WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України

Ґрунт для останньої унії між Польщею та Великим Литовським князівством визрівав від початку ХУІ ст. Польща не залишала своїх планів на приєднання українських земель і про прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу та створила партію, яка протистояла самостійницьким прагненням Литви.

Литовські магнати ладні були вступити в унію з Польщею за умови збереження державної самостійності своєї держави. За допомогою цього вони розраховували посунути від важелів політичного впливу численніших і могутніших українських та білоруських магнатів. Проте тодішню литовську еліту стримували страх повного злиття з Польщею та втрати зверхності політичного становища в суспільстві, поза як провідною верствою польського суспільства були не магнати, а шляхта.

Такі самі міркування стримували українських та білоруських магнатів, які до того ж найбільше турбувалися загрозою окатоличення. Про його реальність свідчила доля Галичини, приєднаної Польщею ще в ХІУ ст.

Невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючись здобути собі широкі привілеї, якими користувалася польська шляхта.

На той час Польща являла собою шляхетську республіку із сеймом і виборним королем. Провідною суспільною силою суспільства була шляхта – дрібна знать, подібна до західноєвропейських рицарів. В Литві шляхта лише формувалася, перебуваючи в боротьбі проти панування магнатів, які входили до великокнязівської ради та посідали різні адміністративні посади. Литовська шляхта прагнула домогтися тих прав, які мали польські шляхтичі. Магнати мусили поступатися, зважаючи на зростання опору селян процесам федералізації і на необхідність згуртування панівних верств.

Важливу роль в укладенні унії відіграло те, що її прибічником виявився тодішній великий князь литовський та король польський Сигізмунд-Август.

Всередині ХУІ ст. навколо унії розгорнулася гостра боротьба між польськими панами і литовськими прибічниками унії з одного боку та противниками унії (здебільшого ними були українські і білоруські магнати) з іншого боку.

Ситуація в Литві ускладнила Лівонська війна (1558-1583) між Московією та Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на боці ордену. Внаслідок цього московське військо здобуло 1563 р. Полоцьк, що належав до того часу Литві.

Литва опинилася в критичному становищі. Для продовження війни вона потребувала величезних коштів та війська. Тому шляхта в Литві (як литовська, так і українського та білоруського походження) вимагала унії з Польщею, щораз стикаючись з опором магнатської олігархії.

Наприкінці 1568 р. з питання про унію в Любліні було призначено новий сейм за участю представників литовських станів, литовські магнати і тут зуміли утримати представників шляхти в повній слухняності та звели спільний сейм до конференцій двох окремих сеймів.

Це виявилося в тому, що, коли литовське бачення унії (зі збереженням широкої автономії) розбіглося з польським (зі злиття Литви і Польщі в одну державу), то посли Литви – князі К.Острозький, Г.Хоткевич, Є.Волович, К.Радзивілл та інші – вирішили зірвати сейм і таємно виїхали з Любліна, щоб зібрати шляхетське ополчення для боротьби проти унії.

Проте Сигізмунд-Августза підтримки польських магнатів та шляхти обох країн оголосив універсал про відібрання в Литви та приєднання до Польщі Волині і Підляшшя. Не відчуваючи реального спротиву послабленої війною та суперечностями Литви, король видав ще один універсал про приєднання до Польщі Київщини й Брацлавщини.

Таким чином, територія Великого князівства Литовського вдвічі зменшилась. Тепер Литовські посли змушені були повернутися на сейм. Вони просили не відбирати в них маєтності й зберегти певну автономію залишкам їхньої держави. Поступилися і найбільші противники унії українські магнати О.Чарторийський, К.Острозький, Б.Корецький, К.Вишневецький, розраховуючи на те, що вони не будуть позбавленні своїх привілеїв.

Отже, 1 липня 1569 р. було підписано Люблінську унію, у відповідності до якої Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єдналися в єдину державу – Річ Посполиту з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й грошовою одиницею, єдиною зовнішньою політикою.

Латвія втратила свою державність, ставши частиною Речі Посполитої та зберігаючи автономію лише в місцевому управлінні, організації війська та судочинства. З усіх українських земель під владою Литви залишилися тільки Берестейщина і Пінщина, що межували з Білоруссю, а всі решта українські землі, тобто переважна більшість їх, відійшли під владу Польщі.

Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Вона усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій.

Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й вальному сеймові, до яких входили магнати, шляхта і вище католицьке духовенство.

Територія держави поділялася на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське і Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства ділилися на повіти, які очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також каштеляни (коменданти фортець).

Під впливом унії змінилась і судова система. У кожному повіті впроваджувалися громадські та земельні суди. Громадський суд очолював староста. Цей суд розглядав важливі кримінальні справи про наїзди, пограбування, побої, вбивства, крадіжки. Земський суд обирався місцевою шляхтою. Він розглядав цивільні справи, межові суперечки шляхти, розв'язував конфлікти щодо нерухомого майна.

В судово-адміністративних установах Волинського, Брацлавського та Київського воєводств застосовувалися Литовський Статут 1529 р. Судочинство велося українською мовою. Вищою судовою інстанцією був Люблінський трибунал.

Органами шляхетського самоврядування були сеймики у волостях і повітах. На сеймиках шляхта вирішувала місцеві справи й обирала судових урядовців та послів до вальних сеймів та трибуналів.

Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого, полонізувалися і окатоличувалися. Великими землевласниками в Україні були як польські (Жолкевські, Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Струсі), так і українські магнати (Вишневецькі, Острозькі, Заславські, Збаразькі, Немиричі).

Ще одним наслідком унії можна вважати процеси народної та феодальної колонізації, що розгорнулися в напрямку на схід та південний схід.

Люблінська унія спричинила привласнення українських земель польськими магнатами і шляхтою. Українська шляхта, що дотримувалася православної віри, володіла невеликими маєтностями. В подальшому усунення української шляхти від влади призвело до того, що багато її синів поповнили козацтво.

Запорізька Січ у міжнародній політиці Європи

Слово козак тюркського походження, і в перекладі означає "вільний незалежний чоловік". Перша згадка про українських козаків датується 1492 р., коли кримський хан Менглі-Гірей скаржився великому князю литовському, що кияни і черкасці розбили під Мягиною турецький корабель, і у відповідь на це князь обіцяв потрусити козаків. Однак документальне свідчення про існування українських козаків уперше зустрічається в усній грамоті 1499 р. великого князя литовського Олександра київському війтові та міщанам про воєводські прибутки.

Причини утворення козацтва

  • важкі феодальні повинності Польсько-Литовської держави для українського населення;

  • економічний чинник, до Люблінської унії литовські феодали зовсім відмовлялися від окраїн чорноземів, і уряд надавав їх у володіння нижчому станові, який повинен був на свій страх і ризик захищати їх;

  • захист України від агресії Османської імперії, яка становила велику небезпеку після завоювання і перетворення Кримського ханства у свого васала.

Засновником Запорізької Січі був князь Дмитро Вишневецький (Байда). Улітку 1556 р., після завершення очаківського походу на Малу Хортицю, Д. Вишневецький прибув зі своїми козаками, які звели тут укріплення(січі – із січених дерев'яних колод), а також замок. Пізніше козаки перенесли Січ на острів Томаківка, а в ХУІІ ст. – Базавлук та Чотомлик. За усю історію козацтва існувало 8 запорізьких січей. Запоріжжя стало зародком нової української (козацької держави). Були створені структури влади, які поступово зосереджувалися в руках старшини. Керівним органом був Кіш, по суті центр не лише військової, а й адміністративної та судової влади на території Запоріжжя, якому підпорядковувалися не лише козацтво, тобто військо, а й навколишня людність, що проживала в укріпленнях – паланках, хуторах-зимівниках. На чолі Коша стояв виборний кошовий отаман. До складу Коша входили виборні суддя, обозний, хорунжий. Пізніше, у ХУІІІ ст. територія Запоріжжя почала поділятися на округи – паланки на чолі з полковником і місцевою старшиною. Найважливіші питання військового та політичного характеру кошовий отаман виносив на розгляд військової ради. Запорізька Січ була козацькою демократичною республікою.


 
 

Цікаве

Загрузка...