візантією дружні відносини, Київська Русь однак намагається звільнитися з-під надмірної опіки Візантії., насамперед церковної, що здійснюється через митрополитів-греків. Політичні мотиви переплітаються з теологічними, творячи складну палітру русько-візантійських відносин.

Важливим є відносини українських князівств з Польщею. Польщі був потрібний союзник у боротьбі проти Німеччини. Водночас Польща не відмовлялася загарбати руські землі, які ослабли внаслідок міжусобної війни. До Польщі тяжіли Волинське і Чернігівське князівство. Поляки брали участь у поході чернігівського князя на Галич 1144 р., дочка чернігівського князя Всеволода вийшла заміж за сина польського короля. У великих київських князів були також добрі відносини з Польщею. Син Ізяслава одружився із сестрою Болеславовичів, а Мешко ІІІ взяв за дружину Євдокію Ізяславівну. Наприкінці ХІІ ст. намітився поворот Галича до Польщі. Завдяки цьому галицько-волинсько-польські відносини, не дивлячись на окремі конфлікти, були союзницькими. Ярослав Осьмомисл використовував поляків у конфлікті із сином Володимиром. Міцні зв'язки з польським королем Казімиром ІІ мало і Чернігівське князівство. Відомі і спільні походи польсько-українських князів проти ятвягів. Ці факти свідчать про те, що у ХІІ ст.. відносини між українськими князівствами і Польщею були досить тісними.

Чесько-українські відносини були дружніми. Насамперед це стосується Волині. Ще 1123 р., відстоюючи свої права на Волинь, князь Святослав Ярополчин, крім польських та угорських використовував і чеські наймані війська, які неодноразово брали участь у міжусобицях на Русі. У 30-70-ті рр.. Галицький князь Осмомисл був в анти візантійській коаліції разом з чехами. Чеський князь Володислав повертався із христового походу з Візантії через Київ і мав політичні контакти з великим київським князем.

Криза Візантійської імперії і утворення другого Болгарського царства сприяли зміцненню відносин між болгарами і українцями. Це проявилося при Асені ІІ, який в1207 р. знайшов притулок у Галичі. Тоді ж руські війська перебували у складі болгарських. Русь-Україна також брала участь в угорській війні через Сербію і сприяла боротьбі за самостійність Сербії і Болгарії.

Відносини із Угорщиною мали досить складний характер. Спочатку Угорщина допомагала відокремленню Галичини і Волині, згодом, боячись зміцнення Галицького князівства, підтримувала Волинь. Мадяри також були зацікавленні у сильному союзнику проти Візантії. У 1145-1146 рр. король Геза ІІ скріплює цей союз шлюбом із Єфросинією Мстиславівною, але в конфлікті між Галичиною і Волинню угорські війська несподівано повернулись назад: угорці брали участь у поході волинського війська на Київ. Відомо не менше шести походів на Русь. 1152 р. відбувся похід на Галичину, який закінчився для неї невдало. Загалом у Галичині з Угорщиною склалися дружні зв'язки, які ускладнилися після 1118 р., коли Угорщина вступила в боротьбу за Галич.

У ХІІ ст. відбувся рішучий перелом у русько-половецьких відносинах. Ще Мономах зробив багато для того, щоб це плем'я не було ворожим для Київської Русі. Для цього укладалися династичні шлюби. 1116 р. відбувся переможний похід руських князів на Дінець, під час якого було зруйновано ряд половецьких міст і половці відкотились далеко в степи. Після смерті Мономаха половці зробили спробу напасти на Київську Русь, але були розбиті. 1129 р. Мстислав їх далеко за Дон, Волгу та Яїк, однак боротьба з ними продовжувалася протягом усього ХІІ ст.. Половці використовувалися і в міжусобних війнах. Велику поразку вони потерпіли від об'єднаних сил князів 1184 р., але тільки у 1190 р. ця боротьба закінчилася остаточною перемогою русичів.

Відносини з половецьким степом – одна з найскладніших ланок зовнішньої політики України. Київська Русь зуміла у важкій воєнно-дипломатичній боротьбі втримати лісостеповий кордон аж до монголо-татарської навали.

Битва на Калці з монголо-татарами 1223р. закінчилась поразкою союзників. Вона негативно вплинула н і на зовнішньо-політичне становище Київської Русі. Однак це не згуртувало князів, не змусило їх вжити заходів для оборони країни. У 1239 р. татари знову появилися на Україні і захопили ряд князівств. Із захопленням Києва у 1240 р. Україна потрапила у залежність до татар.

Аналізуючи міжнародні відносини Київської Русі, потрібно коротко зупинитися на її зовнішньополітичних та культурних зв'язках. Слов'янські племена розселилися на берегах Дніпра та його приток – зручних шляхах сполучення. Розвиток торгівлі сприяв розробці природних багатств зайнятої східними слов'янами смуги Руської рівнини, що давала їм досить щедрий та різноманітний матеріал для зовнішньої торгівлі. З того часу хутро, мед, віск, ліс стали головними статтями вивозу Київської Русі.

Успіхами зовнішньої торгівлі сприяли не тільки внутрішні, природні фактори, а й зовнішні обставини, однією з яких була наявність хозарських племен, що розселилися в степах між Доном і Дніпром у УІІ ст. Вони разом з волзькими болгарами стали посередниками торгового обміну між Балтійським північним краєм та арабським Сходом приблизно з половини УІІ ст.. Підкоривши східних слов'ян, позбавивши їх зовнішньої незалежності, хозари разом з тим дали можливість слов'янам виходити на чорноморські та каспійські ринки. Під заступництвом хазар по річках йшла жвава торгівля з Придніпров'ям, про що свідчать історичні документи. Руські купці привозили доля продажу свої товари до Чорного моря, в грецькі міста, де візантійський імператор брав з них десятину (торгове мито), купці по Дону і Волзі спускалися до хазарської столиці, де поводир-хозар брав з них також десятину, входили у Каспійське море, проникали на верблюдах до Багдада. В історичних літописах є дані про те, що у УІІІ ст. виникла і розвивалася торгівля дніпровських слов'ян із хазарським та арабським Сходом.

Loading...

 
 

Цікаве