WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Завершення возз'єднання українських земель в єдиній державі

Наприкінці війни процес об'єднання українських земель та формування території України вступав у вирішальну фазу. Питання про повоєнні кордони гостро встало вже під час завершальних операцій щодо розгрому Німеччини та її союзників. Воно активно обговорювалося на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях лідерів країн антигітлерівської коаліції. Остаточні контури повоєнних кордонів УРСР сформувалися в процесі українсько-польського, українсько-чехо-словацького та українсько-румунського територіальних розмежувань. Суть цих розмежувань полягала в міжнародному юридичному визнаванні факту включення протягом 1939-1945 рр. західних областей України до складу СРСР.

Особливо важливим було врегулювання територіального питання з Польщею. Цей процес був складним і тривалим. На перебіг подій вплинули: небажання західних держав зміцнення позицій СРСР; тиск польських еміграційних кіл на західних політиків з метою відновлення польських кордонів, що існували до вересня 1939 р.; намагання Сталіна шляхом певних територіальних поступок підтримати про радянські сили в Польщі; несамостійність української дипломатії, яка завжди йшла в руслі міжнародної політики СРСР.

Першим кроком на шляху українсько-польського територіального розмежування в середині 40-х років стала Люблінська угода між урядом УРСР і польським про радянським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення, що була укладена 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документу споконвічні українські землі і 17 повітів Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини, де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво, нехтуючи правами людини, намагалося підтримати паростки соціалізму в Східній Європі.

16 серпня 1945 р. між СРСР і Польською Республікою було укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону. Він мав проходити в основному по "лінії Керзона", з відхиленням на схід 5-8 км. Однак серпневий договір фіксував на окремих ділянках 17 кілометрів і навіть 30 кілометрове відхилення від "лінії Керзона". Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 р., коли відбувся обмін майже однаковими за площею прикордонними ділянками. Внаслідок цього до Львівської області увійшли землі в районі м.Кристополя (Червоноград), а в межах польської держави опинилася територія довкола Нижніх Устриків Дрогобицької області. За міждержавними угодами до 1946 р. з України в Польщу виїхало близько 810 тис. поляків, а з Польщі в Україну – 480 тис. українців.

Питання про подальшу долю Закарпатської України ускладнювалося тим, що Чехословаччина розглядала цей край як невід'ємну частину своєї держави. Активно відбувався процес самоорганізації місцевого населення, з'являються громадські представницькі органи – народні комітети. В основі їхньої діяльності був народний рух за возз'єднання з єдинокровними братами українцями. 26 листопада 1944 р. І з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся в Мукачево, ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР. Під тиском обставин чехословацька адміністрація змушена була залишити Закарпаття, а в червні 1945 р. договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнавала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично зафіксувала кордони, встановлені в червні 1940 р.

Під час повоєнного територіального розмежування Україна не тільки змінила конфігурацію власних кордонів, а й суттєво поповнила демографічний потенціал та збільшила територію (Західна Україна, приєднана до складу УРСР, простягалася на 110 тис. кв. км., де проживало майже 7 млн. населення). Внаслідок цього наприкінці 1945 р. територія України становила понад 580 тис. кв. км. Останнім актом повного завершення формування державної території стало включення в 1954 р. Кримської області до складу УРСР.

Початок "холодної війни" пов'язують з виступом колишнього прем'єр-міністра Великобританії У.Черчілля перед студентами Вестмінстерського коледжу в американському місті Фултоні 5 березня 1946 р., у зв'язку з присудженням йому почесного ступеня доктора цього вищого навчального закладу. У.Черчілль закликав створити новий британсько-американський військовий союз замість антигітлерівської коаліції з метою "боротьби з міжнародним комунізмом на чолі з СРСР". Президент США Г.Трумен тоді відмовився прокоментувати виступ лідера британських консерваторів. А в березні наступного 1947 р. в США було прийнято доктрину "стримування комунізму" Г.Трумена, яка й стала початком глобального суперництва, що завершилось розпадом СРСР 8 грудня 1991 р. На тлі аналізу міжнародного становища, відносини між Сходом і Заходом в роки "холодної війни", стає більш чіткішим і місце України на міжнародній арені в цей період.

Вже у 50-х роках представники УРСР працювали у 16 міжнародних організаціях. УРСР вступила до шести міжурядових організацій (крім ООН). 1948 р. УРСР стала членом Всесвітньої метеорологічної організації, метою якої було сприяння співробітництву держав у галузі метрологічних спостережень та досліджень, а також використання метеорології в авіації, мореплавстві, сільському господарстві тощо. Того самого року президія Верховної Ради УРСР ратифікувала підписану в Атлантік-Сіті (США) конвенцію електрозв'язку. З цього часу Україна – член Міжнародного союзу електрозв'язку і розширює співробітництво у цій галузі.

Прохання уряду Української РСР про прийом республіки до Всесвітнього поштового союзу було підтримане усіма країнами – членами цього союзу. 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала Всесвітню поштову конвенцію.

1954 р. СРСР, УРСР. БРСР вступили до Міжнародної організації праці. У цьому ж році Україна стала членом ЮНЕСКО (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури).

Україна бере участь у Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), яке було створене на міжнародній конференції, що відбулася у 1956 р.

УРСР була учасником Конференції Об'єднаних Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО), Програми розвитку ООН (ПРООН), Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Європейської економічної комісії, Статистичної Комісії, Комісії в справах народонаселення, Комісії з соціального розвитку, Комітету по природних ресурсах та багатьох інших організацій ООН.

І все ж аналіз документів і матеріалів про участь УРСР і її уряду в міжнародному житті чітко показує, що інформація про ці "міждержавні зв'язки" зводиться до даних про "...відвідання Києва і УРСР окремими особами чи делегаціями у часі їхнього побуту в СРСР на запрошення московського центрального уряду". Роль "суверенного" українського радянського уряду і його "міністерства зовнішніх справ" не більша від ролі звичайного туристичного бюро, представники якого мають показати гостям чи відвідувачам особливості країни. З "міждержавними зв'язками" це вже не має нічого спільного, а намагання показати ті відносини як вияв "живих міжнародних зв'язків України" тільки черговий раз розкриває справжній характер позиції УРСР на міжнародній арені.

Політика США щодо українського питання. До приходу у Білий дім Д.Ейзенхауера, котрий взяв на озброєння далласівську доктрину "визволення", а початок президентства якого майже збігся у часі зі смертю Сталіна та завершенням збройної боротьби ОУН-УПА, політика США в "Українському питання" базувалася на принципах, закладених у документі "Цілі сполучених Штатів щодо Росії", розробленому держдепартаментом для Ради національної безпеки у серпні 1948 р.

У документі наголошувалося на тому, що Сполучені Штати не зацікавлені у підштовхуванні українського сепаратизму, бо це могло б зіпсувати їхні стосунки з Росією, яка обов'язково визнає незалежність України недійсною. Але закінчується документ словами: "Якщо український народ докаже помилковість таких суджень, США підтвердить моральне право України на самостійний статус".

У зовнішньополітичних службах США ставлення до "українського питання" у період від його першої появи на американському політичному "небосхилі" (1917 р.) й аж до припинення боротьби ОУН-УПА і приходу до влади у білому домі Д.Ейзенхауера визначалася ситуативністю. Розглядалося воно не скрізь призму існування у Європі бездержавного народу, що потребує підтримки, а з погляду ускладнень у міжнародних відносинах. Небажаючи створювати додаткових проблем у стосунках з Москвою, балансуючи між політикою ізоляціоналізму й інтервенціонізму, Вашингтон ставив це питання радше в ідеологічному, ніж політичному аспекті. Білий дім і держдепартамент розглядали політичний курс в "українському питанні" у річищі радянської політики. Сам термін "Україна" використовувався майже винятково у матеріалах "закритого характеру".

Loading...

 
 

Цікаве