WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Найвидатнішим козацьким ватажком до Хмельницького й одним із найталановитіших українських дипломатів, полководців і державних діячів усіх часів був Петро Конашевич-Сагайдачний. Народився він у с. Кульчиці на Львівщині. Навчався в Острозі, а згодом подався на Запоріжжя, де брав участь у походах на Молдавію та Лівонію. Особливої слави здобув морськими походами, зокрема на Кафу у 1616 р. й до кінця життя він був гетьманом Війська Запорізького, під його керівництвом козацтво перетворилось на окремий стан, його збройні сили були реформовані в регулярну армію з жорстокою дисципліною.

Щодо польського уряду, то Конашевич-Сагайдачний виявив себе чудовим дипломатом: як його посередник Самійло Кішка, він вміло використовував потребу поляків у потужному козацькому війську для запевнення самостійності Війська Запорізького, яке в його часи, попри встановленні кількатисячні реєстри, мало кільканадцять тисяч, а при потребі сягало сорока тисяч. Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси двох найактивніших частин українського громадянства – козацтва і міщансько-духовної інтелігенції. Виявом цього стало вписання гетьмана з усім Військом Запорізьким до Київського братства і постійна опіка його над цим культурним і духовним центром України.

Завдяки гетьманові Конашевич-Сагайдачному 1620 р. відбулося висвячення нових православних ієрархів. Його старанням козаччина вперше включилася в загальнонаціональні справи, а міщани і духовенство вперше відчули підтримку великої збройної сили, що допомогло їм здобути більшої певності й сміливості у своїх діях і планах.

У цей час, на початку ХУІІ ст., в Європі з представників багатьох націй створилася своєрідна "ліга християнської міліції", метою якої було вигнання турків з Європи. Гетьман Сагайдачний і все запорізьке військо записалося до неї. У Франції, поблизу Авіньйона, знайдено рукописи про контакти старшини Війська Запорізького з лігою, що виникла саме тут.

1618 р. почалися українсько-перські переговори. Шах Аббас – перший з персидських володарів – зацікавився запорожцями. Його військовий радник запропонував набрати на службу10-12 тисяч запорожців, які б виступили проти турків.

Однак польська влада, не бажаючи розпалювати конфлікт із Туреччиною, не надала Персії офіційної козацької допомоги. Проте є свідчення, що козаки воювали в армії Аббаса, це були приватні загони, які пішли в найми до персів.

На початку ХУІІ ст. налагоджуються контакти запорожців із грузинськими князями. З того часу, козаки почали нападати на Синоп і Трапезунд, вони звернули на себе увагу правителів Західної Грузії, які перебували у ворожих відносинах з Османською імперією. Встановлення дружніх зв'язків із грузинськими князями диктувало козакам необхідність мати в цьому регіоні союзників і опорні пункти для укриття на випадок поразки морського походу.

Одним із чинників, що сприяв налагодженню цих контактів, була спільність християнської релігії запорізького козацтва та населення західногрузинських феодальних князівств.

1620 р. почалася війна Речі Посполитої з Туреччиною. У битві під Цецорою 1 вересня 1620 р. польське військо було розвите. Одною з причин поразки була відсутність українських козаків. Після розгрому польського війська, сейм терміново прийняв ухвалу взяти на службу20 тисяч козаків і всіляко намагатися схилити козаків до війни з турками. Аби домогтися у цій ситуації задоволення своїх вимог щодо затвердження ново висвячених єпископів, козаки відрядили до короля Сагайдачного і Курцевича, а самі почалися готуватися до походу. Тим часом їхнє військо на чолі з Бородавкою вирушило в Молдавію. Сагайдачний, якому король на слова пообіцяв задовольнити вимоги українців, поквапився під Хотин, де наприкінці серпня зосередилися дві армії – турецька, що налічувала близько ста тисяч регулярного війська й кілька десятків тисяч озброєної челяді, і польська, чисельність якої не перевищувала 30 тисяч. Козацьке військо, якого було близько 40 тисяч, спустошило околиці Сорок, очікуючи подальших наказів. Марш через Молдавію проходив у безупинних боях з турками і татарами, які намагалися не допустити з'єднання козаків з польським військом, і козаки зазнали в ньому значних втрат. Сагайдачний, який не застав козаків під Хотином, вирушив їм на зустріч і мало не потрапив поранений у турецький полон, але прорвався до козаків під Могилів. Терміново скликана рада скинула Бородавку з гетьманства (його засудили на смерть за невдале керівництво молдавським походом) і знову обрали гетьманом Конашевича-Сагайдачного.

Під час битви під Хотином, козаки відіграли головну роль у боротьбі з турками і витримали відчайдушний турецький штурм, що не приніс султанові успіху, і це змусило його розпочати переговори з поляками. Переговори розпочались 2 жовтня 1921 р.

Від самого початку переговорів козацьке питання займало на них чільне місце. Турки вимагали від Польщі вжити най рішучих заходів супроти запорізьких козаків. Вони наполягали на видачі останніх. Польські посли вказували на неможливість виконання цієї вимоги й пов'язували козацьке питання з татарськими наскоками на Україну та їх згубними наслідками. Далі посли розповіли, що спустошення турецьких володінь є справою не тільки запорізьких козаків, а й донських, підданих московського царя. Турки вимагали видачі козацької старшини, на що посли заявили: поляки від найдавніших часів поважали своїх союзників по зброї, тож не може бути й мови про видачу їх супротивникам.

Турецька сторона запропонувала особливі статті щодо турецько-козацьких взаємин. Султан вимагав згоди на будівництво замків, турецьких поселень на території України. Поляки відповіли, що це незгідно з дружнім сусідством і означало б капітуляцію перед Туреччиною.

Щоб гарантувати припинення татарських походів, посли просили дозволити Польщі укладати самостійну угоду з ханом, на що султанський представник відповів: "Хан, раб султана, вчинить так, як скаже султан".

До угоди заносився пункт "Про довічну відмову Польщі від Молдавії і про входження до складу останньої Буковини". Польща відмовлялася від свого протекторату над Молдавією, але вимагала, щоб на молдавський трон посадили людину мудру, з добрими намірами щодо Польщі. За цих умов поляки обіцяли віддати Молдавії Хотин після підписання угоди.

Для залагодження прикордонних конфліктів сторони погодилися заснувати комісію з представників Польщі і Туреччини. За угодою Польща повинна була сплачувати щорічно кримському ханові утримання в розмірі 30 тисяч золотих. За це хан зобов'язувався надати Польщі воєнну допомогу. Султан мав отримати 2 тисячі соболів, 20 тисяч лисячих шуб, коштовну скриньку, годинники.

Із такими умовами миру польські посли повернулися до свого табору. Вони повідомили козаків про порядок повернення війська додому. У присутності пораненого гетьмана Сагайдачного запорожці уважно вислухали послів. У статтях угоди, які стосувалися козацьких походів до берегів Туреччини й Криму, не було нічого нового, бо це питання неодноразово обговорювалося і раніше. Такі умови миру не позбавляли козаків підозр і побоювання щодо своєї подальшої долі. Через це вони вирішили, не дотримуючись визначеного порядку, вночі переправитись на лівий берег Дністра. Перед тим, як покинути табір, запорожці вибрали послів до короля Сигізмунда ІІІ, які мали прибути до Варшави й викласти йому основні вимоги козаків.

Хотинський мир був компромісом насамперед за рахунок козаків. Умови мирної угоди спрямовувалися проти них. Невдячністю заплатила Річ Посполита тим, хто врятував її від катастрофи. Вона зобов'язалася заборонити чорноморські походи. Король рекомендував відібрати у запорожців човни, зменшити кількість козаків до 3 тисяч осіб, переписавши їх до реєстру. Однак реалізувати ці плани не вдалося. Після підписання Хотинської угоди загострилися шляхетсько-козацькі конфлікти, сила січовиків зростала, морські і сухопутні походи проти турецько-татарських агресорів досягли великого масштабу, переростаючи у справжню війну.

У Західній Європі утвердилась думка, що основна заслуга у відсічі турецьким полчищам, у провалі завойовницького походу Туреччини Україну і Польщу, належить запорізькому козацтву.

Хотинська битва мала величезне міжнародне значення. Вона вплинула на зростання визвольної боротьби балканських слов'ян, кавказьких та арабських народів. Після Хотинської поразки Османська імперія значно ослабла і втратила чимало своїх володінь у Месопотамії, Північній Африці, на Кавказі.


 
 

Цікаве

Загрузка...