WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Кошовий отаман, в руках якого зосереджувалося керівництво військовою та адміністративною владою на Січі, обирався раз на рік (на Різдво) на загальній раді.

Запорізька Січ відігравала помітну роль і в міжнародних відносинах. Зважаючи на запорізьке козацтво як велику військову і політичну силу, уряди Росії, Туреччини, Венеції, Австрії, Кримського ханства, Франції налагоджували із Січчю дипломатичні відносини.

Перші зносини українських козаків вже в 20-х рр.. ХУІ ст. зав'язалися з представниками Російської держави. До найперших таких зв'язків можна віднести зустрічі із сторожовими загонами московського царя, які, стежачи за пересуванням татарської орди, заглиблювалися далеко на південь в степи. Відтак почалися контакти з російськими прикордонними воєводами. З ними, а також з українськими старостами до певної міри погоджувались спільні походи проти татар.

Були встановлені також тісні зв'язки між донцями та запорожцями, причому ініціатива виходила від представників дніпровської вольниці.

Значні успіхи у боротьбі з чужинськими набігами у 40-х рр. ХУІІ ст. ще вище піднесли козацький авторитет, засвідчили про грізну й самостійну силу, з якою потрібно рахуватись.

І вона заявила про себе на повний голос із початком 50-х років уже на міжнародній арені з приходом на дніпровські острови Дмитра Вишневецького.

Д.Вишневецький – український феодал Польсько-Литовської держави – має величезні заслуги не тільки на терені захисту рідної землі від ворогів, а й у справі організації українського козацтва, піднесення його на високий рівень європейських політичних зв'язків. Він, заклавши на Хортиці перший укріплений замок, поводившись незалежно щодо прикордонних старост, які намагалися тримати Січ у повному підпорядкуванні, спираючись на підтримку російських прикордонних воєвод і бойових побратимів з Дону, почав виокремлювати запорізьке козацтво в автономну, незалежну від Польсько-Литовської держави, а згодом і в самостійну організацію, поступово висуваючи її на арену міжнародних відносин.

Одним з перших дипломатичних кроків Вишневецького була поїздка восени 1553 р. до столиці османської Порти. У Константинополі він, швидше всього, міг домовлятися від свого імені як староста черкаський і канівський про врегулювання прикордонних конфліктів, добиватися від правителів Туреччини припинення набігів кримської орди на українські землі. Розуміючи, що без зовнішньої допомоги щойно організованому козацькому війську не обійтися, Д.Вишневецький вирішив скористатися непорозумінням, які виникли між Портою і Кримом, зав'язавши в цей час добросусідські відносини з обома правителями, що, врешті, йому вдалось.

Вернувшись з Туреччини, Вишневецький мав аудієнцію в короля Польщі під Любліном. Призначаючи його прикордонним старостою в Черкасах і Каневі, Сигізмунд-Август доручив йому бути "стражником" і на Хортиці.

Як ніхто інший, Вишневецький прекрасно розумів, що успіх боротьби з ординською навалою буде забезпечений тоді, коли Запорізьку Січ підтримуватиме російська держава.

З огляду, мабуть, на підтримку російського уряду та організаційне зміцнення дніпровського козацтва Вишневецький вважав уже за можливе дати об'єднаними загонами генеральний бій кримському ханові. Саме у зв'язку з цим він звернувся по допомогу і до польського короля. Козацький посланець Захарко, однак не тільки не одержав відповіді від Сигізмунда-Августа, а й був затриманий до закінчення Варшавського сейму.

Не відпустивши Захарка до Запоріжжя, Сигізмунд-Август відправив на Січ шляхтича Василя Шишковича для з'ясування ситуації (хоча там уже перебував польський посол Андрій Одинцович), а на пропозицію козаків та їх прохання про допомогу не відгукнувся конкретними діями. І це в той час, коли набіги татар на Україну тривали, а польська влада нічого не могла вдіяти для їх припинення.

Таким чином, на відміну від російського уряду, який підтримував Вишневецького у боротьбі проти ординських набігів, польська влада не відгукнулася на пропозиції козацтва.

Вишневецький, незважаючи на грізний лист султана до короля від 6 травня 1557 р. про "приборкання ґвалту підданого свого Дмитра", продовжував вести бойові дії з ордою, регулярно повідомляв у Москву про пересування ханського війська, що дало змогу Російській державі своєчасно виступати на зустріч ворогові.

Пізніше Вишневецький, перейшов на службу до Московського царя (пізніше відійшов від нього), ще довго турбував кримчаків. У 1561 р. він остаточно пориває з царем і вертається до Польщі. У 1563 р. Вишневецький пішов з козаками на Молдавію, сподіваючись обняти престол господаря. Однак, потрапив у пастку, невеликий загін Вишневецького був розбитий, а його самого заковано і відіслано до Туреччини, де він і загинув.

Походи козацтва під проводом князя Вишневецького проти турецько-татарської навали знайшли широкий відгук і збудили інтерес правителів європейських країн до нової організованої військової сили, що з'явилася на дніпровських островах. У багатьох столицях народжувалися проекти використання її у війнах, що спалахували то тут, то там.

Відбулися попередні контакти представників дніпровської вольниці з послами європейських країн, зокрема Франції. Крім того, запорожці в цей час підтримували відносини з польським урядом, молдавськими господарями і зі своїми донськими побратимами.

Починаючи з 1568 р. польський король, враховуючи силу і авторитет запорізького козацтва на міжнародній арені, змушуй був офіційно визнати його як самостійну військову організацію, пропонуючи службу і оплату. Хотів контролювати їх діяльність. Тепер король звертався до козацтва не через своїх прикордонних урядників, а безпосередньо сам. Запорізька Січ, де й далі збиралися нові сили, продовжувала розвиватися незалежно від Речі Посполитої, без її згоди входити в дипломатичні зносини з сусідами.

Широкого розмаху набирають контакти з Росією. З початку 79-х років ХУІ ст. вони багато у чому пов'язувалися із зацікавленістю Івана Грозного в проектах визволення Молдавії від васальської залежності від Порти, а, отже, - і в участі запорозьких козаків в анти турецькій коаліції. Значну роль відігравала Москва в підготовці козацьких походів у Молдавію для підмоги тутешнім повстанцям у боротьбі з турками.

Відносини козацтва з польським урядом у цей час розвиваються досить успішно. Запорозькі посли були присутні навіть на коронації нового короля Стефана Баторія 1576 р.

Незважаючи на деяку прив'язаність козацтва до русла польської політики, воно продовжувало підтримувати відносини з російською державою, висилало посольства навіть до кримського хана (після 1585 р.)

У 90-х роках ХУІ ст. особливо широкого розмаху набрав розвиток дипломатії Запорізької Січі. Крім Польщі та Росії, козаки вступали в зносини з багатьма європейськими країнами, Ватиканом. Про переговори з австрійським імператором Рудольфом ІІ 1594 р. докладно розповідає його посол на Запоріжжі Еріх Лясота. Він говорить і про козацьких послів – полковника Станіслава Хлопицького – до московського царя та сотників Саська Федовича й Ничипора – до австрійського імператора.

У травні – червні 1594 р. гетьман Северин Наливайко вів переговори з папським легатом Олександром Комуловичем, який мав інструкцію з Ватикану схилити козацтво до ати турецького походу.

Однак папський посол в Україні так і не зміг по суті налагодити контакти із запорожцями для організації походів проти орди. Козацтво наприкінці ХУІ ст. й надалі вело самостійну активну антитурецьку й антитатарську політику, не пов'язуючи її з дипломатичними акціями Ватикану.

Підсумовуючи розвиток українського козацтва у ХУІ ст., можно однозначно твердити: намагання Речі Посполитої взяти під контроль зростання його чисельності та діяльність по суті повністю провалилась. Польща, яка вважалася впливовою державою в Європі, виявилася слабкою у змаганні із козацтвом. Не зумівши в ХУІ ст. підпорядкувати собі козацький рух на Запоріжжі, вона виявилася безсилою й утримати в покорі реєстрове козацтво, хоч організувала його саме з цією метою. Розвинувши прагнення запорожців, реєстрове військо досить швидко досягло жаданих прав, що дало змогу закласти юридичну базу під легалізацію і оформлення нової, досі не знаної суспільної організації. На зламі ХУІ-ХУІІ ст. козацтво вступило на міжнародну арену, а в 20-ті роки ХІІ ст. вперше підняло голос на захист інтересів свого народу, проти соціального, національного й релігійного гніту, пробудивши почуття національної свідомості, прагнення до відродження власної держави.

Loading...

 
 

Цікаве