WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956) - Курсова робота

Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956) - Курсова робота

– здійснено комплексне вивчення документів архівних фондів вищих партійних та урядових органів влади УРСР, Президії АН УРСР, які у 1944–1956 рр. забезпечували керівництво наукою, в. т. ч. історичною;

– виявлено та запроваджено до наукового обігу значний обсяг архівної інформації щодо низки визначальних чинників у розвитку академічної історичної науки повоєнного періоду;

– комплексно вивчено основні моменти розвитку академічної історичної науки цього періоду у науково-дослідному, науково-організаційному, кадровому і фінансовому аспектах та заходи уряду УРСР щодо формування історичної науки як одного з основних знарядь ідеологічного виховання населення у вирішенні партійної програми побудови соціалізму;

– здійснено наукову реконструкцію організаційної структури історичних установ АН УРСР, простежено їх трансформацію відповідно до партійно-урядових директив;

– встановлено тематику, основні напрями наукових досліджень та основні здобутки історичних установ АН УРСР у 1944–1956 рр.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у подальших більш глибоких та узагальнюючих дослідженнях з питань розвитку академічної історичної науки. Матеріали дисертації можуть бути також використані при викладанні вузівських курсів "Історіографія", "Джерелознавство" та "Архівознавство".

Особистий внесок здобувача. Всі положення та висновки дисертації, винесені на захист, одержані здобувачем самостійно і висвітлені у 8 статтях, опублікованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів дисертаційних досліджень, та у 5 тезах конференцій, а також використано при укладанні бібліографії наукових праць та написанні приміток у додатках до збірника "Історія Національної академії наук України. Документи і матеріали". Ч. І, ІІ" (К., 2007). У працях, опублікованих у співавторстві, особистий внесок дисертанта зазначений окремо після бібліографічного опису.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовано на міжвідомчій конференції "Історія освіти, науки і техніки" (Київ, квітень 2004 р.); міжнародних наукових конференціях: "Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ" (Київ, жовтень 2004 р.), "Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку" (Київ, березень 2005 р. – березень 2006 р.), "Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики" (Київ, травень 2005 р. – травень 2007 р.), "Інтелектуальні інформаційні технології у бібліотечній справі" (Київ, жовтень 2005 р.), "Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору" (Київ, жовтень 2006 р.), "Другі Чишковські читання з історичної біографістики" (Київ, червень, 2006 р.).

Структура дисертації зумовлена специфікою проблеми, метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел та літератури (808 бібліографічних позицій), 4 додатків. Загальний обсяг дисертації – 269 с., у тому числі основного тексту – 194 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми та актуальність її наукового дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, а також визначено наукову новизну і практичне значення роботи.

Перший розділ "Історіографія та джерельна база дослідження", що складається з двох підрозділів, присвячений аналізу наукових праць з теми та джерельної бази дослідження.

Історіографію даного питання дисертантом умовно розподілено на два окремі періоди.

Перший період: радянська історіографія (друга пол. 1940-х років – 1991 р.). Праці, присвячені питанню розвитку академічної історичної науки, які побачили світ у даний період, є значною мірою заідеологізованими, а окремі з них взагалі мають пропагандистський характер. Радянська історіографія (в т. ч. і українська) приділяла значну увагу вивченню діяльності провідної наукової організації УРСР – Академії наук. Однією з перших таких історичних розвідок стала робота О.В. Палладіна "Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки 1919–1944"1, в якій йдеться про реевакуацію АН УРСР до Києва та подальші завдання наукових установ, в т. ч. й історичних. У зв'язку з 40-річчям Жовтневої соціалістичної революції побачив світ ювілейний збірник наукових статей "Розвиток науки Української РСР за 40 років"2. У двох окремих статтях цієї книги стисло розкрито результати наукових досліджень в галузі історії та археології за останні роки, що, однак, є недостатнім у вивченні питання комплексного розвитку академічної історичної науки у 1944–1956 рр. У подальшому побачила світ низка узагальнюючих праць з історії АН УРСР, в яких досліджуване питання також висвітлено поверхово, а в деяких випадках взагалі не порушується. Серед таких праць слід назвати "Історію Академії наук Української РСР" у 2-х книгах за редакцією Б.Є. Патона3 та роботи, які побачили світ упродовж 1960-х та 1970-х років, зокрема: В.М. Терлецького4, В.В. Немошкаленка, М.В. Новікова, В.М. Пелиха5, В.Ю. Тонкаля та Б.С. Стогнія6. У 1982 р. та 1990 р. вийшли друком праці з історії Академії наук за редакцією Б.Є. Патона7 та Б.С. Стогнія8. Окремо слід назвати колективну роботу, присвячену розвитку науки в західних областях УРСР9. Всі перелічені роботи, зрозуміло, не можуть претендувати на вичерпність у висвітленні нашого питання, оскільки останнє не виступало об'єктом окремого поглибленого дослідження їх авторів.

Поряд із загальними працями побачили світ і роботи, в яких вітчизняній академічній історичній науці відводиться одне з провідних місць. Так, монографічна праця І.Г. Шовкопляса10 присвячена археологічним дослідженням в Україні, втім, головна увага в ній приділена огляду археологічних пам'яток за 1917–1957 рр., а діяльність Інституту археології та споріднених академічних установ в галузі археології майже не розглядається. Наприкінці 1960-х років та на початку 1970-х років опубліковано роботи, в яких головну увагу приділено саме розвитку історичної науки в АН УРСР. Так, у 1967 р. вийшла друком книга А.В. Санцевича11, присвячена розвитку української історіографії післявоєнного періоду, в т. ч. і в АН УРСР. Згодом побачили світ колективні монографії В.А. Дядиченка та Ф.Є. Лося12, а також праця за редакцією П.М. Калениченка, А.В. Санцевича та В.Г. Сарбея13. Все ж таки, автори вказаних праць акцентують увагу виключно на науково-дослідній роботі Інституту історії, ідеологізуючи тим самим окремі наукові праці його співробітників з питань історії КПРС, КПУ та робітничого класу України. У 1984 р., до 50-річного ювілею Інституту археології АН УРСР, його співробітниками було підготовлено спеціальну роботу, присвячену діяльності даної установи14. У досить стислому огляді автори цієї праці висвітлили основні завдання та науково-дослідну роботу Інституту за весь період його існування. Втім, характерною вадою подібних розвідок є недостатньо репрезентативна джерельна база, оскільки їх автори здебільшого використовували монографії та статті попередників. У 1986 р. А.В. Санцевичем та Н.В. Комаренко15 була підготовлена монографія, присвячена розвитку академічної історичної науки, однак її автори також висвітлюють більшою мірою наукову діяльність Інституту історії. Водночас, слід відмітити, що в даній праці вже окремо виділяється повоєнний період діяльності Інституту історії та вперше звертається увага на структуру та кадровий склад цієї установи.

Загалом, не зважаючи на те, що в цей час побачила світ низка праць, які стосуються або присвячені розвитку вітчизняної історичної науки, в т. ч. й академічної, в них так і не розкривається досліджуване питання в повній мірі. Характерним є також те, що переважна більшість цих наукових праць була створена на замовлення вищих партійних органів.

Другий період: історіографія незалежної України (1991–2007 рр.). Здобуття Україною незалежності сприяло формуванню серед плеяди вітчизняних істориків якісно нових підходів до вироблення концепції вітчизняної історіографії. В цей час спостерігається чергове підвищення наукового інтересу до діяльності Національної академії наук України та окремих її установ у зв'язку з відродженням історичної правди щодо обставин і дати заснування Академії. Так, у 1994 р. побачила світ робота за редакцією Б.Є. Патона, присвячена історії Академії наук України16 в якій досить об'єктивно висвітлено діяльність головної вітчизняної наукової організації та вперше зазначено реальну дату заснування Академії. Автори праці на основі численних архівних джерел розкрили умови розвитку академічної науки в радянський період та її здобутки у перші роки незалежності України. У 2000 р. вийшла друком колективна праця з історії НАН України за співавторством С.В. Кульчицького, Ю.О.Храмова, С.П. Рудої та Ю.В. Павленка17, де більш докладно розкрито питання розвитку Академії наук протягом 80-річного періоду її існування. Втім, автори зазначених праць не ставили за мету докладно зупинятися на висвітленні розвитку академічної історичної науки.

Loading...

 
 

Цікаве