WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Автор літопису "Повість временних літ" називає Кия першим полянським князем, який разом із братами Щеком, Хоривом та сестрою Либіддю заснував місто. Літопис наводить дві версії щодо особи Кия. Згідно першої він був перевізником через Дніпро, а за другою князем. А користь другої версії є більше літописних свідчень. Кия з почестями приймав візантійський імператор. Повертаючись з Візантії Кий мав намір поселитися на Дунаї, де збудував місто Києвець, але під тиском місцевих племен змушений був повернутися до Києва. (За Грушевським).

М.Брайчевський говорив, що Кий походить зі східнослов'янського племені хорватів, яке входило до складу Полянського союзу. Під ударами аварів Антсько-Полянський союз розпався. Авари переселили хорватів на Балкани. Належав Кий до соціальної еліти, яка змушена була терпіти аварську зверхність. Учився в Константинополі, був приятелем майбутнього імператора Іраклія.

Близько 635 р. Кий підняв повстання проти аварського каганату. Маючи підтримку Іраклія, здобув низку перемог, намагався закріпитися на нижньому Дунаї, де здобув Києвець. Однак у подальшій боротьбі зазнав невдач і відійшов на північ до Середньої Наддніпрянщини, де і заклав Київ.

У УІІІ-ІХ ст., за літописом, у середньому Подніпров'ї склалося державне об'єднання – Київська Русь, до складу якого увійшли поляни, деревляни, сіверяни.

860 р. у літописах згадуються київські князі Аскольд і Дір, які нібито спершу були боярами Рюрика, але відпросилися у нього в похід на Царгород і на шляху до нього здобули Київ. Ця версія спростована О.Шахматови, М.Грушевським, П.Толочком і М.Брайчевським. Проаналізувавши літописні повідомлення вони зробили висновок про те, що Аскольд і Дір були нащадками Кия, останніми представниками київської династії. Спочатку князював Дір, про якого згадує Ал-Масуді, вважаючи його найвидатнішим із слов'янських князів, що володів багатьма містами і великими територіями. Набагато більше свідчень збереглося про Аскольда. Найвизначнішими зовнішньополітичними акціями Аскольда були походи на греків (860, 863, 866, 874), результатом яких стали дуже вигідні для нього договори.

Після перемоги над греками в 860 р. Київське князівство уперше сповістило середньовічний світ про своє існування й початок боротьби за першість з Візантією на Чорному морі, Південно-Східній Європі та Передній Азії. Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії, Київська держава уклала дуже вигідні договори.

860 р., після перемоги над греками, Аскольд запровадив в Київській Русі християнство і здійснив перше хрещення свого народу. У Києві було створено митрополію, куди направлено було архієпископа (митрополита) М.Сіріна та шість підлеглих йому єпископів. Почалося будівництво церков. Аскольд прийняв титул кагана, що дорівнювало імператорському. У 882 р. Аскольда було вбито прибулим з півночі Олегом.

- норманська теорія утворення давньоруської держави (В.Антонович, С.Томашівський, В.Липинський, Д.Дорошенко та інші);

  • походження назви "Русь" (М.Грушевський, О.Єфременко, Б.Рибаков, П.Толочко, С.Макарчук) .

В останній чверті ХІІ ст.. у писемних джерелах з'являється назва "Україна". Уперше її фіксує Іпатіївський літопис 1187 р.

  • походження назви "Україна".(С.Скляренко).

Формування й об'єднання Київської Русі було справою не тільки щасливих походів, а й зручної дипломатії. Міжнародні відносини взаємини того періоду відбуваються як у різних формах, так і у різних напрямках. Основними формами є торгівля й культурні зв'язки. Серед напрямків зовнішньополітичної діяльності Русі можна визначити такі: Русь і країни Європи; Русь і країни Сходу. Той чи інший напрямок набував першорядної ваги у зв'язку з об'єктивними подіями. Відповідно змінювалися і мета зовнішньої політики Русі, методи її проведення. Якщо до кінця ХІ ст. головним було розширення кордонів Київської Русі за рахунок колонізації сусідніх територій, з метою забезпечення торгових шляхів, то другий період – період розпаду й занепаду Київської держави – характеризується підпорядкуванням зовнішньополітичної політики забезпеченню цілісності держави.

Організація дипломатичної діяльності. Закордонними взаєминами князівства керував князь. Хоча є дані що у Х-ХІ ст. утворилась окрема канцелярія при княжому дворі для чужоземних справ. Пізніше, в період феодальної роздробленості Київської Русі, такі канцелярії могли перестати існувати, бо окремі князівства не в змозі були утримувати їх.

Для переговорів з іноземними державами посилались наближені до князя особи, яким князь довіряв і які знали іноземні мови. Часто в ролі дипломатів виступали представники духовенства. Навіть монгольські хани у зносинах з Царгородом використовували руське духовенство. Латинське духовенство залучалось до переговорів з галицько-волинськими князями.

Постійного дипломатичного корпусу за кордоном Київська Русь не мала, хоча в деяких іноземних державах перебували якісь княжі представники.

Руська дипломатія керувалась певними нормами міжнародного права. У ІХ ст. почало діяти право оголошення війни, яким послуговувався Святослав. З того часу відоме

і друге правило – точне дотримання мирного договору, також, недоторканість уповноважених для переговорів, признання рівноправності сторін у міжнародних договорах, оборона свобод торгових шляхів, особливо морів і рік.

Дипломатичні методи і прийоми. Дипломатія стародавніх русичів використовувала, з одного боку, традиції і звичаї східнослов'янських племен, а з іншого, - міжнародний досвід, насамперед слов'янських державних утворень, Візантійської імперії, держав Східної і Північної Європи, Передньої Азії.

Засвоїли процедуру укладання усних договорів про припинення військових дій і обміну полоненими, навчилися укладати перемир'я і мир, зокрема з місцевою візантійською владою у Північному Причорномор'ї; стали направляти посольства в сусідні держави, пізніше вступали в прямі дипломатичні контакти з центральним візантійським урядом, з державою франків, Хорватією та іншими державами. На початку ІХ ст.. починається налагодження дипломатичних відносин. Уже в 836-839 рр. є відомості про руське посольство до імператора Феофіла. 860 р. Русь після вдалого походу на Константинополь уклала перший відомий договір "миру і любові" з Візантією. Цей договір став своєрідним дипломатичним визнанням Київської Русі. Він передбачав встановлення між державами мирних відносин.

З кінця ІХ ст. договори "миру і любові" були укладені з варягами, уграми; дружні відносини пов'язували наприкінці ІХ – на початку Х ст. Русь і Болгарію.

В Х ст. у міру зміцнення і розвитку Київської держави, активізувалася і зовнішня політика: Русь освоювала щоразу нові форми дипломатичних відносин з навколишніми країнами й народами.

З Візантією були укладені договори 907, 911 і 944 рр. Договір 907 р. містив традиційні для договорів "миру і любові" умови. Вони передбачали відновлення мирних відносин між країнами, сплату імперією данини Київській Русі і визначення статусу посольських і торговельних місій. Судячи по спільних військових діях Русі і Візантії проти сильних противників, цей договір містив й усну домовленість про військовий союз. Вироблення спочатку перемир'я, а згодом і миру у 907 р. супроводжувалось посольськими обмінами та посольськими конференціями. Це були перші руські посли, які представляли на переговорах Київську Русь.

За договором Олега з греками від 911 р., один з перших руських князів вимовляє собі контрибуцію, право торгівлі без мита і визначає норму торговельних зносин Русі з греками. Руські купці, прибуваючи до Царгорода, мали право залишатися там шість місяців і, повертаючись, отримували на дорогу потрібні припаси. Проживати вони у Царгороді вони мусили на передмісті. Входити до міста могли тільки групами не більше 50 осіб, без зброї і в супроводі грецьких урядовців. Договір визначав також форми судового процесу між русинами і греками, спеціальні припаси щодо корабельних пригод на морі, про спадщину померлих на грецькій території руських купців і дозвіл русинам служити в імператорському війську.

Русько-візантійський договір 911 р. показав, що на початку Х ст. Русь не тільки вміла укладати звичайні для того часу договори "миру і любові", а й йшла до освоєння вершин тогочасної дипломатії – письмових двохсторонніх рівноправних міждержавних договорів, які охоплювали політичні, економічні, військові та юридичні питання. Київське посольство в Візантії приймали відповідно до встановлених правил, поширених і на інші іноземні місії.

Договір 911 р. став якісно новим щаблем в історії давньоруської дипломатії. Він включав на тільки головну загальну угоду 907 р. – ідею "миру і любові", а й "ряд" – конкретні статті, присвячені різноманітним торговельним, військово-союзним, юридичним та іншим питанням.

Loading...

 
 

Цікаве