WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Процес перетворення української народності в націю - Курсова робота

Процес перетворення української народності в націю - Курсова робота

Зрозуміло, що мовні процеси були невіддільні від становлення своєрідної культури українців. А вона л обумовлювалася характером господарських занять ^ тих. - часів, регіональними природно-географічними; умовами і традиціями. На фоні загальних східнослов'янських рис у ній поступово викристалізовувалися Л і специфічні (етнодиференційні) ознаки.

середньовіччя українська народність уже досить добре була відома в країнах Західної Європи: знали її територіальні межі, мову, побут і звичаї, виділяли окремі етнографічні групи (згадаймо, наприклад, поширення у ряді країн праці Г. Боплана "Опис України"). Із розкладом феодального ладу почався новий етап в її історії - формування нації.

Визвольна війна проти шляхетської Польщі 1648-1654 рр. дала могутній поштовх багатогранній творчості українського народу, в якій знаходили відображення усі сфери його буття. З безмежної стихії соковитої народної мови народжувалася національна. Поступово вона закріплювалась у писемності, місцевому законодавстві, діловому листуванні тощо. Уже Б. Хмельницький в своїх листах вживав живе розмовне слово. Ось він пише 21 лютого 1652р. путивльському воєводі Ф. Хілкову: "... Паметни мибудучи милости єго царского величества за битности в Путивлі боярина князя Семена Василієвича Прозоровского*, приятеля нам велце жичливого, которий за нас до єго царского величеств'а во всем причинялся, і ми на всякне услуги єго царского величества готовисмо били. І тепер іж по указу єго царского величества, ваша милость господине околничий і воєводо княже Федоре Ондрієвич Хілков, зостаєш в Путивлі. Тішимся с того і жичим абис в добром здоров'ю єго царскому величеству служил і на нас ласкав бил. За тоє, што нас, ваша милость, писмом наведит рачил, велце дякуєм. А якосмо перед тим готовії били повеленіям єго царского величества повиноватися во всем, і слу^дт так і тепер просим, штоби 'єго царскоє величество нас от служби своєй царской не откидал, і от ласки не отдалял, і под кріпкую руку свою приняти рачил, і єслі би неприятелі якиє на нашу віру і на нас наступовали, аби нас єго царскоє величество посилковат і боронит рачил. Рачся, ваша '• милость, причинит: остаток устне посланец вашсй милости прямую і ве ную повольност нашу ізвестит, которому во всем верит рач і па нас биті ласкавим. Здрав будь і богом храним;

З Чигирина 21-го дня февраля 1652.

Вашей милости во всем жичливий приятелі слуга Богдан Хмельницький, гетман з Войском Запорозским".

Літературна мова того часу збагачується перекладами творів святого письма, написаних книжною церковнослов'янською мовою. А в перекладі вони значно наближалися уже до народної української мови. Джерела другої пол. XVII ст. фіксують на - . Україні існування. різних говорів, котрі територіально можна поділити на південно-західні, північні та •' південно-східні. Та вони постійно взаємодіють, взаємозбагачуються. Характерним для населення українських земель, що ввійшли до складу Російської держави, стає звуження сфери вживання польської мови, яку витісняє російська.

У XVIII ст. тодішня українська писемно-літературна мова вже не відповідала потребам часу. Протягом століття у ній виразніше виступає народне - Воєвода Путивля, який був попередником Ф. Хілкова.

За приклад можна взяти відомі літописи Самовидця і Величка, створення яких завершилося па початку XVIII ст. їх письмо близьке до розмовної мови і містить багато народних фразеологізмів, збагачене прислів'ями, приказками, уривками пісень. Вони писалися у перехідний період, а тому в них ще містяться окремі полонізми і церковнослов'янізми. Про характер мови, зокрема літопису Самовидця, може дати певне уявлення уривок тексту про трагічний початок Північної війни (1700 р): "Того ж року король поленій Август Вторій зачал войну з королем шведским Карлюсом, войском своїм потягнул под Ригу, опроч войска коронного й литовского, где стояли усе літо. А о Воздвиженії честного креста по указу єго царского величества гетман запорожский Іван Мазепа послал своего войска на помоч королеві полскому часть з розних полков... Тая война зачалась зразу щасливо, бо городов войска царские, с козаками, с полковником полтавским й иних полков частю наперед прислани, побрали, й самий Ругодев * облегли, але за злою радою німецкою не доставали, тим убезпечаючи царское величество, же подьдадуть город доброволне, й тая зрада от тих же офіцеров німцов, зостаючих у войску московском (послідовала же), доставане города по-йшло упроволоку. А тим часом притягнул король шведскій з своїми войсками немалими, а передное войско почувши, Шереметов й козаки с оними споткалися й добре шведов сперли й рубали под городом Ковлем. Любо першей московское й козацкое воіско сперли, где й шляхти смоленской немало полегло, але наши шведов того ж часу много побили, п видячи й маючи певних язиков, же сам король шведский з великими потугами наступает, мусіли до окопов царских уступити, а шведи вслід за ними прийшли... " (Літопис Самовидця. - К., 1971. - С.163). Петро І реформою 1708 р. офіційно замінив церковнослов'янский шрифт цивільним як у Росії, так і на Україні. У XVIII ст. при спілкуванні українського населення спостерігалась вимова "%" як тверде вимовлення приголосних перед "е" (щасливе, банкетах) і ряд інших народно-розмовних особливостей. Остаточне завершення переходу від старої української мови до нової літературної сталося наприкінці століття. . Красномовним доказом цього є вихід у світ славнозвісного твору І.П. Котляревського "Енеїда", написаного на народній основі. Чільну роль у процесі витіснення старої мови і заміни її новою відігравала українська школа

Проте змальовувати становлення національної (І культури і мови українців після політичного акту І входження України до Росії у 1654 р. однозначно, - лише рожевими фарбами, було б невірно, прямим відступом від історичної дійсності. За нових умов політичної ситуації духовне життя на території українських земель багато в чому суперечило імперським планам царського уряду. Нова генерація українських "панів" - козацька старшина, досить швидко зорієнтувалася в усіх складнощах суспільного буття і, як правило, з готовністю та поспішністю переймала російські звичаї, мову й урядове письмо. Уже в період ' правління Петра І російська мова усе ширше вживається па Україні: і не лише в діловодстві, приватному спілкуванні, а й у письменстві. Поступово цензура насильно виключає з друку застосування мови українців. Логічного завершення царська антиукраїнська політика набула в 60-х роках XIX ст., коли мова і культура українців фактично були заборонені.

5. Визвольна боротьба та антифеодальні рухи. Формування суспільної свідомості

Етносоціальні процеси на Україні за доби пізнього феодалізму розгорталися не ізольовано, а в тісному зв'язку з іншими суспільними явищами. Сьогодні ніхто з серйозних дослідників не заперечуватиме того факту, що формування української народності, а згодом нації відбувалось в умовах гострих соціальних суперечностей, зіткнення різних, часто-густо полярних інтересів тих чи інших станів та верств. Фактором, що справляв значний вплив на етнічну ситуацію, була могутня хвиля визвольного руху народних мас, спрямована на визволення українських земель з-під влади іноземних держав.

У цьому поступі налагоджувалися зв'язки між різними групами населення, на значмо вищий рівень підносилася їх етнічна свідомість. Слід, очевидно, враховувати і той факт, що визвольна та антифеодальна боротьба сприяла встановленню контактів між представниками різних етносів, що населяли Україну.

Безперечно, соціальна боротьба періоду пізнього феодалізму характеризувалася й новими явищами. В умовах поступової деформації панівного способу виробництва, зародження в його надрах прогресивнішого укладу вона сприяла тим якісним змінам, які згодом призвели до становлення нових буржуазних. відносин, їх продуктом і стала українська нація.

На початку XVIII ст. набув поширення гайдамацький рух. На відміну від попередніх виступів, ядро яких локалізувалося у якомусь районі (переважно у Подніпров'ї), він відзначався значно ширшою географією дій повстанських загонів. Практично всі українські землі - Правобережжя, Лівобережжя і Слобідська Україна, Запоріжжя були охоплені полум'ям гайдамаччини. У ній брали участь місцеві селяни, населення різних суспільних категорій України, а також втікачі з Росії, Білорусії, Молдавії, Польщі та з інших земель. Треба враховувати, що тоді значні маси людей не мали постійного місця проживання, шукали кращої долі, часто міняли роботу та рід занять, знайомилися з представниками різних груп населення, а тому в них поступово вироблялися стійкі погляди на актуальні та животрепетні питання тогочасної дійсності. Сподівання здобути жадану волю приводило їх на Запоріжжя. Із Січі вийшли, як правило, усі керівники гайдамацьких загонів та їх найактивніші учасники.

Loading...

 
 

Цікаве