WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українці в діаспорі - Курсова робота

Українці в діаспорі - Курсова робота

В інших регіонах процеси етнічної асиміляції помітніші, особливо у містах. Виняток становить українське населення Північного Кавказу (понад 40 тис. чоловік). У 60-70-х роках тут навіть на 12% зріс відсоток осіб, які вважали рідною українську мову. Дослідники пов'язують це з процесом "старіння" населення: питома вага літніх людей зростає, а переважно вони й зберігають мову свого народу, його культуру і традиції.

Крім об'єктивних причин, про які йшлося, етнічній асиміляції сприяли явища, що мали місце в умовах команд-но-адміністративної системи і негативно відбилися на соціально-культурному розвиткові багатьох народів, у тому числі українського.

Ось лише деякі факти. У 20-х роках українські газети виходили у Воронежі, Катеринодарі, Ростові, Новоросійську, Саратові, Самарі, Омську, Хабаровську, Владивостоку, Спаську; у Москві існувало українське видавництво, у Ленінграді - український театр; у 1931 р. тільки у видавництвах Північного Кавказу було видано 149 книг українською мовою; працювало понад 1000 українських шкіл, 12 педагогічних технікумів, педінститутів, кафедра української літератури при Краснодарському педінституті; у Нижньо-Волзькому краї 46 тис. українських дітей змогу навчатися рідною мовою, було три українських педтехнікуми, радпартшкола, сільськогосподарський технікум; на Далекому Сході у 1932 р. діяли Український пересувний драматичний театр, 1076 початкових і 219 середніх українських шкіл, педтехнікум, український відділ педінституту. Само собою зрозуміло, що невдовзі всі ці заклади припинили своє існування.

У цьому світлі не є обгрунтованими поширені в роки застою твердження про "природну" асиміляцію, оскільки вона не може бути природною за відсутності шкіл із рідною мовою навчання, культурних центрів та інших закладів, спроможних задовольнити різноманітні потреби народів.

Кінець 80-х - початок 90-х років характеризувався піднесенням етнічної свідомості українців східної діаспори виникають українські земляцтва (Нижньовартовськ, Барнаул, Якутськ, Душанбе, Таллінн тощо), культурно-громадські товариства і осередки (імені Тараса Шевченка у Санкт-Петербурзі, "Славутич" у Москві, "Кобзар" в Уфі "Дружба" у Воркуті, "Червона калина" в Тирасполі та Єревані, "Золоті ворота" у Ризі та багато інших), відкриваються недільні школи для українського населення у Москві, Алма-Аті, Єревані, Вільнюсі та інших містах Литви, у Ризі, Таллінні, у ряді районів Бєларусі. Поза сумнівом, всі ці установи потребують підтримки - як з боку місцевої влади, так і України.

2. Українці в Європі

Етнічні процеси серед українців західної діаспори й значною мірою залежать від національної політики країн, в яких вони перебувають.

У зарубіжній Європі, де українці історично були розселені у західному ареалі української етнічної території (у суміжних районах Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини), їх питома вага істотно зменшилася: у XVIII ст. тут жило близько 7% українців усього світу, нині - ІД% -

Доля українців у сусідніх європейських країнах складалася по-різному.

У Словаччині (в основному у північно-східній частині, в районі Пряшева) мали місце процеси етнічної асиміляції, внаслідок чого чисельність русинів-українців (цією назвою ніби підкреслюється генетичний зв'язок з Руссю) помітно знизилася і становить зараз 47 тис. Однак, особливо у післявоєнний період, тут створилися сприятливі умови для їх культурно-національного відродження. Значну роботу проводить "Союз русинів-українців Словаччини", українською мовою виходять журнали "Дукля", "Дружно вперед", газета "Нове життя", плідну наукову і культурно-освітню роботу веде Музей української культури у Свиднику, популярністю користується Піддуклянський український народний ансамбль, існує багато самодіяльних фольклорних колективів тощо.

Переселенці з Пряшева утворили протягом 1745 - 1780 рр. осередки русинів-українців на сучасній території Сербії. Живуть вони переважно в історичній області Бачка (автономний край Воєводина) та інших республіках. Центром югославських українців вважається м. Руський Корестур. Донедавна їх налічувалося близько 36 тис. чоловік. На жаль, протягом останніх років унаслідок міжнаціональних конфліктів "і'х чисельність набагато зменшилася.

Ще менше сприятливою виявилася доля українців у Польщі та Румунії.

Після другої світової війни у зв'язку з урегулюванням кордонів між Радянським Союзом і Польщею був проведений взаємний обмін населення, внаслідок якого на територію України було депортовано з Жепгувського, Люблінського та Краківського воєводств близько 500 тис. лемків - субетнічної групи українців. Крім того, у 1947 р. польські власті примусово переселили зі споконвічної батьківщини принаймні 300 тис. лемків у західні та північні воєводства. Таким чином, компактна етнічна територія українських горян у Польщі фактично перестала існувати. Розселення їх у різних воєводствах - Ольштинському, Гданьському, Кошалінському, Щецінському і Вроцлавському - призвело до розпорошення лемків і як наслідок - до активізації асиміляційних процесів.

Останнім часом стан справ дещо поліпшився: створено Українське суспільно-культурне товариство Польщі, відновив роботу щотижневик "Наше слово", в окремих школах ведеться навчання українською мовою або діють українські класи (Баня Мазурська, Білий Бор та ін), у Варшаві засновано кафедру української філології, створено Польську асоціацію українознавців. Є багато художніх колективів, серед яких хор "Журавлі", який гастролював в Україні, ансамблі "Лемковина", "Думка", "Чумаки", "Веретено", "Ослов'яни".

У Румунії українське за походженням населення (близько 55 тис. чоловік) зосереджено у Південній Буковині на кордоні з Закарпатською, Івано-Франківською та Чернівецькою областями (Марамуреш, Банат), у гирлі Дунаю та у Добруджі.

Українці Марамурешу та Сучави - автохтони Румунії. У долині р. Рускави - це переважно гуцули, у Добруджі - певною мірою нащадки козаків, які з'явилися тут наприкінці XVIII ст. після скасування Запорізької Січі. До Банату українці потрапили внаслідок міграційних процесів у межах Австро-Угорщини у XVIII-XIX ст.

Українці Румунії досить стійко зберігають свою етнічну самосвідомість. Однак протягом тривалого часу вони фактично підлягали денаціоналізації внаслідок політики, яку проводив уряд Чаушеску. Досить сказати, що були ліквідовані всі школи з українською мовою навчання, заборонялося спілкування рідною мовою. Румунською історіографією взагалі заперечувалося слов'янське походження українських горян.

Зразу ж після Грудневої революції 1989 р. була створена громадська організація "Союз українців Румунії", видається газета "Вільне слово", здійснюються зусилля на відновлення українських шкіл.

Українська діаспора американського континенту, Австралії та Великобританії

Еміграція українського населення в країни Американського континенту розпочалася з 70-х років XIX ст. (переселення закарпатських селян у Пенсильванію, лемків з території Польщі та ін). Хоча окремі українці потрапляли до Америки й раніше: це були козаки, заслані царатом у Сибір, і переселенці із західних областей, які тікали від покатоличення. Офіційно першим українським емігрантом вважається Агапій Гончаренко, чернець Києво-Печерської лаври, який 1 січня 1865 р. прибув до Бостона.

Динаміку чисельності українського населення в американських країнах важко визначити внаслідок різних методичних засад переписів і дії етнічних процесів. Так, за офіційними даними перепису США 1990 року, там налічується 741 тис. українців, а за конфесійними даними їх значно більше. За переписом Канади 1981 р. у ній було 530 тис. українців, проте адміністративний облік 1986 р. визначив 420,2 тис. осіб, у яких обидва батьки за походженням були українцями, і 541,1 тис., у яких українцем був один із батьків.

Сучасне територіальне розміщення українського за походженням населення Америки та етнічні процеси в його середовищі значною мірою зумовлені особливостями його формування. У США більшість українських переселенців зразу ж поповнила лави промислового пролетаріату. Багато їх і зараз становить міське населення переважно в східних штатах - Нью-Йорку, Пенсильванії, Нью-Джерсі та Іллінойсі. У Канаді, при наявності кількох міграційних хвиль, найчисельнішою була "аграрна" хвиля 1891 - 1914 рр., внаслідок чого і дотепер українці становлять досить значний відсоток сільського населення. Етнічні процеси найбільш Інтенсивно відбуваються серед молоді, особливо в містах: саме там чимале число осіб, які втратили рідну мову.

Loading...

 
 

Цікаве