WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Те, що опонентом Розенберга став Герінг, - не випадковий збіг обставин, адже саме Геринг відповідав за виконання економічної частини плану "Барбаросса", для реалізації якої було створено економічний штаб особливого призначення "Ольденбург", чи "Економічний штаб Ост". За декілька днів до війни штаб "Ольгенбург" завершив розробку директив щодо керівництва економікою на території СРСР після його завоювання – так звану "Зелену папку" Герінга. Центральна ідея директив сформульована досить відверто: "Першим завданням є якнайшвидше здійснення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей." Безумовно, що одним із головних об'єктів пограбування була Україна. Про це відверто говорив Геринг, виступаючи у Берліні: "Ми зайняли най родючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки – наше, німецьке". "Зелена папка Геринга – це, так би мовити, тактичний план економічного грабунку на окупованих територіях, розрахований, головним чином, на період війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроковим, стратегічним "Генеральним планом Ост". Цей проект мав на меті дати рекомендації щодо вирішення проблем германізації та колонізації районів Сходу на довгочасну перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми-максимум – на повоєнний час. Програма-мінімум мала на меті максимальне використання для успішного ведення війни економічних та трудових ресурсів завойованих на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу. Знищенню підлягали радянські керівні політичні кадри, комуністи, євреї, цигани. Населення, що лояльно ставилося до нацистського режиму, могло існувати, працюючи на завойовників.

Програма-максимум забезпечувала домінування німецької нації на окупованих територіях. Для цього планувалося: фізичне знищення слов'янських народів; часткове онімечення "нордичних груп населення", що у складі СРСР; підрив біологічної сили слов'янських народів (Метою німецької політики щодо населення російської території, - писав у своїх зауваженнях до "плану Ост" доктор Вайтцель, - є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців... Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно привести до того, що місце росіян займуть з часом українці"); масові депортації населення (планом передбачалось переселення 65% українців із Західної України до Сибіру); переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС.

Отже, на початку війни проти СРСР у німецьких планах щодо України відбулося не просто зміщення акцентів з політичних на економічні, а фактично трансформувалася сама модель майбутнього розвитку українських земель. Якщо у довоєнний період планувалося утворення бодай маріонеткової держави – "Великої України", то вже на початку агресії проти Радянського Союзу українські землі розглядалися як бездержавний сировинний придаток, джерело продовольства і робочої сили, з перспективою після знищення значної частини населення, онімечення і колонізації. Ця трансформація не випадкова, вона пояснюється гранично утилітарним, прагматичним підходом німецьких політиків до долі українських земель. Саме тому в планах фашистів у довоєнний період ці землі – козир у дипломатичній грі; у воєнний – матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій; у повоєнний – одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації.

28 січня 1944 р. відбувся пленум ЦК ВКП(б), який розглянув пропозицію Рад наркому СРСР щодо розширення прав союзних республік в галузі оборони та зовнішніх відносин і схвалив їх на винесення на наступну сесію Верховної Ради Союзу РСР. На 10-ій Сесії Верховної Ради СРСР першого скликання 1 лютого з доповіддю "Про перетворення Наркомату оборони і Наркозаксправ із загальносоюзних в союзно-республіканський наркомат" виступив заступник голови рад наркому закордонних справ СРСР Молотов. У цей день Верховна Рада ухвалила закони: "Про утворення військових формувань союзних республік..." та про "Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин...".

Статус суверенних держав давав змогу Сталіну активніше використовувати радянські республіки у проведенні своєї зовнішньої політики, насамперед у розв'язанні питань майбутнього їх членства в ООН, проблем післявоєнних кордонів тощо. Наявність двох міністерств закордонних справ – загальносоюзного і республіканського – створювала дуже вдалий зовнішньополітичний інструмент, який посол США у Радянському Союзі А.Гарріман влучно назвав "двохстволкою". Разом з тим, конституційні поправки1944 р. були також певною ідеологічною рекламою сталінської національної політики.

На Кримській конференції 1945 р. Сталіну усе ж таки вдалося позитивно вирішити для себе питання Західної України і Західної Білорусії, а ось прибалтійська проблема залишилася без змін. Не допомогла навіть спроба радянських дипломатів запропонувати Литві одна з трьох крісел, що належали СРСР в ООН. Де-юре Литва, Латвія і Естонія ніколи не були визнані Заходом складовою частиною Радянського Союзу. Те, що суверенітет республік був лише "паперовим", у західних політологів не викликало жодних сумнівів.

Постановою Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944 р. Україні, зокрема у галузі міжнародних відносин, було повернено статус, який вона втратила 1922 р. після передачі Києвом своїх зовнішньополітичних компетенцій. Питання про відновлення безпосередньої участі Української РСР у міжнародних відносинах було розглянуте і вирішене в березні 1944 р. УІ сесією Верховної Ради Української РСР. Сесія одноголосно висловилась за відновлення безпосередньої участі УРСР у міжнародних відносинах. 4 березня 1944 р. ухвалила Закон про утворення союзно-республіканського народного комісаріату закордонних справ УРСР. Уже 5 лютого 1944 р. указом президії Верховної ради УРСР наркомом закордонних справ республіки було призначено 38-річного О.Є.Корнійчука. Така кадрова політика, що її проводив Хрущов, відповідала вищезгаданому пропагандистському наступу і мала на меті посилити патріотичні почуття українського народу та його лояльності до радянської влади.

Для виконання вищесказаного завдання О.Корнійчук пропонував звернутися до наркома закордонних справ СРСР Молотова з проханням дати вказівку радянським послам у Лондоні і Вашингтоні прозондувати настрої урядових кіл щодо можливості обміну дипломатичними місіями з УРСР.

Однак перебування Корнійчука на посаді наркома закордонних справ України виявилося недовгим. 13 липня його замінив на цій посаді старий більшовик, відомий діяч Комінтерну Мануїльський, який на той час працював заступником завідувача Інформаційним відділом ЦК ВКП(б). За його політичну діяльність на Україні Троїцький назвав Мануїльського "одним з найогидніших регентів українського комунізму". За відставку Корнійчука Хрущовим було висунуто такий "непристосований" аргумент, як незнання ним іноземної мови.

12 липня 1944 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У шляхом опитувального голосування було прийняте рішення "обрати товариша Мануїльського членом політбюро ЦК КП(б)У", а вже наступного дня, 13 липня 1944 р., були оприлюдненні укази про призначення Мануїльського наркомом закордонних справа України та заступником голови РНК УРСР, а також про перехід О.Корнійчука на іншу роботу.

Мануїльський в своєму проекті "зовнішньої діяльності наркомату зовнішніх справ республік" загалом не просто обмежував участь республік у міжнародній діяльності, але фактичної зводив до нуля. У концепції новопризначеного наркома чітко простежувалося намагання центру використовувати республіканські НКЗС лише як свої допоміжні філії, що діяли в суверенних державах, вирішуючи, таким чином, геополітичні та пропагандистські завдання сталінської політики.

Подальший розвиток подій в Україні цілком відповідав планам, накресленим Мануїльським. Утім, майже весь 1944 і 1945 рр. пройшли під знаком очікування в Україні встановлення дипломатичних стосунків з іноземними державами. Надалі, представники НКЗС УРСР, зустрічаючись з членами різних іноземних делегацій, також запевняли їх у намірах українського уряду встановити з ними найближчим часом дипломатичні відносини. Зокрема, на запитання прем'єр-міністра Югославії І.Шубашича, який наприкінці листопада побував у Києві, чи має намір уряд України встановити після війни дипломатичні стосунки з Югославією та іншими країнами, завідуючий консульським відділом НКЗС УРСР К.Волохов відповів, що республіканські наркомати, зокрема наркомзаксправ України, утворені з цією метою, тобто для встановлення зовнішніх зв'язків республіки. Навіть нарком Мануїльський під час конференції у Сан-Франциско в травні 1945 р. наголошував на тому, що Україна готова в будь-який момент обмінятися дипломатичними і консульськими представництвами з будь-якою країною.

Loading...

 
 

Цікаве