WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Весною 1722 р. Скоропадський в черговий раз приїхав до царської столиці і несподівано для себе отримав наказ Петра І про запровадження з 29 квітня 1722 р. на Україні так званої Малоросійської колегії. Складалася вона з шести осіб: трьох росіян і трьох українців, очолював її представник центральної влади – московський бригадир Вельямінов, який і почав правити Гетьманщиною. Повернувшись на Україну, І.Скоропадський через кілька днів помирає – 3 липня 1722 р., призначивши до виборів нового гетьмана наказним гетьманом Павла Полуботка (1722-1723 рр.).

Ставши наказним гетьманом, Павло Полуботко продовжував політику І.Скоропадського. Із запровадженням Малоросійської колегії на Гетьманщині виникло двовладдя. Спроби старшини домогтися виборів нового гетьмана результатів не дали. На практиці це означало, що Петро І вирішив остаточно ліквідувати українське гетьманство. П.Полуботко раз за разом нагадує Петру І про статті Б.Хмельницького та Олексія Михайловича, які були підтверджені іншими царями і самим Петром, відповідно до яких російські чиновники не мали права втручатися у внутрішні справи українського судочинства. Але ще більше розлютило царя.

3 серпня 1723 р. П.Полуботко разом з генеральним суддею Іваном Чарнишем і генеральним писарем Семеном Павичем прибувають до Петербурга, де подають чергову "чолобитну", у яких ставиться питання про повернення відібраних прав і вольностей козацьких. Петро І для того, щоб виграти час і переконатись, що загрози з боку українського війська немає, приймає петиції. Одночасно він відправляє на Україну мойора Рум'янцева – для збору "компромату" проти Полуботка. Тут же царська таємна канцелярія розпочинає слідство. Полуботко разом з старшиною, що його супроводжувала були арештовані прямо на вулиці. Після цього арешти почали проводитися по всій Україні. Основними пунктами звинувачення були зносини Полуботка П.Орликом. Прямих доказів проти П.Полуботка не було, тоді було пред'явлене інше звинувачення – державна зрада. П.Полуботка було закатовано в петропавловській фортеці наприкінці 1723 р. Заарештовану старшину з в'язниці звільнили після смерті Петра І на початку 1725 р.

На вищі посади було призначено людей слухняних і покірних. Військову Генеральну Канцелярію очолив полковник Іван Левенець, глухівський сотник Іван Мануйлович та Федір Гречаний, а до Стародуба і Чернігова було призначено полковників – росіян. Гетьманщиною правила Малоросійська колегія.

Після цього доля України залежала від змін на Російському престолу. При правлінні Петра ІІ гетьманом на короткий час став Данило Апостол (1727р.). При вступі на престол Анни Леопольдівни роль гетьмана принижувалась, а в 1737 р. була замінена на Малоросійську колегію, яка складалася з шести чоловік.

Дещо змінилося становище на Україні після обрання гетьманом Кирила Розумовського в лютому 1750 р. У часи перебування гетьмана в своїй резиденції в м. Глухові та під час його довготривалих виїздів до Петербурга краєм правила старшина. За Розумовського входять у звичай загальні з'їзди старшини у Глухові для вирішення важливих справ, і ці з'їзди мали перетворитись у щось більше – подібне до українського Сейму. Вони мали відновити конституційно-парламентський устрій української козацької держави. Автори цього твору стояли на позиціях, що політичні права мають належати виключно українській шляхті.

За часів гетьмана К.Розумовського була завершена робота з реформи суду. У 1763 р. гетьман скликав у Глухові "Генеральні збори" і затвердив реформу судочинства, яка розроблялась ще з 1743 р. Ця реформа зміцнила привілейоване становище козацької старшини. Українська шляхта остаточно закріпила за собою право на селянську працю. За Розумовського було значно обмежено право вільного переходу селян і тим самим прикріплено їх до панських маєтків. Розумовський зробив спробу реформати українську козацьку армію. Було заведене обов'язкове навчання козацьких синів. Вони не тільки здобували загальну, але і освіту на західно-європейський зразок. Була введена єдина форма для української армії (синьо-біла). Розумовський хотів також заснувати університет поблизу Батурина. У 1764 р. був виданий царський маніфест, у якому сповіщалось, що гетьман К.Розумовський "добровільно" зрікається гетьманства і влада знову перходить до Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором. Генерал-губернатором стає Петро Румянцев. У колегії мали засідати 4 українці і 4 росіяни. Протягом 1765-1767 рр Колегія здійснила перепис усього населення України, що дало можливість підвищити оподаткування.

Спочатку уряд Катерини ІІ скасував у 1765 р. козацький лад на Слобожанщині. Слобожанщина до складу української держави офіційно не входила, а була одною з московських провінцій, що мала статус автономії. З кожним роком Слобожанщина багатіла і розвивалася, її українське населення збільшувалося. При певних обставинах цей регіон міг стати вагомим збройним резервом у випадку антиросійської війни. Царський уряд своїм маніфестом розпустив козацькі полки на Слобожанщині, створивши на їх основі гусарські полки, а козаків було обернуто в стан таки званих вільних селян, з яких і набиралися рекрути до гусарських полків. Посполиті селяни попали у повну залежність від своїх хазяїв, тобто стали кріпаками на російський манер. Так, на політичній карті Російської імперії з'явилась нова губернія – Слобідсько-Українська.

Ліквідація давнього ладу на Гетьманщині прискорилась тільки після знищення Запорізької Січі. У1781 р. була скасована Малоросійська колегія. На місце Гетьманщини виникли три губернії, або намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, які разом склали Малоросійське Генерал-Губернаторство. По губерніях були введені загальноросійські адміністративні й судові установи. У 1783 р. наказом Катерини ІІ сільське населення Гетьманщини назавжди закріплювалось до землі. Населення Гетьманщини обкладалось великим подушним податком. Тоді ж, у 1783 р. був скасований і козацький полково-сотенний військовий лад. Козацькі полки перетворювалися у так звані пікінерні полки регулярного російського війська. Увесь козацький стан прирівнювався до стану вільного козацтва, хоча назва "козак" офіційно залишалася за ними. З них здійснювався набір до армії – три новобранці з кожних 500 козаків. Козацька старшина розформувалася і їй пропонувалося вступати до війська на правах російського офіцерства.

Щоб остаточно відірвати старшину від рядового козацтва, цариця надала козацькій військовій старшині права російського дворянства.

Крім того, видозмінюючи соціальну структуру Гетьманщини, російська цариця не залишила осторонь українське духовенство. У 1786 р. була проведена секуляризація українських монастирів. Багато з них було ліквідовано, а інші – пограбовані. Це особливо негативно вплинуло на українську культуру. Монастирі були важливим осередком національної культури: вони утримували школи, друкарні, лікарні та інші доброчинні установи. Особливо це позначилось на становищі Києво-Печерської Лаври з її славнозвісними друкарнями і Києво-Могилянській академії та її філіалів, які втратили фінансову підтримку. Українське духівництво остаточно занепадає у кінці ХУІІІ ст.

Таким чином, за роки свого правління Катерина ІІ довела розпочату Петром І справу знищення автономії Гетьманщини і Слобожанщини до логічного кінця. Зникають з історичної арени усі зовнішні ознаки української державності, ціла соціальна структура, яка надавала Україні чітко виражений європейський характер.

Запорізька Січ. Під час Північної війни російські війська по-варварськи знищили так звану Чортомлицьку, або Стару Січ. Запорожці були змушені перейти кордон і зупинитися на турецькій території, заснувавши там у 1711 р. Олешківську Січ. Запорізькі козаки змушені були визнати владу кримського хана і турецького султана. Згідно із статтями Прутського миру від 12 липня 1711 р. та Константинопольського трактату від 3 квітня 1712 р. Росія формально визнавала протекторат турків над Запоріжжям. Спочатку козаки почували себе дуже вільно на чужині. Але згодом запорожці були позбавлені привілеїв при вивозі солі; на вимогу кримського хана змушені були здійснювати далекі походи і безкоштовно працювати на будівництві укріплень; їм заборонялося тримати на Січі гармати і будувати свою церкву. Протягом 22 років вони зверталися до російських царів про повернення під їх протекторат але безуспішно. Тільки за царювання Анни Іванівни 7 вересня 1734 р. їм було дозволено повернутися на свої землі, де вони заснували Нову або Краснокутську Січ, яка існувала з 1734 по 1775 р. Приймаючи російське підданство запорожці отримали у своє володіння землі, якими турки формально поступилися Російській імперії в 1740 р. Ця територія отримала назву "Вольностей Війська Запорізького". Це істотно вплинуло на становище Січі. Якщо раніше Січ знаходилась на периферії, у "дикому полі", то тепер її тісним півколом оточували кордони польської України, Гетьманщини і Слобожанщини, які прагнули розширити свої волдіння.

Loading...

 
 

Цікаве