WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Водночас зріс авторитет козацтва в Європі. Відтепер його представники не тільки сиділи на рівних за столом переговорів у Варшаві, не тільки налагоджували постійні контакти із сусідніми державами, а й закріпили своє становище в системі міжнародних відносин того часу.

Після смерті П.Конашевича-Сагайдачного (10 квітня 1622 р.) новим гетьманом став Олифер Голуб (1622-1623). Уже за його гетьманування козаки здійснили два морських походи, один з яких дуже налякав турків, оскільки козацькі чайки напали на Анатолію, захопили багато турецьких суден і з'явилися неподалік Царгорода.

Активною була позиція козаків на сеймі 1623 р., коли православні спробували повернути своїй церкві правне становище в державі. Однак вирішення конфлікту православних з уніатами було відкладено до наступного сейму, а від козаків зажадали повної демобілізації і покори владі.

Невдача на сеймі коштувала булави гетьманові Голубу, і замість нього козака обрали Михайла Дорошенка. Весною 1624 р. козаки втрутилися в династичну суперечку в Криму, з'явившись під Кафою як союзники Махмет-Гірея і його брата Шагін-Гірея проти турків. Скориставшись тим, що турки вирішили приборкати Крим, козаки (їх було близько 4 тисяч) вдарили на Царгород, пограбували й спалили дощенту усі передмістя турецької столиці. 24 грудня Шагін-Гурей уклав союзний договір з козаками – перший міжнародний договір козацтва ХУІІ ст., до того ж укладений без відома, всупереч волі польського короля.

Угода з Кримом зіграла визначну роль в історії України. Вона була великим успіхом козацької дипломатії. Згідно з нею Шагін-Гірей зобов'язався не тільки втримувати татар від нападів на Україну, а й обіцяв козакам свою допомогу. Зі свого боку, запорожці обіцяли військову підтримку Криму проти Туреччини. Цей союз був актом самостійної політики українського козацтва. Він підтримував їх у боротьбі з польським урядом, заважав Польщі приборкувати козацьке "свавілля". Угода суперечила інтересам Туреччини й Польщі, залишала їх у непевному становищі.

У середині 20-х років ХУІІ ст. козаки прийняли на Запоріжжі претендента на турецький престол Ахію, що видавав себе за сина султана Магомета ІІІ. Запорожці були готові підтримати його, до них приєдналися донські козаки, велися переговори з Шагін-Гірейєм, який приїздив для переговорів на Січ. Із Січі Ахія перебрався до Києва, де знайшов притулок у митрополита Борецького, а далі виїхав дол. Москви. У зв'язку із справою Ахії Борецький писав листи в Москву, до патріарха, нарікав на утиски над православною вірою у Польщі й просив разом з козаками під протекцію царя.

Польський уряд усвідомлював, наскільки небезпечні для Речі Посполитої відносини козаків з іншими, ворожими їй державами, тому одним з головних пунктів угоди від 8 червня 1630 р., після селянсько-козацького повстання, була заборона козацтву без відома короля вступати у зносини з іноземними володарями, насамперед з московським царем і шведським королем.

Козацьке повстання 1630 р. мало великий вплив на політичну ситуацію в Європі. Московська держава, готуючись навесні 1631 р. розпочати війну з Польщею, покладала на нього великі надії. Угода, підписана Конєцпольським із козацькою старшиною 8 червня 1630 р., змусила царя на роки відкласти цей виступ. Поразка, яку зазнала Московська держава у Смоленській війні 1633-1634 рр., значною мірою пояснюється тим, що царська дипломатія не зуміла скористатися становищем в Україні й привернути козаків на свій бік. Однак усе ж таки найважливішим було те, що козацькі війни вимагали від шляхетської Польщі великого напруження сил.

В умовах Тридцятилітньої війни почалася справжня дипломатична боротьба за українське козацтво. Зокрема, правителі Швеції вже давно розробили плани союзу з українським козацтвом, аби використати його збройну силу в своїх інтересах. Уперше шведський король вирішив увійти у безпосередні зв'язки із козацтвом у 1626 р., коли він послав із своїм послом до російського царя православного Любима Рубцева, якому доручалося в "запорізьких козаків для важливих справ". Однак тоді ця місія не вдалася, оскільки в Москві не захотіли пропустити Рубцева на Україну.

Через два роки шведський посол у Трансільванії та Туреччині Павло Страсбургер за дорученням свого уряду цікавився в Бетлена Габора відомостями про українських козаків, їх внутрішнім побутом, ставленням до Криму, Молдавії, Польщі. Своєрідний звіт Страсбургера містить рекомендації шведському королю Густаву-Адольфу використати запорожців в інтересах шведської корони.

Тільки у вересні 1631 р. прибуло шведське посольство до Війська Запорізького. Однак новий гетьман Іван Петражицький, лояльний до шляхетської Польщі, вислухавши посланників Швеції, відіслав їх до гетьмана Конєцпольського. Тоді не зав'язалися козацько-шведські відносини. Зате налагодились контакти з іншими європейськими державами: від червня 1631 р. є згадка про перебування козаків у Сілезії.

Коли Франція оголосила 21 травня 1635 р. війну Іспанії і вже на початку червня французькі війська увійшли в Бельгію, імператор австрійський вислав в Бельгію козаків і хорватів, щоб вони виснажували французьке військо і переривали його комунікаційні засоби. Козаки з хорватами успішно виконали цю місію. Французи змушені були залишити Бельгію. Згодом козацькі загони змусили французького генерала Ла Валлетта відступити від Рейну.

Наприкінці Тридцятилітньої війни, у 1645-1646 рр. козацький корпус був прийнятий на французьку службу. Це був великий успіх французької дипломатії, зокрема кардинала Мазаріні, який розпочав переговори з Запоріжжям. Французькі дипломати запросили козацьких старшин до польського королівського двору, де й велися переговори про службу козаків у французького короля. В березні 1645 р. було підписано типову для тих часів угоду про найм на військову службу 88 кінних козаків та 1800 козаків-піхотинців.

У складі війська принца Конде козаки брали участь в облозі і взятті іспанської фортеці Дюнкерка, де проявили велику відвагу. На цьому епізоді завершується останній етап участі українських козаків у європейській міжнародній політиці перед Визвольною війною середини ХУІІ ст. В цілому можна підсумувати, що українські козаки у Тридцятилітній війні воювали в Іспанії, Франції, Німеччині.

Міжнародні торговельні зв'язки Запорізької Січі

Вони формувалися у результаті взаємин кількох головних факторів:

По-перше, тут був досягнутий високий рівень розвитку господарства, що створювало деякий надлишок ресурсів для обміну з іншими народами.

По-друге, історично на Запоріжжі склалася певна господарська спеціалізація, внаслідок якої відчувалася постійна та істотна потреба в привізних продуктах харчування, передусім у хлібі.

По-третє, надзвичайно вигідне географічне положення Запорізької Січі сприяло розвитку транзитної торгівлі.

Багата, майже незаймана природа, буйні луки і пасовиська, густі ліси і переліски, родюча земля, помірний клімат, великі водні басейни річок та озер сприяли веденню розгалуженого господарства: рослинництва, тваринництва, рибальства, звіроловства, бджільництва тощо.

Запорожці, ведучи постійні війни, не мали змоги повністю зосередитися на господарстві. Рільництвом здебільшого займався певний прошарок козаків, які зосереджувалися у зимівниках, селах і бурдюгах. Вирощували переважно гречку, ячмінь, овес, горох, значно менше сіяли пшениці й жита, що й спричинювало необхідність в постійному ввезені цього зерна, а також борошна, круп, пшона тощо.

Незважаючи на зростаючі потреби у продуктах харчування рільництво вирощування хлібних культур не посіло належного місця в господарстві Запоріжжя. Широко було розвинене ведення тваринництва, особливо конярства. Надзвичайно сприятливі умови були й для поширення вівчарства. Найголовнішою галуззю, яка забезпечувала життєво важливі потреби населення, було рибництво. Виготовляли в'ялену і солону рибу, жир, ікру, клей тощо. У господарській структурі Запоріжжя чільне місце посідало бджільництво; частина населення займалася мисливством та птахоловством.

Багатогалузеве і досить розвинене господарство Запорізької Січі, його природно-історична спеціалізація та географічне положення краю спонукало до розвитку різноманітних торговельних зв'язків.

Серед торгових партнерів Запорізької Січі виділялися Росія, Лівобережна Україна, Польща, Литва, Крим, Туреччина, Персія, Вірменія, Греція та інші країни. Найбільш питома вага припадає на Лівобережну Україну та російські області, які в сукупності забезпечували найголовніші життєві потреби козацтва. Лівобережжя забезпечувало найголовніші потреби запорожців у хлібі, борошні, пшоні, горілці, одязі і взутті. У великих кількостях завозилися також сукно і вовна, полотно, горох, свинець, рушниці, шкіра худоби, тютюн, дьоготь, рибальські снасті. З Запоріжжя вивозили на Лівобережну Україну продукти тваринництва, рибу, сіль (транзитом з Криму), лисячі та вовчі хутра.

З російських областей на запорізькі ринки переважно постачалися товари мануфактурного виробництва й ремесла, зокрема метали і вироби з них, зброя, сукна, бавовняні тканини, полотно, предмети повсякденного побуту.

Loading...

 
 

Цікаве