WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Процес перетворення української народності в націю - Курсова робота

Процес перетворення української народності в націю - Курсова робота

Дальше заселення і освоєння земель в Галичині, Північній Буковині та на Закарпатті гальмувалися соціальним і національним гнітом австрійських, угорських й польських загарбників, а також "своїх" поміщиків. Проте населення цих регіонів не припиняло зв'язків як між собою, так і з жителями інших районів України. Незважаючи на усі складності історичного процесу, зміцнювалося почуття належності до українського етносу, зростала соціальна та етнічна самосвідомість, посилювалася боротьба трудящих Західної України проти чужоземного уярмлення і за об'єднання краю з українськими землями.

Протягом другої пол. XVII-XVIII ст. селяни прикордонних місцевостей Галичини відходили на заробітки в Закарпаття і навпаки. У 1789-1790 рр. тільки з Буковини в межі Росії емігрувало понад 14 тне. чол. В свого чергу, в 80-х роках відбулося значне переселення "великоросів" на Буковину. Спочатку вони мешкали в селах Климівці, Біла Криниця, Липовени та Мигодра.

На території Галичини (середина XVIII ст..) існувало близько 850 населених пунктів. Причому в Галицькому і Теребовлянському повітах вільних земель було обмаль, а в гірській місцевості, Коломийщині - багато. У 1772 р. в Галичині вже нараховувалось 70 міст і близько 800 сіл, де мешкало понад 467 тис. жителів. Протягом століття найбільше поселень виникло на Теребовлянщині - 25. Наприкінці XVIII ст. у зв'язку з заселенням лісистих земель Карпат і території між річками Серет і Збруч у Га - . личині масове освоєння нових земель загалом завершилося.

Складний процес формування національної території супроводжувався появою нових і зміною значення старих політонімів, поширенням назви "Україна" на всі землі: від Карпат до кордонів власне Росії. В офіційних актах царського уряду другої пол. XVII-XVIII ст. лівобережний регіон найчастіше продовжував називатися "Малоросією" або "Малою Руссю". Поряд з ними з'явилися й інші назви: "Малоросійський край", "Гетьманщина" і т.д. Усі вони певною мірою несли на собі карб колонізаторської політики царизму щодо українського народу. Термін "Гетьманщина" охоплював Лівобережжя разом із Києвом і невеликою територією на правому березі Дніпра, якою управляла гетьманська адміністрація. У зв'язку з ліквідацією в 1764 р. інституту гетьманства, а на початку 80-х років - і полкового адміністративно-територіального устрою, ця назва втрачає своє.

Отже, можна вважати кінець XVIII ст. важливим етапом формування української нації. Підстави для цього висновку дають такі фактори. По-перше, приєднання величезних південних просторів (усунення загрози татаро-турецьких нападів) в основному визначили межі розселення українського етносу. По-друге, почалося продуктивне (з розрахунком на тривалу перспективу) освоєння власної території, оскільки масштабні міграційні процеси уже майже припинилися. Вони в окремих регіонах мали свої особливості. На Лівобережжі, Слобожанщині й частково Правобережжі найінтенсивніше заселення відбувалось у другій пол. XVII - першій пол. XVIII ст., в Новоросії - у другій пол. XVIII ст. Для західноукраїнських земель були характерні імпульсивні міграції, що мали час від часу і зворотний колонізаційний рух.

Першорядне місце в освоєнні незаселених земель належало українському народові. Поряд із ним активну участь брали вихідці з Росії, а також Білорусії, Литви, Молдавії, Грузії тощо. Певну частину населення Правобережжя у вказаний період становили польські селяни і міщани, а на західноукраїнських землях - німецькі та угорські колоністи) Заселення неосвоєних або запустілих земель проходило, як правило, двома шляхами: по-перше, у вигляді стихійної народної колонізації і, по-друге, спрямовувалось та визначалось царським урядом і місцевою владою. На характер і розвиток народної колонізації сильно впливала кріпосна політика, суть якої полягала в утрудненні переселення, у бюрократичній опіці переселенців.

Формування української національної території супроводжувалось появою нових великих економічних, політичних і культурних осередків - міст. Вони ставали центрами консолідації українського населення,

2. Економіка, соціальні відносини і український етнос

Зрушення в усіх галузях народного господарства, розростання старих і поява нових населених пунктів (особливо міст), динаміка товарно-грошових відносин готували саме той грунт, на якому й відбувалися зародження й розвиток народності українців, перманентне перетворення її у вищу суспільну форму - буржуазну націю (приблизно з XVII ст.).

Еволюція соціальних засад і зміни в економіці України в період пізнього феодалізму відбувалися у складних, неоднозначних суспільно-політичних умовах. З одного боку, входження у 1654 р. новоствореної Української національної держави у величезний господарський організм позначилось на розвитку продуктивних сил у сільському господарстві, ремеслі й промислах, на розгортанні мануфактурного виробництва та народженні міст - великих адміністративних і культурних осередків. З іншого боку, не можна не вказати і на негативну роль політики царизму стосовно українців (безпосередньо на тих етнічних землях, що ввійшли до складу єдиного державного утворення). Протягом другої пол. XVII - XVIII ст. самодержавство посилювало національно-колоніальні акції з метою зробити їх звичайними і провінціями без будь-яких ознак самостійності

Протягом другої пол. XVII-XVIII ст. на Україні відбувалося дальше поглиблення спеціалізації окремих галузей промисловості, відокремлення з традиційних професій ряду нових. Так, продукція рудень в основному задовольняла потреби сільського населення. . Зокрема, Палузька рудня (Новгород-Сіверське намісництво) спеціалізувалась на виготовленні залізних знарядь праці для землеробства, а на території Чернігівського намісництва у великій кількості виковувалися смуги заліза, сошники.

Одним із наслідків динаміки економічних процесів на Україні стало дальше відокремлення промисловості від землеробства. Джерела другої пол. XVIII ст. зафіксували, що значна частина міських, містечкових і навіть сільських трударів існувала частково або й виключно за рахунок прибутків зі свого ремесла чи промислу. Відхід від землеробства, праця у наймах на підприємстві чи підробітки "в людях", - перетворювали найбіднішу частину населення у спролетаризовану масу. Розвиток промисловості на Україні призвів не тільки до кількісного зростання передпролетаріату, а й до значної його концентрації в містах, містечках і навіть селах із досить великими підприємствами. Таке явище, безумовно, означало початок етапу зародження робітничого класу. Причому в різних галузях промисловості відбувалося формування кадрів "потомственних" робітничих людей. Про це, зокрема, свідчать набуті ними прізвища: Шуляр, Шкляр, Шкляренюк (пов'язані з виробництвом), Котляр тощо.

У другій пол. XVII ст., а особливо в XVIII ст. на українських землях економічний розвиток, зокрема в промисловості, зумовлював усе ширше застосування праці наймитів. У містах, містечках, а-. також селах внаслідок розшарування у середовищі селян, козаків і міщан з'явилися значні групи найманих робітників, для певної частини яких заробітки стають єдиним засобом існування використання найманої праці у промисловому виробництві свідчило про розклад традиційних форм ведення господарства й зародження нових капіталістичних відносин. Утворюється ціла система експлуатації найманих робітників, феодальний спосіб виробництва поступово витісняється капіталістичним. Цьому процесові значно сприяло первісне нагромадження капіталу. Шляхів для швидкого збагачення, насамперед для панівного класу, існувало чимало. Це пожалування їм земель, млинів, мануфактур тощо царським урядом і гетьманським управлінням, посилення експлуатації безпосередніх виробників, а також торгівля, лихварство, чумакування, відкупи. Найбільші капітали в другій пол. XVII-XVIII ст. зосередили у своїх руках шляхетські та старшинські родини Апостолів, Ґалаґанів, Маркевичів, Миклашевських, Скоропадських, Ханенків - на Лівобережжі; Кондратьєвих, Голуховичів, Квіток, Ковалевських,. Данилевських - на Слобожанщині; Браницьких, Жевуських, Любомирських, Понятовських, Потоцьких, Чарторийських - на Правобережжі. Більшість з них стають справжніми промисловими підприємцями.

Отже, зміни у сільському господарстві і промисловості, на Україні в досліджуваний період неспростовно засвідчували про визрівання у надрах натурального господарства капіталістичного укладу. Поступово він охоплював усі галузі феодального виробництва, впливаючи і визначаючи економічну структуру Української спільності.

Розвиток внутрішньої торгівлі, залучення до орбіти товарно-грошових відносин дедалі більшої частини населення позитивно позначилися на усій системі господарства. Зокрема, зростання попиту на хліб призвело до розширення посівів площ пшениці. З метою задоволення потреб ринку випасалися на степових просторах табуни коней, гурти великої рогатої худоби, збільшувалися отари звичайних та тонкорунних порід овець. Процес товаризації особливо вплину" на розвиток тваринництва в південних районах. Деякі з місцевих поміщиків (Шидловський, Прозоровський та інші) мали по тисячу і більше овець. Неозорі масиви земель, дешева робоча сила, зростаючий попит давали їм можливість у значних. масштабах розводити худобу для збуту на ринку. Товарно-грошові відносини проникали і в господарства селян, що зумовило появу товарного городництва. . Найбільшого свого поширення воно набуло поблизу великих міст і містечок.

Loading...

 
 

Цікаве