WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Хмельницький вмовив представників старшинської опозиції (П.Тетерю і Г.Сахновича) відкласти свої претензії до того часу, коли на переговорах розглядатимуться умови входження України в союз з Росією. Відразу ж після цього гетьман, старшина, козаки присягнули Росії за "чиновной книгой", яку привезли із собою посли.

Прийняття присяги по всій Україні (усього до книги присяги вписано 127337 осіб) відбулося спокійно і навіть урочисто. Проте, це було явно не до вподоби запорізькому козацтву, хоча Хмельницький і заручився його попередньою згодою на входження в союз з Росією. Не захотіла прийняти присягу частина старшини на чолі з І.Богуном. У Кропив'янському і Полтавському полках козаки "киями побили" московських урядників. Категорично відмовилося від присяги вище духівництво на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим.

Так відбулося входження України в союз з Росією. Цей союз невдовзі виявився дискредитований, бо в устах ідеологів самодержавства він став обґрунтування належності росіян і українців до однієї нації і, отже, заперечення самого існування українського народу. Зрештою, і термін "возз'єднання" не відповідав характеру російсько-українських відносин після 1654 р., оскільки не було досягнуто відповідального йому рівня рівноправності партнерства. Очевидно термін "приєднання" точніше відбиває сутність цих відносин.

Умови союзу України з Росією обговорювалися в Москві і були закріплені у підготовлених українською стороною так званих "Березневих статтях" 1654 р. і в царських грамотах. Царський уряд гарантував непорушність станового поділу, "вольності" козацтва, виборність гетьманів, 60-тисячний козацький реєстр. Україна зберігала право дипломатичних зносин з іншими державами, за винятком Польщі і Туреччини.

За свого життя Хмельницький твердо обстоював права України, цар не отримав жодної данини з України, а воєводи до українських міст призначались тільки за згодою Хмельницького. У результаті спільних воєнних дій проти Польщі вдалося, хоч і не надовго, здійснити давню мрію гетьмана про Україну "по Холм і Галич" – з піл влади поляків було звільнено майже усю Західну Україну.

З початку 1655 р. почало змінюватися ставлення турецького уряду до України в бік можливості відновлення її союзу з Кримом. Дуже сприятливим фактором для наступу українсько-російських військ став початок війни Швеції проти Речі Посполитої. В цілому, незважаючи на складність обстановки, літньо-осіння кампанія українсько-російського війська в Україні завершилася успішно. Внаслідок договору з ханом, укладеного під Озерною, було убезпечень російські та українські землі від татарського нападу. Вдалося уникнути й загострень відносин зі Швецією, що залишало можливість спільних дій проти Речі Посполитої. Відкривалася перспектива дальшого поліпшення стосунків з Трансільванією, Молдавією і Валахією та залучення цих держав до коаліції проти Польщі. Хмельницький виявив себе тонким політиком, який послідовно втілював курс на включення до складу козацької держави всіх українських земель, проводив активну зовнішньополітичну діяльність.

Проте Хмельницький мав усі підстави бути незадоволеним розвитком російсько-українських відносин. Тим часом дедалі помітнішим стає розходження зовнішньополітичних курсів українського та російського урядів. Вже весною завершується процес переорієнтації політики Росії на союз із Річчю Посполитою проти Швеції. Особливо його турбувало те, що посланці України не були допущені на віленські переговори Росії з Польщею 1656 р. Емоційний і запальний гетьман не вірив полякам і усяко намагався застерегти царя від їхньої підступності. Однак і російський уряд на кожному кроці виявляв свою підступність – він не гребував жодними засобами, щоб перешкодити зміцненню впливу України у зайнятій її військами Білорусії. Не залишаючись у боргу і не довіряючи царю, хмельницький уклав угоду з татарами.

Російський уряд непокоїли і монархічні тенденції у поведінці Б.Хмельницького, які виявилися у тому, що в останні місяці життя він добивався згоди старшинської ради на передачу гетьманської булави після своєї смерті 16-річному сину Юрію. 17 липня (6 серпня) 1657 р. Хмельницький помер у Чигирині.

Заслуги Хмельницького в тому, що він домігся від турецького уряду проведення політики позитивного нейтралітету стосовно України. Гетьман не поспішав приймати пропозицію Порти щодо її протекторату, але і не відхиляв їх, прораховуючи можливі наслідки такого кроку в критичний для Української держави період.

Гетьман прагнув залучитися підтримкою Молдавії, Валахії та Трансільванії. Це було не просто, бо в цьому регіоні традиційно сильними залишився вплив Польщі. Не можна ігнорувати й того, що Молдавія і Валахія перебували у васальній залежності від Туреччини. 1653 р. Б.Хмельницький в оцінці політичної ситуації у Молдавії допустився серйозної помилки, що призвело до укладення цими державами антиукраїнської коаліції з Річчю Посполитою. Однак гетьман уже наступного року домігся розвалу цієї коаліції. Тим часом відбувається дальше зближення України з Трансільванією. У подальшому з Трансільванією було укладено антипольський договір (1656 р.).

Мирний договір між Москвою і Польщею, без урахування інтересів України, був підписаний у вересні 1656 р. за посередництвом Австрії і порушував всі найважливіші інтереси України. Москва ставала союзницею Польщі. Це означало, що для України військовий союз із Москвою, звернений проти Польщі, втрачав будь-яку вагу і значення. Більше того – для об'єднання в козацькій державі всіх руських земель (це була головна мета гетьмана) царська влада ставала не лише зайвою і навіть небезпечною. Крім цього, московсько-польський союз обертався проти нового союзника України – короля шведського Карла-Густава.

Угода Московщини з Польщею змусила Б.Хмельницького визначити нові приоритетні напрямки української зовнішньої політики: унезалежнити Україну від агресивної політики Москви; відібрати в Речі Посполитої ті північно-західні українські землі, що до складу козацької держави ще не увійшли; знешкодити татарський Крим і врешті здобути міжнародне визнання своїх династійних намірів, які полягали в тому, щоб скріпити військовий титул гетьмана суверенним титулом княжим і забезпечити спадковість верховної влади в Україні.

Тим часом відбувається дальше зближення України зі Швецією. Викликає інтерес інструкція, котра проливає світло на позицію уряду Швеції щодо України. Насамперед посли мали добиватися розриву російсько-українського союзу й залучення України до збройної підтримки Швеції в її боротьбі проти Росії (негайного надання королю 30 тис. війська для реалізації воєнно-стратегічних завдань). Самому Б.Хмельницькому належало за домовленістю з Карлом Х взимку чи весною вирушити до Польщі або Росії. Під час цієї війни козаки не повинні були без відома короля починати іншої війни, для якої була б потрібна допомога Швеції. Хмельницький не мав права укладати миру чи перемир'я з ворогами Карла. Зі свого боку, Швеція брала на себе зобов'язання не допомагати ворогам України, а по можливості помагати козакам. Як бачимо, шведський уряд не поспішав визнавати незалежність України, обминав питання про входження західноукраїнських земель до складу козацької держави, чим на той час найбільше клопотався Хмельницький. Звісно, така позиція Швеції насторожувала гетьманський уряд.

Новостворена тоні на сході Європи коаліція держав одразу поставила нову українську державу на садовище не лише суверенної країни, але цілком самостійної у ведені власної міжнародної політики, яка може відіграти важливу роль в питаннях політичної рівноваги, паралізуючи загарбницькі тенденції обох зазначених держав. До цієї коаліції держав входили: Швеція, Прусія, Литва, Україна., Семигород, Молдавія та Волощина. Вона була утворена на противагу Москві з одного боку та Польщі і Криму з - іншого.

Коаліція вищезгаданих держав фактично спиралась на міцних основах тогочасної спільності політичних інтересів, у реалізації яких неабияку роль відігравала Україна. Розглянемо конспективно прагнення кожної з країн – учасниць блоку.

Швеція, у своїх давніх намірах заволодіти польським узбережжям Балтійського моря та в старій династичній війні з Польщею, із підписанням Віденського миру між Москвою і Польщею опинилась перед новою проблемою – можливістю підсилення останньої союзом із Москвою та перспективою обрання Московського царя на польський престол. За цих умов завданням короля шведського Карла-Густава було якнайшвидше запобігти цій небезпеці та, випередивши Москву, швидкими темпами оволодіти максимальною територією польських земель. Тож Україна, як ворог Польщі і незадоволена царською політикою васала Москви була для Швеції важливим і потрібним союзником.

Loading...

 
 

Цікаве