WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Уже 8 лютого 1649 р. царському гінцю Василю Михайловичу гетьман вручив у Переяславі лист до Олексія Михайловича, в якому, зокрема, писав про віроломство польських шляхтичів і просив Олексія Михайловича підтримки у боротьбі проти польської шляхти.

Перше офіційне російське посольство на чолі з Григорієм Унковським вирушило на Україну 16 березня 1649 р.

З 17 до 22 квітня в Чигирині відбулися переговори між Унковським і Б.Хмельницьким та старшиною. Після їх закінчення з російським посольством до Москви було виряджено чигиринського полковника Федора Якубовича Вишняка, який мав завдання продовжити українсько-російські контакти.

Перед цим посланці Б.Хмельницького побували на Дону. Вони просили допомоги в боротьбі з польською шляхтою. Хоча царя донські козаки запевняли, що вони без царя наказу допомоги дати не можуть, російський посол в Україні весною 1649 р. повідомляв свій уряд про інше, що донські козаки допомагають Війську Запорізькому.

Про активну участь представників донської вольниці у спільних походах разом з українськими повстанцями проти польської шляхти свідчить і "Реєстр Війська Запорожского после Зборовского договора", куди вписано велику кількість донських побратимів запорожців.

Враховуючи те, що польська шляхта активно готувалася до війни з українськими повстанцями, Б.Хмельницький знову звернувся до царя Олексія Михайловича. Уповноважений послом від козаків до Москви поїхав чигиринський полковник Федір Вишняк, який просив царя про допомогу в боротьбі проти Польщі.

До складу козацького посольства, крім полковника Вишняка, входили Степан Мостепенко, Іван Скоробаченко, Жадан Якименко і конюх гетьманський Островський, "да людей с ними пять человек".

Полковник Вишняк мав аудієнцію у російського царя 5 червня 1649 р. Прийнявши подарунки від Б.Хмельницького – "лошадь да лук турской", Олексій Михайлович вислухав лист українського гетьмана і промову посла.

На відпускній аудієнції 13 червня Олексій Михайлович вручив полковнику Вишняку царську грамоту, в якій засвідчувалась готовність прийняти Військо Запорізьке під своє покровительство.

У зв'язку з подальшим ускладненням відносин з поляками 7 жовтня 1649 р. в Севастянівні (під Калником) Богдан Хмельницький, запросивши російських посланців Протасьєва і Богданова на обід, заявив їм про неминучість розриву з Польщею і необхідність російсько-українського об'єднання. Він висловив нарікання на Олексія Михайловича, який не прийняв його під свою протекцію, хоча посольства з України з цим до Москви добивалися.

8-9 листопада 1650 р. Б.Хмельницький знову мав зустріч з послом російського царя Арсенієм Сухановим і Назаретським митрополитом Гавриїлом. Під час розмови український гетьман висловлював жаль, що російський цар і досі не прийняв Військо Запорізьке у підданство. У березні 1651 р. Б.Хмельницький у листі з Білої Церкви знову висловив Олексію Михайловичу побажання дружби України з Росією. Питання про стосунки Росії з Україною було одним з першочергових у високій політиці, тому винести остаточне рішення належало Земському собору, який був скликаний у 1651 р. Він не дав позитивної відповіді на прохання України. Незважаючи на політику Польщі, її неповажне ставлення до Росії, царя, порушення нею мирного договору. Земський собор ухвалив впливати на Польщу, як і раніше, дипломатичними методами. Але патріарх Йосип благословив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки. Протягом 1652-1653 рр. до російського уряду відряджали кілька посольств від Війська Запорізького: в січні 1652 р. – очолюване полковником Іваном Іскрою, наприкінці 1652 р. – на чалі з військовим суддею С.Богдановичем-Зарудним, у березні 1653 р. – на чолі з К.Бурляєвим і С.Мужиловським. Ці посольства обговорювали питання союзу України з Росією.

Російський цар довго займав очікувальну позицію. Однак, оскільки московські політики усвідомлювали, що якби поляки здолали Б.Хмельницького, то передусім обернули б кримців і козаків на Москву, то цар вирішив, що вмішуватися в українські справи потрібно. Фактичне визнання Росією незалежності Війська Запорізького від Польщі, згідно з рішенням Земського собору від 1 жовтня 1653 р., перенесло проблему союзу України з Росією у практичну площину. Для здійснення цього рішення цар Олексій Михайлович направив до України поважне посольство на чолі з боярином Батуріним. Посольство мало завдання передати царську грамоту, яка сповіщала про рішення Земського собору.

Новим етапом у відносинах України з Росією стала Переяславська рада. Між Чигирином і Москвою встановлювалися постійні зносини. Переяславська рада відбулася 8 січня 1654 р. У той самий час В.Батурін і Б.Хмельницький повідомили в Москву про союз України з Росією. У листі не ставилося прямо питання про статус України з Росією. Однак у подальші дні гетьман і його оточення не раз обговорювали з послами це питання, просили російських послів присягнути від імені царя, що будуть збережені за усіма станами їх права та вольності. Посли відмовилися від присяги.

Рішення Земського собору і відповідь на нього Переяславської Ради були усними договором Росії і України. Його належало було зміцнити церковною присягою. Ввечері 8 січня переяславському церковному соборі Б.Хмельницький та генеральна старшина присягнула на вірність царю, після чого посли вручили грамоту клейноди – корогву, булаву і щедрі подарунки. 9 січня присягли полковники. А потім інші. Відмовився присягати митрополит Київський і заборонив усім громадянам давати присягу. Відмовився від присяги полковник І.Богун, Уманський та Брацлавські полки.

Прагнучи добитися від царя реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, закріпити свої привілеї і вольності України як державного організму, старшинство наполягало на письмовому договорі і запропонувало свої умови царю.

17 лютого з Чигирина для переговорів із російським урядом про статус України виїхало посольство на чолі з С.Зарудним і П.Тетерею. 12 березня вони прибули до Москви. 14 березня, крім листів Б.Хмельницького, українські посли передали російським представником "Просительные письма" із 23 пунктів (статей) і про підтвердження усіх козацьких прав і привілеїв (ст..1,7,13); про 60 тисячний козацький реєстр (ст.. 2); про права православної шляхти (с. 3); про палату старшині та кошти на утримання війська (ст..8-12,21,23); про вільне обрання козаками гетьмана (ст..6) та передачу йому Чигиринського староства (ст..5); про збурення міської адміністрації та збір податків на Україні царським урядом (ст..4-15); про те, що царські воєводи та інші урядовці не повинні втручатися у внутрішні справи України (ст..16); про надання царським урядом грамот про вольноситі козацтва і православної шляхти(ст..17); про збереження прав Київського митрополита (ст..18). "Просительные письма" містили прохання, щоб російські війська почали наступ проти Польщі (ст..19) і спільні дії проти Кримського ханства (ст..22), а також про розташування російських гарнізонів в Україні (ст..20) і про право зносин гетьманського уряду з іншими державами з відома російського уряду (ст.14).

Більшість статей отримали схвалення царя і бояр. Остаточне рішення було оформлене в царських грамотах від 27 березня про збереження прав і вольностей Війська Запорізького, православної шляхти, про володіння гетьманом Чигиринським староством та іншими маєтностями. Інші питання знайшли своє відображення у статтях із 11 пунктів від 24 березня 1654 р.

Перебуваючи у союзі з Росією, Україна користувалася широкими автономними правами. Договір 1654 р. на тривалий час визначив державно-правове становище України у складі Російської держави.

Отже, договір 1654 р. складався з трьох актів: з проекту договору за підписом Б.Хмельницького, датованого 17 лютого 1654 р., що містив 22 статті; з акту 21 березня 1654 р., що містив 11 статей, і грамоти царя від 27 березня 1654 р., що містила резолюцію царя на решту статей проекту. Оригінали цих актів були написані українською мовою (грамота царя та акт з 11 статтями були виготовленні в Москві), але вони до нас не дійшли. У московських архівах збереглися лише проект договору в перекладі російською мовою та чернетки акту і грамоти від 27 березня 1654 р. з поправками і додатками.

Російсько-українські взаємини уявлялися гетьману і козацькій старшині як протекторат на договірній основі. Про "договорное письмо" йшлося ще у 1654 р. під час розмови Хмельницького з митрополитом Гаврилом. Прийняття Війська Запорізького "під царську високу руку" розумілося Хмельницьким як протекторат – популярна у середньовічній Європі формула залежності, коли одна держава брала на себе захист територіальної цілісності іншої і здійснювала контроль на її політикою.

Щоб зрівняти становище, під час Переяславської ради козацька старшина вимагала зустрічної присяги від імені царя про непорушність козацьких прав і вольностей. Виходячи з традицій демократизму, які звикли поважати навіть у розбурханій анархією Польській державі, вона сподівалася, що царські посольство дасть якісь гарантії українській автономії. Проте в дипломатичному двобою перемогу здобула російська сторона, яка над усе прагнула перетворити протекторат в інкорпорацію. Царські посли категорично відкинули польський досвід присяги королів своїм підданим. Представники козацької старшини вимагали від послів принаймні письмових гарантій козацьких вольностей за зразок тих договорів, які з ними укладали король і сенатори. Однак цю вимогу російські посли відхилили.

Loading...

 
 

Цікаве