WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

До середини 60-хроків у Києві мали Генеральні консульства Польська Народна Республіка і Чехословацька Соціалістична Республіка. У 1966-1971 рр. свої генеральні консульства відкрили в столиці радянської України ще п'ять європейських соціалістичних держав – Німецька Демократична Республіка (1966 р.), Угорська Народна Республіка (1969 р.), Соціалістична Республіка Югославія (1970 р.) і Народна Республіка Болгарія (1971 р.). В Одесі у 1970 р. відкрито Генеральне консульство Республіки Куба.

Дедалі більше розширювалися зв'язки і співробітництво УРСР з східноєвропейськими країнами по державній лінії. У цьому напрямку у Верховній Раді УРСР працювала постійна комісія у закордонних справах. До функції комісії входили підготовка і попередній розгляд питань зовнішньої політики, які передаються на затвердження Верховної Ради її Президії, контроль за діяльністю державних органів і відомств та громадських організацій республіки, що безпосередньо здійснюють контакти і співробітництво з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, винесення рекомендацій з питань зовнішньополітичної діяльності.

З 1989 р. підвищується активність підприємств і організацій республіки у зовнішньоекономічній сфері. Зареєстровано понад 2000 учасників зовнішньоекономічних зв'язків. І надалі повний контроль зовнішньоекономічних зносин України, як і усієї міжнародної діяльності, здійснював Центр, що ускладнювало вихід республіки на міжнародну зовнішньоекономічну арену і міцно тримало її біля Москви.

Про це досить яскраво свідчить парадоксальне рішення уряду колишнього СРСР від 1987 р., згідно з яким Україна могла самостійно торгувати тільки з Австрією в межах так званої придунайської торгівлі.

З прийняттям Декларації про державний суверенітет України республіка усе настирливіше намагається самостійно налагоджувати контакти із світовим співтовариством.

Українське керівництво, базуючись на Декларації про державний суверенітет України, починаючи з другої половини 1990 р. активно шукало шляхів розбудови незалежної закордонної політики й прагнуло ввести республіку до міжнародного співробітництва. Активну позицію в цьому питанні зайняло МЗС України на чолі з А.Зленком, який був призначений на посаду міністра МЗС України 28 липня 1990 р.

Після прийняття Декларації демократична опозиція намагалася надати відносинам з іншими республіками СРСР міжнародного характеру. Так 29 серпня 1990 р. представники Народної Ради і російські депутати з боку "Демократична Росія" підписали "Заяву про засади державних відносин України і РСФСР на підставі Декларації про державний суверенітет". До кінця 1990 р. Україна підписала двосторонні угоди з Литвою, Латвією, Естонією, Білорусією, Узбекистаном і Казахстаном.

Велике значення мали зарубіжні візити лідерів Руху до США. Вони допомагали подолати наслідки радянської пропаганди, що зображала НРУ як небезпечний націоналістичний рух.

У цей час новостворена комісія із закордонних справ Верховної Ради України на чолі з Д.Павличком активізувала діяльність в ООН. Так, восени 1990 р. плідно працювала українська делегація на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Уперше за всю діяльність в ООН наша делегація використала сесію для налагодження дипломатичних контактів. Були проведені переговори з міністрами закордонних справ Болгарії, Чехословаччини, Польщі, Румунії, Югославії, Туреччини, Австрії, Канади, Ватикану, зустрічі з керівниками дипломатичних відомств КНДР і США.

Рубіж 90-х років ознаменувався посиленням зв'язків та співробітництва з українською діаспорою.

Проте зусилля України, спрямовані на здобуття міжнародного визнання, були ускладненні різноманітними проблемами, особливо непевним майбутнім Радянського Союзу й нерозв'язаним питанням про те, яке місце посідатиме у ньому Україна. Західні лідери, зокрема президент США Дж. Буш та міністр закордонних справ Великобританії Д.Херд, під час своїх візитів до Києва навесні та влітку 1991 р. дали зрозуміти, що вони воліють мати справу з однією Радянською державою на чолі з Горбачовим, а не наражатися на ризик і небезпеку, у тому числі й через можливе розповсюдження ядерних арсеналів, які дедалі більше пов'язувалися з Україною (а радянські представники в це й час докладали максимум зусиль, щоб посилити ці побоювання), з розпадом СРСР.

Позиція Заходу викликала розчарування у прихильників вільної, демократичної та без'ядерної Української держави, які припускали, що можуть розраховувати на підтримку західних демократій. Протягом наступних років стало дедалі очевиднішим, що західні уряди не тільки по-різному підходять до розв'язання його численних проблем. Тоді, як українські демократи вважали, що розпад радянської імперії та утворення демократичних держав, зокрема демократичної Росії, - єдиний шлях гарантувати стабільність у Східній Європі й усунути військову та ядерну загрозу Заходу, то західні держави віддавали перевагу тому, щоб, - як 1 серпня 1991 р. заявив президент США Дж. Буш українському парламенту, - Україна та інші республіки підтримували Горбачова в його зусиллях зберегти цілісність Радянського Союзу.

У цей час робляться перші спроби встановлення двохсторонніх відносин із сусідніми державами. Так, 24 серпня 1990 р. у Будапешті відбулися переговори міністрів закордонних справ Угорської Республіки Г.Єсенські та Української РСР А.Зленка. Сторони висловили зацікавленість у встановленні добросусідських відносин і взаємовигідного співробітництва між УРСР та Угорською Республікою, які відповідатимуть їх національним інтересам та будуть конкретним внеском у будівництво спільного європейського дому. Відбувся обмін думками щодо майбутніх відносин України та Угорщини, зокрема можливостей заснування дипломатичних, консульських або торговельних представництв тощо. 27 вересня 1990 р. в Києві відбулася зустріч голови Верховної Ради УРСР Кравчука і Президента Угорської Республіки Гьонца, який перебував у Києві з офіційним візитом. У ній сторони підтвердили своє прагнення підтримувати і розвивати взаємовигідне співробітництво та добросусідські відносини, які відповідають їхнім національним інтересам. Як перший крок у цьому напрямку вони погодилися на встановлення консульських відносин на обмін консульськими установами і найближчим часом, враховуючи реальності, проведуть переговори щодо встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі.

У цей період активізується робота по розгортанню українсько-польських відносин. Свідченням цього стала Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин від 13.10.1990 року., яку підписали МЗС України А.Оленко і МЗС Польщі К.Скубішевський.

Не дивлячись на свою залежність від Центру, Україна у цей період намагається, в міру своєї можливості, включатися в життя міжнародної спільноти. Так, Українська РСР виступила проти агресії Іраку проти Кувейту, рішуче підтримала зусилля міжнародного співробітництва, спрямовані на трелювання кризи в районі Персидської затоки.

У справі розбудови міжнародних відносин неабияке значення мала Постанова Верховної Ради Української РСР від 25.12.1990 р. "Про реалізацію деклацій про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин".

Протягом трьох років УРСР входила до складу Економічної і Соціальної Ради – одного з головних органів ООН. Обиралася членом таких допоміжних органів, як Комісія з прав людини, Комісія соціального розвитку, Комітет з природних ресурсів, Комітет з народонаселення та деяких органів ЮНЕСКО і Міжнародної організації праці тощо. Однак варто зазначити, що навіть після 16 липня 19990 р, коли Верховна Рада прийняла

"Декларацію про державний суверенітет України" не дивлячись на те, що Україна була членом ООН та 15 організацій системи ООН, а також понад 60 їхніх постійних або тимчасових комісій, її делегація не отримала статусу спостерігача на Паризькій зустрічі в верхах НБСЄ у листопаді 1990 р. на знак протесту міністр закордонних справ УРСР А.Оленко вийшов із складу радянської делегації, очолюваною Горбачовим, і залишив конференцію.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. становить один з важливих кроків уперед. Свідченням того є міжнародні контакти, що встановлюються на парламентському та урядовому рівнях після схвалення цього документа.

Тема 10. Основні напрями зовнішньої політики на сучасному етапі незалежної України. (2 години)

Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим "близьким зарубіжжям", це, з рештою включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.

Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб'єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування причетні тепер сили з різними, часто протилежними соціально-політичними позиціями, і це ускладнює вироблення загальнодержавного курсу у міжнародних відносинах нашої країни.

Loading...

 
 

Цікаве