WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Починаючи з УІІІ ст.. до н.е., кіммерійців витісняють з північного Причорномор'я скіфи.

Скіфи створили першу рабовласницьку державу близько УІ ст. до н.е., заселяли територію між Доном і Дунаєм. Держава являла собою деспотичну монархію. У 513 р. до н.е. скіфи розгромили персидського царя Дарія. Мали активні контакти з греками, тому що у УІІ-УІ ст.. до н.е. на північному Причорномор'ю виникають грецькі колонії – міста-держави. Це були типові рабовласницькі держави. Вони багатіли на торгівлі хлібом, рабами, рибою, ремісничими виробами.

Геродот поділяв скіфів на окремі групи: на лівому березі Дніпра жили скіфи-кочівники, по обох берегах Дніпра – скіфи-хлібороби, в басейні Середнього Бугу жили скіфи-орачі, які називали себе сколотами. Найновіші дослідження схиляють вчених до думки, що це були слов'янські праукраїнські племена, які беруть свій початок від трипільців.

За етнічною приналежністю скіфи належали до індоєвропейської спільноти, а саме – іранської групи племен. Якщо дотримуватися теорії європейської прабатьківщини індоєвропейців, то їхню появу у Північному Причорномор'ю можна пояснити зворотнім рухом кочових племен, викликаним міграційними процесами в Середній Азії.

Ці факти підтверджують неперервність етногенезу українського народу. Київський вчений М.Суслопаров, дешифруючи писемність трипільців, виявив, що нею користувалися і племена Зрубної культури, зокрема кіммерійці. Ряд дослідників дотримуються думки про виділення вже у ІІІ-ІІ тис. до н.е. на Наддніпрянщині відповідних діалектів, які стали предками пізніших прибалтійської і праслов'янської мов. Скіфи- землероби (сколоти) за своєю матеріальною культурою перебували у безпосередньому зв'язку з трипільцями, а тому брали участь у формуванні протислов'ян (протоукраїнців). Поховання скіфів мають аналогію з похованнями трипільців та кіммерійців під курганами, а видатних осіб спалювали на вогні. Обидва обряди продовжували зберігатися аж до слов'янських дохристиянських часів на Київщині та Чернігівщині; скіфи продовжують розробку трипільської міфології, яку перейняли і слов'яни. Скіфи користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Його характерні стилістичні риси збереглися і в сучасному народному гончарстві; від скіфів маємо традиційні білі штани і сорочку, чоботи шпилеподібні, козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келепи тощо.

Починаючи з ІІ ст.. до н.е., скіфів витісняють інші кочові племена – сармати. Вони, як і скіфи, належали до іранської групи племен і вирушили з південного узбережжя Каспійського моря в результаті натиску інших племен з Середньої Азії. Сармати були кочовими племенами, лише невелика їх частинка займалася хліборобством біля Дунаю та Азовського моря. Це був войовничий народ, який усе життя провів у війнах, але так і не створив єдиної політичної організації, а жив окремими племенами.

З переселенням сарматів у степи Північного Причорномор'я значно розширилися їхні зв'язки з античними містами. Ці зв'язки сприяли поглибленню у сарматів процесу творення різних соціальних верств і посилення племінної знаті, довкола якої групувалися військові дружини. У них, як і у скіфів, існувала приватна власність на худобу, що була їх багатством і головним засобом виробництва. Чільне місце у їхньому господарстві посідала праця рабів, в яких вони перетворювали захоплених під час безперервних воєн полонених.

Сармати підтримували зв'язок з Китаєм, Індією, Іраном, Єгиптом. Кочовий спосіб життя сарматів і торговельні зв'язки з багатьма народами сприяли поширенню різних культурних впливів. Їх культу поєднувала елементи культури Сходу, античного Півдня і Заходу.

У ІІІ ст.. н.е. північно причорноморські степи опановують германські племена готі, що туди прийшли з-над Балтики. І в кінці ІІІ-ІУ ст. розпочинається велика слов'янська міграція.

Слов'яни становили окрему слов'яно-литовську групу. Їхньою батьківщиною вважається територія між Віслою, Балтійським морем, Дністром, Бугом і Середнім Дніпром. Литовські народи займали північну частину цієї території. Велике слов'янське переселення ІІІ-ІУ ст.. не лише остаточно розриває слов'яно-литовську групу індоєвропейців, а й розпочинає диференціацію в середовищі самих слов'ян. Поєднання археологічних та лінгвістичних даних дає підстави відносити скіфів-землеробів (сколотів) до праукраїнців, зокрема полян і русів. Перші писемні згадки про слов'ян відносяться до І ст.. н.е. У творах авторів І-ІІ ст. зокрема Плінія, Таціта, Птоломея вони виступають під назвою венедів. Назва "словен", "славен" з'являється у УІ ст. і стосується західних слов'ян. Поділ слов'ян на західних, східних і південних розпочинається ще перд їх розселенням, а в його процесі лише закріплюється. Предки українців проживали у південно-східній частині праслов'янської території в районі середньої течії Дніпра.

Готський історик Йордан говорить "...венеди походять від одного корення і нині відомі під трьома назвами – венеди, анти, словени". Отже венеди ділилися на дві частини: західну (склавени) і східну (анти). Венеди – це стара германська назва склавинів. Анти, - писав Йордан, - проживають між Дністром і Дніпром аж до Чорноморського побережжя. Відомості про антів залишив і візантійський історик Прокопій Кесарійський. Починаючи з УІ ст. анти регулярно вторгалися в межі Візантійської імперії.

У ІУ-УІ ст. н.е. давньослов'янські племена були об'єднанні у два великі союзи державного типу, очолювані царями – Антський на сході і Склавінський на заході. Відомо, що анти створили міцну державу на чолі з королем, яка існувала у ІУ-УІ ст. Головним заняттям антів було землеробство, яке досягло високого розвитку. Також розвивалося городництво, рибальство, збиральництво, мисливство, які становили важливий засіб розвитку зовнішньої торгівлі.

Для антського суспільства початку І тис. до н.е. була характерна територіальна община. Одні землі, залишаючись у колективній власності общин, вже передавалися наділами в індивідуальне користування окремими сім'ями.

За такої форми земельних відносин продукт, отриманий в результаті обробітку конкретної ділянки землі, становив вже приватну власність і міг бути джерелом збагачення. Відбувається диференціація суспільства.

В антів існувало рабовласництво, однак воно не перетворилось у них в основу суспільного ладу, а відразу еволюціонувало до більш прогресивних феодальних відносин.

У ІУ ст. анти вели запеклі війни з готами, що прийшли з над Балтики. Анти зазнали сильної поразки. Готи полонили і розп'яли антського короля Буса (Божа) разом із синами і 70 старшинами. Однак готський король Вінітірій протягом року був розбитий антами, а його державу зруйнували гуни, які прийшли з Алтайських гір. Вони створили велику державу, що охоплювала територію між Нижньою Волгою і Доном аж до басейну Дунаю. Антське царство уникло гунського погрому тому що виступало союзником гунів. Після розпаду гунського державного об'єднання, який настав відразу ж по смерті короля Атіли в 453 р., Антське царство переживає піднесення.

559 р. анти разом з іншими слов'янськими племенами вдерлися до Тракії і дійшли майже дол. Константинополя, але були змушені відступити і повернутися на свої землі.

Анти є безпосередніми предками українців, а їхня держава попередниця Київської Русі. Анти виступають на території, де у УІІІ-ІХ ст. з'являється ім'я "русин". В середину УІ ст. на Антське царство напали кочові племена аварів, що прийшли з прикаспійських степів. З другої половини УІ ст. Антська держава занепадає. Остання згадка про неї відноситься до 602 р. Під час війни з аварів і Візантії на боці останньої виступили анти. Це свідчили, що анти були підкоренні аварами не остаточно, оскільки вступали в союзницькі зв'язки з іншими державами. Можна припустити, що під тиском аварів вони відступили в Середнє Придніпров'я.

В карпатській улоговині авари заснували свою державу – Аварський каганат. Вона проіснувала до другої чверті УІІ ст. і була розгромлена Франкською імперією.

З початком УІІ ст. уриваються писемні згадки про східних слов'ян. На зміну Антській державі приходить полянсько-руський політичний союз у Середньому Придніпров'ї, якому судилось стати завершальним етапом формування українського етносу.

Літопис "Повість временних літ" дає такий огляд племен, що у УІІІ-ІХ ст. проживали на території сучасної України: поляни жили на правому березі Дніпра, поблизу Києва; сіверяни – над Десною, Сеймом і Сулою; древляни – між Тетеревом і Прип'яттю; дуліби (або бужани) – вздовж Бугу (їх називали волинянами); білі хорвати на Прикарпатті; уличі – над Бугом; тиверці над Дністром. З цих племен і повстав український народ. Всіх східнослов'янських племен налічувалось понад сто. Вони об'єднувалися у 14 великих племінних союзів.

Loading...

 
 

Цікаве