WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українці в діаспорі - Курсова робота

Українці в діаспорі - Курсова робота

План

Вступ

1. Українська діаспора, що проживає на території колишніх радянських республік

2. Українці в Європі

Висновки

Вступ

Культура українців за межами України. Проблема розвитку культур народів в іншоетнічному середовищі має важливе теоретичне і практичне значення. Не є винятком щодо цього українці, яких тільки в інших республіках колишнього СРСР налічується понад 6,8 млн. чоловік. Крім того, принаймні 2 млн. українців живуть у країнах зарубіжної Європи, Американського континенту і навіть в Австралії.

Чи існують між українцями різних країн спільні об'єднуючі риси? Адже вони мешкають не на одній території, належать до різних соціально-політичних утворень, далеко не завжди розмовляють однією мовою. Це питання допомагає розв'язати розроблена вітчизняною етнографією типологія етнічних спільностей. За нею українці, де б вони не були, становлять один етнос - спільність людей, що історично склалася на певній території, яка має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також свідомість своєї єдності (самосвідомість), зафіксовану в самоназві (етнонімі).

Поняття етносу (етнічної спільності) неоднозначне і надзвичайно широке: нація, або етносоціальний організм (населення України), етнічна, група, або етнікос (українці за її межами), етнографічна група, або субетнос (частина народу), - всі вони відрізняються між собою ступенем соціально-економічного розвитку та іншими ознаками. За цих умов найважливішого значення набуває етнічна самосвідомість: поки зберігається вона, існує народ. Саме за ознакою етнічної самосвідомості визначається національний склад населення більшості країн.

Не ототожнюючи українців різних країн у соціально-політичному плані, разом із тим не можна не помітити, що у них історично склалося багато спільних рис, які, однак, не залишаються незмінними: мова (принаймні у сфері сімейного побуту), окремі риси національної психології, певні особливості культури, етнічна самосвідомість, їх об'єднує прихильне ставлення до надбань своєї культури, прагнення зберегти їх і примножити, намагання зміцнювати зв'язки зі своєю прабатьківщиною. Свідченням цього, зокрема, є й величезна кількість топонімів, які пов'язані з Україною, їх можна зустріти на величезних просторах від Молдови до Далекого Сходу, в канадських провінціях і американських штатах.

1. Українська діаспора, що проживає на території колишніх радянських республік

Етнічні процеси серед українського населення за межами України визначаються низкою факторів. Вони залежать від соціально-політичного ладу країни, давності перебування в іншоетнічному середовищі, чисельності та характеру розселення (компактне чи дисперсне), ступеня урбанізації. Не останню роль відіграє близькість (етногенетична чи соціальна) культури контактуючих народів.

Передумови для інтенсифікації етнічних процесів створюються головним чином у містах. Цьому сприяє висока соціальна мобільність міського населення, його поліетнічна структура. У містах деяких зарубіжних країн, особливо американських, існує багато національних кварталів, виникнення яких пов'язане з намаганням етнічних груп зберегти себе, протиставити асиміляції.

Розглянемо етнічні групи українців, що живуть на території колишніх радянських республік.

Основна маса українського населення за межами України розміщується у Російській Федерації (Центрально-Чорноземний район, Північний Кавказ, Сибір, Далекий схід), а також у Казахстані та деяких територіях Закавказзя. Досить численне українське за походженням населення у суміжних районах Бєларусі та Молдови. В інших регіонах українців налічується порівняно мало.

З урахуванням особливостей формування українського населення за межами України їх поділяють на три групи.

1) Українці у смузі етнічних кордонів, що відзначаються давністю сумісного проживання з іншими народами (російсько-українська або українсько-молдавська етнічно мішані зони). Згідно із запропонованою вище типологією - це частина українського етносоціального організму. Етнічні процеси тут характеризуються винятковою складністю і багатогранністю, тривалою взаємодією, наслідком якої буває не досить чітка етнічна самосвідомість. Вирішальну роль при цьому відіграє фактор державності ("ми не українці, українці живуть в Україні").

2)"Аграрні" українці, які протягом короткого часу, особливо наприкінці XIX - на початку XX ст., сформували компактні етнічні масиви (Приуралля, Казахстан, Сибір, Далекий Схід тощо). Початковий період їх заселення характеризувався етнічною консолідацією. І в наш час вони відрізняються порівняно стійкою етнічною самосвідомістю.

3) Українці, які дисперсна розселені в іншонаціональних масивах, а також містах. Етнічні процеси серед них особливо інтенсивні.

Етнічним процесам серед українців у смузі українсько-російського пограниччя - на території Курської, Воронезької, Бєлгородської, Ростовської областей, Краснодарського краю, а також північно-східних областей України - притаманне формування багатьох спільних рис із культурою російського населення і водночас збереження окремих особливостей, властивих українцям. Ці процеси зумовлені етногенетичною близькістю обох народів, їхньою безпосередньою культурно-побутовою взаємодією протягом століть. Зокрема, під впливом українців у російських селищах Курщини та Воронежчини поширився східноукраїнський комплекс житла - його обмазка і побілка, так зване українсько-білоруське планування інтер'єру, "відкриті" типи двору тощо. Національна своєрідність в культурі українців найбільше торкається традиційної кулінарії, давніх весільних обрядів, народної поетичної творчості, особливо пісенної.

Порівняння статистичних матеріалів свідчить, що у цьому регіоні відбувалися активні процеси етнічної асиміляції українців. Якщо у Воронезькій губернії за даними Всеросійського перепису 1897 р. їх налічувалося 887,2 тис. (36,2% усього населення за ознакою "рідна мова"), а в Курській - 502,2 тис. (22,9%), причому в деяких південних повітах українці становили абсолютну більшість (в Острогозькому - 90,3%, Богучарському - 81,8%, Бірючанському - 70,7%), то в останні десятиліття їх питома вага набагато зменшилася. На початок 80-х років у Воронезькій області було лише 5,4% українців, Бєлгородській - 4,8, Курській-1,4%. Ці процеси інтенсивніше відбувалися в етнічно мішаних поселеннях, особливо серед соціальне однорідного населення обох народів. Саме у таких випадках найважче визначити етнічну самосвідомість. Це стосується районів взаємодії не лише близькоспоріднених східнослов'янських народів, а й, наприклад, українців і східнороманських народів - молдаван та румунів.

Аналогічні процеси мали місце у східних районах серед українського населення Кубані та Ростовської області. Водночас тут виявилися впливи культури народів Північного Кавказу. Зокрема, в одязі українців Кубані - нащадків запорізьких козаків, які наприкінці XVIII ст. утворили Чорноморське козацьке військо, - було багато рис військового побуту горян (бурка, башлик, черкеска з металевими газирями та ін).

Етнографічні дослідження українців, які переселилися наприкінці XIX - на початку XX ст. із аграрне перенаселених губерній у Приуралля, Поволжя, Казахстан, Сибір, Далекий Схід, відтворюють надзвичайно цікаві процеси їхньої взаємодії з іншими народами, вмілого пристосування до природного, господарського та культурного середовища. Зокрема, дослідження українців Тобольсько-Іртишського межиріччя, де їх налічується 104 тис., дало підставу науковцям говорити про становлення своєрідного господарсько-культурного комплексу "сибірських українців", у якому поряд з успадкованими традиціями значну роль відіграли зв'язки з російським та іншим населенням регіону.

Особливістю поселень "аграрних" українців було, як ми знаємо, те, що початковий етап їх заселення характеризувався етнічною консолідацією, яка, однак, залишилася незавершеною. На наступному етапі мали місце процеси етнокультурної та мовної адаптації, етнічної асиміляції українців росіянами, а також утворення багатьох загальних рис культури та побуту. Разом із тим деякі групи "аграрних" українців досить стійко зберігають етнічну самосвідомість. Це стосується, зокрема, українців Башкири, майже половина яких вважає рідною українську мову.

Loading...

 
 

Цікаве