WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Більшовицька делегація всіляко затягувала переговори і займалася комуністичною та антиукраїнською пропагандою. Відмовилася визнавати право України на території, на яких проживало автохтонне українське населення. Більшовицька делегація потай налагодила зв'язки з Українським національно-державним союзом, який готував повстання проти гетьманського уряду, звернувся про допомогу до більшовиків. З російської сторони їх вели Х.Чаковський та Д.Мануїльський, а з іншого, - В.Винниченко та М.Шаповал.

8 листопада 1918 р. переговори українсько-російські припинилися. Російські війська сконцентрувалися на кордонах з Україною.

Водночас з переговорами з делегацією РРФСР Українська Держава вела переговори з урядами інших державних утворень на території колишньої царської Росії, насамперед з Кримом і Доном.

Відносини з Німеччиною. Уряд П.Скоропадського у своїй зовнішній політиці змушений був проводити про німецьку орієнтацію. Він визнав умови Брестського миру. Постійно наголошувалося на спільних інтересах Німеччини та Української держави. Поводження німецької окупаційної влади, привело до того, що населення України не схвалювало про німецьку політику гетьмана. Тому безпосередні відносини налагоджувалися тільки в Берліні.

Першим головою української дипломатичної місії у Німеччині був Севрюк, один з членів делегації України на переговорах в Бресті. Проте гетьман замінив його бароном Штайнгелем, з усім дипломатичним корпусом. Це сприяло тому, що 2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську державу.

У Києві діяло німецьке посольство. В Харкові, Одесі, Катеринославі й Миколаєві були відкриті німецькі консульства. 24 липня Німеччина ратифікувала німецький мирний договір. До Німеччини їздили голова Ради Міністрів України Ф.Лизогуб. Його візит був успішним: на вигідних для України умовах розв'язано питання торгівлі між двома державами, надання Німеччині кредиту тощо. Німеччина погодилась підтримувати Українську державу у вирішенні територіальних суперечок із сусідніми державами. Однак частину порушених на переговорах у Берліні проблем Ф.Лизогуб розв'язати не зміг. Серед них формування української армії і передання захопленого німцями Чорноморського флоту Україні.

Пізніше з 4 по 17 вересня 1918 р. до Німеччини їздив сам гетьман П.Скоропадський. Німецький уряд організував гетьману пишний прийом. Його прийняв імператор Вільгельм ІІ та райхканцлер граф Г.Герті. Також відвідав заводи Крупа, у Кілі здійснив подорож на підводному човні, об'їхав німецький флот на міноносці, зустрівся з генералами. Німеччина погодилася сприяти позитивному вирішенні для України питання Холмщини і Криму.

Відносини з Австро-Угорщиною були складнішими. Політика України з будівництва держави на етнічних українських територіях не збігалися з політикою Австро-Угорщини. Брестський мирний договір перекреслив мрію поширити східний кордон до Дніпра і утворити на українських землях підпорядковану Габсбурзькій монархії слов'янську державу. Навпаки, Австро-Угорщина повинна була передати Україні окуповану австро-угорськими військами частину Холмщини, а також, поділити Галичину і східну її частину приєднати до Буковини.

Австро-Угорщина відтягувала ратифікацію Брестського мирного договору. Спочатку під впливом Польщі вона анулювала таємний протокол договору, що передбачав утворення із Східної Галичини і Буковини до 31 липня окремого коронного краю. Австро-Угорщина намагалася вплинути і на інших членів Четвірного союзу з метою відтягнути ратифікацію Брестського мирного договору з Україною. 18 червня 1918 р. Буріян дав інструкцію своєму представникові в Берліні поінформувати і переконати німецьких дипломатів, що коли Україна не виконає до визначеного у договорі терміну своїх матеріальних зобов'язань (поставити дро1 липня 1 млн. т. зерна), то мирний договір необхідно буде вважати недійсним. Подібні інструкції Буріян наступного дня надіслав австрійським послам у Болгарії й Туреччині. Це привело до загострення відносин між двома державами. Були заблоковані пропозиції українського уряду відкрити консульство у Відні, Будапешті, Львові. Австрійський уряд негативно відреагував на приїзд українського військового аташе до Відня.

Однак Австро-Угорщині не вдалося створити "єдиний фронт" держав Четвірного союзу проти України. Першою прорвала цей фронт Болгарія, яка 15 липня 1918 р. ратифікувала договір. Його підписали у Відні Джебов і Липинський. Болгарський цар Фердинанд призначив послом в Україні професора Софійського університету, колишнього міністра освіти Шишманова, який 1 серпня вручив гетьману вірчу грамоту. Послом України в Болгарії був призначений О.Щульгін.

22 серпня Брестський мирний договір ратифікувала Туреччина. У Відні відбувся обмін ратифікаційними грамотами, які підписали від України Токаржевський-Карашевич, від Туреччини – посол Гесейн Гільмі-паша. Відкрились посольства в Києві і Стамбулі.

Тільки Австро-Угорщина не ратифікувала договору.

Водночас польський уряд робив все можливе, щоб Австро-Угорщина віддала йому Холмщину. Під тиском поляків австрійський уряд заборонив своєму військовому командуванню допускати представників українського уряду до зайнятих австрійськими військами районів Холмщини та Підляшшя. Український уряд запропонував негайно скликати змішану комісію для остаточного розв'язання питання про кордони і впровадити в п'яти Холмських повітах, зайнятих австрійськими військами, українську адміністрацію, очолювану губернським старостою Холмщини і Підляшшя О.Скорописом-Йолтуховським. Одночасно гетьман запропонував німецьким властям контролювати землі, зайняті австрійськими військами, а в листопаді з цього приводу з німецьким урядом була укладена угода. Але ці плани не здійснились – перешкодили революційні події у Німеччині та на західноукраїнських землях.

Велися переговори з Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Норвегією, Голландією, Італією, Персією. Добрі відносини встановилися з Фінляндією, уряд якої очолив давній приятель П.Скоропадського генерал Маннергейм, Грузією, Литвою, Естонією. Українська Гетьманська держава обмінялася посольствами з 12 країнами. Взагалі визнали її "де-факто" або "де-юре" 30 держав світу.

Гетьманський уряд робив спроби встановити відносини з державами Антанти. З цією метою у Берн (Швейцарія) виїхав Є.Лукашевич.10 жовтня 1918 р. Рада міністрів затвердила закон про заснування української місії у Швейцарії і одночасно було створено українські консульства Женеві і Цюріху. Таке саме завдання від П.Скоропадського посол у скандинавських країнах І.Коростовець, якого змінив К.Лоський. Проте країни Антанти не пішли на встановлення відносин з Україною через кілька причин. По-перше, рішуче запротестували Німеччина і Австро-Угорщина. По-друге, держави Антанти бачили чітко виражену про німецьку політику гетьманського уряду. По-третє, уряд Франції стояв на позиції "единой и неделимой России". Англія і США, не маючи чіткого уявлення про українську проблематику, підтримували політичну концепцію Клемансо.

Після відкликання своїх дипломатів з України британці продовжували уважно стежити за подіями у цьому регіоні. Британська місія в Берліні регулярно надсилала до Лондона рапорти про розвиток українсько-німецьких відносин.

Британці почали замислюватися над можливістю селянського повстання на Україні. Агітація проти гетьманського уряду та німецьких військ спочатку призвела до пасивного опору, а згодом до відкритих бунтів в різних регіонах України.

Після підписання перемир'я 11 листопада 1918 р. союзники наказали німецьким військам тимчасово продовжувати окупацію Українських земель для створення бастіону проти більшовиків. Однак німецькі солдати почали поступово залишати Україну. Це значно похитнуло позицію гетьмана.

За цих умов дипломатія України різко активізувала свою діяльність. Д.Дорошенко попрямував до Берліна, але коли прибув туди, то там вже перемогла революція і вести переговори не було з ким. Тоді він посла до Америки барона Розена, а сам поїхав до Швейцарії на переговори з італійським прем'єром В.Орландо. У ті самі дні український посол у Болгарії Шульгин отримав наказ вступити в переговори з американцями, але отримав від них відповідь, що США не визнають самостійної України, а прагнуть бачити її у федерації з Росією. Таку саму відповідь у Яссах отримав український посланець І.Коростовець від представників Франції і Англії.

У цей самий час більшовики почали готовитись до війни з Україною, про це офіційно заявив Троїцький. Проти України було сформовано окрему УІІІ армію зі штабом у Воронежі під командування генерала Чернявіна, яка налічувала близько 75 тис. багнетів, 1400 кінноти, 170 гармат, 427 кулеметів, 6 бронепоїздів.

В той самий день, 13 листопада, коли на таємному зібранні було обрано Директорію й остаточно вирішено негайно підіймати проти гетьмана січових стрільців, а в Москві більшовицькі керівники офіційно заявили про розрив Брестського договору, у Києві відбулося засідання Ради солдатських депутатів німецьких військ, розташованих у місті. На ньому було прийняте рішення про невтручання "у внутрішні справи українського населення".

Loading...

 
 

Цікаве