WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956) - Курсова робота

Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956) - Курсова робота

Не менш важливою є архівна спадщина відомих учених, які працювали в системі Академії наук у досліджуваний період. Так, в Інституті архівознавства НБУВ зберігаються фонди особового походження таких істориків, як акад. М.І. Супруненко (ф. 248); чл.-кор. К.Г. Гуслистий (ф. 32); чл.-кор. І.О. Гуржій (ф. 72); чл.-кор. С.В. Юшков (ф. 221); чл.-кор. М.Н. Петровський (ф. 230); чл.-кор. В.І. Клоков (ф. 350). Також вивчався особовий фонд відомого економіста-статистика, акад. М.В. Птухи (ф. 22), який очолював Відділ суспільних наук у перші повоєнні роки.

В Інституті рукопису НБУВ зберігаються фонди особового походження відомих істориків – чл.-кор. Ф.П. Шевченка (ф. 349) та археолога, д. і. н. М.Ю. Брайчевського (ф. 320). В архіві Інституту археології НАН України зберігаються особові фонди археологів – чл.-кор. Л.М. Славіна (ф. 17); д. і. н. М.Я. Рудинського (ф. 10); д. і. н. В.М. Даниленка (ф. 26).

Наприклад, у складі особового фонду М.В. Птухи відклались стенограми його доповідей щодо роботи історичних установ, а також плани та звіти про роботу Інституту історії України за 1940–1950 рр. Архівна спадщина М.Н. Петровського представлена значною кількістю рукописів, машинописних текстів та друкарських відбитків монографій, брошур та наукових статей, над якими працював учений у рамках виконання тематичних планів Інституту історії України. В окрему справу виділено список наукових праць вченого за 1920–1940-і роки. В особовому фонді К.Г. Гуслистого зберігається значна кількість зібраних ним праць інших авторів, в т. ч. газетні статті та доповіді за 1946–1972 рр. щодо українського національного питання, наукові праці з історії України XVI–XVII ст., бібліографічні картки з посиланнями на журнальні статті та виписки щодо історії України XVII–ХІХ ст. Всі ці матеріали дали додаткову можливість з'ясувати тематику науково-дослідної роботи Інституту історії у досліджуваний період.

Окремо слід розглянути архівну спадщину відомого українського історика акад. І.П. Крип'якевича, що зберігається у родинному архіві Крип'якевичів. Це архівне зібрання містить документи, які стосуються виступів І.П. Крип'якевича на вченій раді Інституту суспільних наук у період його роботи на посаді директора Інституту. Також науковий інтерес має значна за обсягом епістолярна спадщина вченого, зокрема його листи до співробітників Інституту історії України Ф.П. Шевченка, А.О. Введенського, В.А. Дядиченка, О.К. Касименка та М.Н. Петровського з приводу підготовки до видання наукових праць, у т. ч. збірника документів "Возз'єднання України з Росією". В особовому фонді С.В. Юшкова відклались документи (листування) службового характеру за 1945–1949 рр., адресовані вченому директорами Інституту історії України М.Н. Петровським та О.К. Касименком стосовно підготовки таких монографій, як "Руська Правда" і "Київська Русь", а також написання окремого розділу до 5-томної "Історії України". Документи такого характеру дають можливість більш докладно вивчити науково-видавничу діяльність Інституту історії у повоєнний період. Не менш важливою є документальна спадщина Ф.П. Шевченка, зокрема, копії витягів із протоколів засідань Президії АН УРСР про затвердження положення про вчену раду Комісії по історії Вітчизняної війни на Україні.

Наукову цінність мають документи фондів особового походження відомих учених-археологів. Так, у фонді Л.М. Славіна зберігається низка рукописних і машинописних варіантів неопублікованих наукових праць, у переважній більшості присвячених історії античних міст-держав Північного Причорномор'я. Також у фонді вченого відклались плани науково-дослідної роботи Державного історичного заповідника "Ольвія" за 1946–1953 рр. В особовому фонді М.Я. Рудинського в окрему справу виділено фотоальбом археологічних пам'яток, виконаний у ході Дубно-Кременецької експедиції (1948), безпосереднім учасником якої був фондоутворювач. Разом з тим, у цьому фонді зберігаються креслення і рисунки розкопів поховань, щоденники експедицій, фотознімки знахідок, а також естампи зображень на стінах археологічної пам'ятки "Кам'яна могила" (1949–1952), які значною мірою доповнюють інформацію щодо експедиційної діяльності Інституту археології. Великий за обсягом масив епістолярію відклався у фонді М.Ю. Брайчевського, зокрема листи фондоутворювача до представників редколегій наукових журналів, таких як: "Вісник АН УРСР", "Вопросы истории", "Краткие сообщения ИИМК АН СССР", які містять додаткову інформацію щодо науково-видавничої діяльності Інституту археології в післявоєнний час.

Третій розділ "Організація наукової діяльності історичних установ АН УРСР", що складається з трьох підрозділів, присвячений вивченню сутності повоєнної організації наукової діяльності історичних установ, зокрема впливу ідеологічної політики держави на ці процеси, а також з'ясуванню рівня їх фінансового та кадрового забезпечення.

Висвітлення організації наукової діяльності Інституту історії, Інституту археології, Комісії по історії Вітчизняної війни на Україні, відділів історії України і археології Інституту суспільних наук та Державного історичного заповідника "Ольвія" забезпечив масив документів організаційно-розпорядчого характеру вищих партійних органів та Президії АН УРСР.

На підставі виявлених документів з'ясовано, що новий статут АН УРСР, прийнятий 6 лютого 1945 р., не сприяв децентралізації Академії наук у часи повоєнної відбудови. За документами вищих партійних органів встановлено, що з кінця 1944 р. поновилась практика систематичного їх втручання в роботу історичних установ задля відстеження та контролювання їх наукової роботи. З цією метою було штучно створено міф про небезпеку поширення так званого українського буржуазного націоналізму, в т. ч. в українській науці. Вже у 1945 р. вищі партійно-радянські органи висловили недовіру директору Інституту археології Л.М. Славіну, якого невдовзі було звільнено з цієї посади. У 1946 р. із розгортанням наступу на історичну школу М.С. Грушевського було ліквідовано Львівський відділ Інституту історії України.

За директивними документами вищих партійних органів встановлено, що своєрідним апогеєм партійного диктату в академічній історичній науці стало прийняття постанови ЦК КП(б)У від 29 серпня 1947 р. про незадовільну роботу Інституту історії України, в якій у брутальній формі піддавались критиці наукові праці співробітників установи. Даною постановою вищі партійні органи визначили напрям роботи академічних історичних установ на наступні роки. Готувалась подібна постанова ЦК КП(б)У, проект якої зберігається в ЦДАГО України і щодо діяльності Інституту археології. Впродовж 1945–1947 рр. ЦК КП(б)У провів 5 спеціальних нарад істориків, на яких здійснювалось ідеологічне "перевиховання" співробітників Інституту історії України.

Аналіз виявлених в архівах установ НАН України документів дає підставу стверджувати, що Президія АН УРСР в цей час регулярними доповідними записками інформувала ЦК КП(б)У про внесення будь-яких, навіть незначних, змін до структури історичних установ, їх тематичних планів, про проведення конференцій, а також стан підготовки наукового кадрового складу.

Внаслідок політичного тиску у 1947 р. з посади директора Інституту історії України було усунуто чл.-кор. М.Н. Петровського як такого, який "...не здатний мобілізувати колектив на виконання постанов ЦК КП(б)У". У 1954 р. з політичних мотивів були звільнені директор Інституту археології П.П. Єфіменко та завідуючі відділами первісної археології та слов'янської археології – В.М. Даниленко та В.А. Богусевич. Комісію по історії Вітчизняної війни на Україні у зв'язку з виконанням важливих завдань, зокрема партійних, очолювали співробітники апарату ЦК КП(б)У К.З. Литвин та І.Д. Назаренко. Інститут суспільних наук, починаючи з 1951 р., постійно піддавався критиці у зв'язку з недостатнім контролем над структурними підрозділами, в т. ч. відділом історії України та відділом археології.

Loading...

 
 

Цікаве