WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Маючи надійну інформацію про підготовку військових виступів проти гетьманської влади як більшовицьких структур, так і радикального крила колишніх лідерів Центральної Ради на чолі з В.Винниченком і С.Петлюрою, гетьман не мав іншого виходу, як піти на відкритий союз з російськими військовими правими та правоцентристськими колами в самій Україні та за її межами.

Проголосивши можливість федерації з небільшовицькою Росією в майбутньому, П.Скоропадський сподівався перехитрити як союзників, так і проросійські сили в Україні, й таким чином зміцнити незалежність України ще до того, як Росія позбудеться більшовиків.

Заява гетьмана про майбутні зв'язки з Росією була підкріплена контактами з генералом Денікіним та деякими іншими групами. Так, у ноті до представників Дону, Кубані, Тереку, Грузії та Добровольчої армії, український уряд твердив, що на початку боротьби за возз'єднання Росії та її визволення від більшовиків було б доцільно скликати в Києві конференцію для обговорення питань стосовно майбутньої Росії.

Така конференція відкрилася 16 листопада 1918 р., але не в Києві, а в Яссах. Її учасники звернулися до представників Антанти з проханням про військову допомогу для боротьби з більшовицьким урядом. Незважаючи на запевнення П.Скоропадського у вірності спільній меті реставрування цілісної Росії, усі делегати були стурбовані тією небезпекою, якою був гетьманський режим. Інший український орган Директорія, також викликала сильне занепокоєння. Російські делегати були впевненні, що затримка у виведені німецьких військ з української території була пов'язана із намаганням гетьмана завершити комплектування власної національної армії, здатної побороти росіян. Вони попередили союзників, що "...тільки негайний прихід сил Антанти може запобігти зростанню антисоціальних елементів, які занурять країну у вир хаосу і анархії".

Однак і сам гетьманський уряд бажав швидшого приходу союзників. Ситуація в Україні була складною. Німецькі війська, відходячи, відкривали територію більшовикам, які просувалися далі вглиб України. Місцеві більшовики почали організовувати повстання, створювати і перешкоджати постачанню Києва продовольством. У той же час, війська Петлюри наближалися до столиці. "Порятунок країни повністю залежить від країн Антанти", - писав прем'єр-міністр України Гербель у телеграмі до генерала Рауха. Він стверджував, що "...негайний наступ союзних військ на Київ має найважливіше значення".

Інтереси Антанти і антибільшовицьких сил у колишній Російській імперії збігалися. На зустрічі союзницьких військ посланник у Яссах французький віце-консул у Києві Енно був призначений повноважним представником сил Антанти на півдні Росії. Відразу після свого приїзду до Одеси в грудні 1918 р. він надіслав до міністерства закордонних справ України ряд телеграм, які свідчили про те, що союзники збиралися визнати гетьманський уряд та нейтралізувати усі спроби зашкодити його роботі. Перед усім це стосувалось петлюрівської Директорії. Енно заявив, що усі політичні питання, а також проблема самовизначення України будуть розглядатися після прибуття до Києва союзних збройних сил та політичних представників. 18 грудня 1918 р. двадцятитисячна французька армія увійшла до Одеси.

Якщо Центральна Рада мала офіційні дипломатичні стосунки лише з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Османською імперією, то Гетьманщина обмінялася з посольствами з 12 країнами, її зовнішня політика була головним чином спрямована на укладення мирного договору з Радянською Росією (підписаного 12 червня 1918 р.) та на безплідні суперечки з Австро-Угорщиною навколо питання про анексію східно галицьких земель на Холмщині.

3.Україна в період Директорії та її міжнародні зв'язки

14 грудня гетьман зрікся влади, передав її своєму уряду, а той передав повноваження Директорії. 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто вступила в Київ, де була відновлена Українська Народна Республіка.

Майже весь 1919 р. П.Скоропадський уникав політичної діяльності, працюючи над своїми спогадами у швейцарському місті Лозанна. Невдовзі він переїхав до Німеччини, де став провідною фігурою громадсько-державницького руху. Створений у 1937 р. П.Скоропадським "Союз гетьманців-державників відкрив свої відділення не тільки у Німеччині, а й у США і Канаді. У 30-ті роки тісно приятелював з колишнім президентом Західно-Української Народної Республіки Є.Петрушевичем. Під час Другої світової війни П.Скоропадський намагався нав'язати діалог українських політиків із гітлерівцями щодо створення монархічної України. Помер він у квітні 1945р. у Баварії під час бомбардування.

Доба Директорії характеризується значним погіршенням міжнародного становища України, яка звідусіль була оточена ворогами. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількісно і якісно. Посилився рух більшовицьких військ на Україну. На південно-східному кордоні зростали антибільшовицькі сили під командуванням Денікіна.

У грудні 1918 р. Антанта, насамперед Франція, висадилися в Одесі та інших чорноморських портах 60-тисячну армію. Цей несподіваний крок пояснювався рішенням західних держав-переможниць заблокувати поширення більшовизму. Вони мали намір надати безпосередньо військову підтримку антибільшовицьким силам Білої армії, що готувалася на Дону до війни за відновлення "єдиної і неподільної Росії". Тим часо на півночі дедалі виразнішими ставали наміри більшовиків знову напасти на Україну. Зрозуміло, що Директорія не могла протистояти обом цим силам і тому була змушена порозумітися з якоюсь із них. Які можна було очікувати, В.Винниченко зі своїми ліворадикальними товаришами схилявся до союзу з Москвою, в той час як помірковані та армія наполягали на угоді з Антантою.

В перші дні перебування в Києві Директорія була орієнтована передусім проти добровольческих офіцерських дружин. Радикально-соціалістичний провід Другої УНР майже до останніх днів 1918 р. не вважав більшовиків, з якими В.Винниченко уклав усну угоду про спільні дії проти влади П.Скоропадського, головним ворогом української державності. Значно більше турбот викликав факти висадження військ Антанти на півдні. Однак С.Петлюра та вище керівництво УНР розуміло, що небезпека з боку більшовиків значно реальніша і жахливіша, ніж з боку французів і добровольчих загонів.

У Директорії під час облоги Києва і після оволодінням ним не було чітко визначених зовнішньополітичних орієнтирів і пріоритетів, а два її провідні діячі – С.Петлюра та В.Винниченко – мали щодо цього діаметрально протилежні думки. В.Винниченко з своїми прихильниками схилявся до союзу з більшовицькою Москвою, у той час як поміркована частина уряду та армії наполягали на угоді з Антантою. Не було єдності щодо українського питання і серед більшовиків. Одна фракція на чолі з Мануїльським і Затонським вважала, що більшовики України занадто слабкі, щоб робити спроби захопити владу в Україні передчасно, тому виступила за проведення мирних переговорів з Директорією, щоб виграти час. Інша група на чолі з П'ятаковим і В.Антоновим-Овсієнко звернулися до Леніна з проханням підтримати негайно виступ, щоб не дати Директорії стати на ноги. Перемогли останні. Було сформовано новий український більшовицький уряд, який очолив спочатку П'ятаков, а згодом Чаковський. У грудні більшовики були готові до нового виступу на Україну.

Переговори представників більшовицької Росії з Директорією перервав наступ Червоної армії, яка 3 січня 1919 р. зайняла Харків, куди переїхав український більшовицький уряд.16 січня 1919 Директорія оголосила вій ну Радянській Росії. Наприкінці січня – на початку лютого радянські війська розбили основне угруповання військ Директорії під Києвом.

22 січня 1919 р. на Софійській площі було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. 2 лютого Директорія залишила Київ і знову переїхала до Вінниці. 5 лютого більшовики зайняли Київ.

Ці обставини визначили прагнення багатьох членів уряду встановити контакти з командуванням військ Антанти, переважно французькими, які окупували південну Україну. Командування французького експедиційного корпусу в Одесі теж мало доручення шукати контактів з Директорією. Так, вони бажали, щоб з неї вийшли В.Винниченко, С.Петлюра та прем'єр В.Черняхівський; вони вимагали формування нового, правого уряду, що створив би протягом трьох місяців 300-тисячну українську армію під протекторатом Франції. Під час боротьби з більшовиками остання мала контролювати українські залізниці, щоб не було перерв у постачанні людей і військового спорядження для фронту. Франція прагнула також мати вплив на господарську політику українського уряду. Справу ж самостійності України мала вирішити мирна конференція.

Loading...

 
 

Цікаве