WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Кримські татари: історія та сучасні проблеми - Курсова робота

Кримські татари: історія та сучасні проблеми - Курсова робота

На відміну від інших депортованих народів СРСР, кримські татари до кінця існування радянської влади так і не були повністю реабілітовані. 1956 р. їх було звільнено з-під адміністративного нагляду без права повернення на батьківщину. В 1960-х оформився організований рух кримських татар. Він набирає як легальних (посилання петицій до радянських. органів з вимогою дозволити повернутися до Криму), так і нелегальних (діяльність молодіжних національних груп на чолі з М. Джамільовим). 1966-67 р. кримські татари організували демонстрації у Москві, внаслідок яких голова КГБ Ю. Андропов у липні 1967 змушений був зустрітися з кримськотатарськими лідерами. У вересні 1967 р. з кримських татар було знято звинувачення у співпраці з фашистською Німеччиною. 1967 р. 100 тис. кримських татар спробували повернутися до Криму, але там змогло поселитися лише 900 сімей. Решта внаслідок свідомих перешкод з боку державних і партійних органів змушена була повернутися на місця попереднього проживання. У 1970-80-х р.р. опозиційний рух кримських татар встановив тісні зв'язки з українськими (П. Григоренком та ін.) і росїйськими (А. Сахаровим та ін.) дисидентами.

Згідно з даними перепису 1989 р. у СРСР налічувалося 272 тис. (за неофіційними даними 400-500 тисяч кримських татар. З них лише 28 тисяч проживало у Криму. В 1987-1989 роках відновився рух кримських татар за повернення до Криму. В 1989 р. виникла Організація кримського татарського руху, її політичними вимогами були повернення на батьківщину та відновлення автономії Криму. В листопаді 1989 Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і дозволила їхнє повернення. До вересня 1993 у Крим повернулося 260 тисяч чоловік. Наприкінці червня 1991 у Сімферополі було скликано 2-й (після 1917) курултай, який обрав уряд (меджліс) на чолі з М. Джемільовим. Курултай проголосив Декларацію національно суверенітету, прийняв державний прапор (на ньому зображено символ династії Гіреїв на голубому тлі) і державний гімн, відновив вживання латинського алфавіту. Рух кримських татар категорично виступав проти приєднання Криму до Росії або його поділу між Україною і Росією. У відповідь на розгортання українського національого руху 1989-1990 та масове повернення кримських татар на батьківщину активізувався рух місцевого російськомовного населення Криму, яке налічує близько 1,6 млн. чоловік та тяжіє до Москви. У січні 1991 місцеві партії і державна верхівка організувала референдум, під час якого 93% учасників висловилося за відновлення автономного статусу Криму. 12 лютого 1991 було відновлено Кримську АРСР у складі Української РСР.

Під час державного перевороту 19-21 серпня 1991 місцеві партії і державні органи підтримали змовників. Під час референдуму 1 грудня 1991 54% населення Криму підтримало незалежність України. Утворений у серпні 1991 Республіканський рух на чолі з Ю. Мешковим, виступав за приєднання Криму до Росії. 5 травня 1992 Верховна Рада Криму прийняла акт про незалежність Республіки Крим, однак це рішення було скасоване Верховною Радою України як незаконне. З літа 1992 місцеве російськомовне керівництво користувалося майже повною політичною автономією, чинячи свідомі перешкоди реалізації українських та кримськотатарських національних вимог. Курултай і Верховна Рада Криму діють як два альтернативні законодавчі органи. У жовтні 1992 на поселення кримських татар в Алушті були вчинені збройні напади, які призвели до нової ескалації напруженості у міжнаціональних стосунках. 600 тисяч українського населення, значною мірою зрусифіковане й політично розрізнене (найбільше політичне об'єднання -Український громадянський конгрес Криму), не відіграє значної ролі у розвитку політичної ситуації. У січні 1994 Ю. Мешков внаслідок виборчої кампанії, яка супроводжувалася серією політичних убивств, став президентом Республіки. Радикалізація політичного руху російськомовного населення підважувала компроміс, укладений з кримськими татарами у жовтні 1993. Розкол всередині російськомовної політичної еліти (між прихильниками президента і прихильниками Верховної Ради) та її відверто антагоністична позиція у відношенні до українських органів влади загрожувала політичною нестабільністю як у Криму, так і в усій Україні, та загостренням українсько-російських міждержавних відносин. Враховуючи ці обставини, Верховна Рада України 17 березня 1995 відмінила дію Конституції Республіки Крим і ліквідувала інститут президенства у Криму.

Якщо робити висновки з даного розділу, то можна зазначити те, що Крим так чи інакше завжди був пов'язаний з Україною. Починаючи від Кіммерії, яка існувала і на території материкової України, закінчуючи вже сьогоденням. Кримські татари, яких постійно виселяли, є національним етносом, який формувався протягом тисячоліть і є невід'ємною частиною населення Криму.

2. Кримськотатарська проблема в незалежній Україні

2.1 Акт приєднання Криму

До складу Української РСР Крим було приєднано 19 лютого 1954 року. Микита Хрущов, який на той час стояв на чолі Радянського Союзу "подарував" півострів Україні, де довгий час сам працював на державних і партійних посадах. Про це писалося багато статей, де пояснювались причини цієї передачі. Приводом до "подарунку" стала 300 річниця Переяславської угоди про возз'єднання України з Росією. У цей рік з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування річниці. На додаток до численних урочистостей, міріадів публікацій та незліченних промов ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", у яких доводилася непохитність "вічного союзу" українців із росіянами. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, й було здійснено передання Криму — як "свідчення дружби російського народу".

Становище України у складі СРСР за хрущовської доби влучно визначив Борис Левицький фразою "друга серед рівних". Дедалі більше фактів указувало на те, що між Кремлем і Києвом виникло порозуміння, і Росія хотіла зробити Україну своїм партнером в керуванні країною. Але звісно Російська СФРР була головним партнером. Українці ж не вірили в можливість здобути незалежність, так як ще починаючи з XIX ст. влада змушувала своєю політикою повірити людей в те, що українці є малоросами і без могутньої Росії неспроможні самостійно існувати. А для Кремля отримати підтримку українців було дуже важливим. Це пояснюється не тільки тим, що наша держава була другою по величині у всьому Союзі, а й тим, що це була єдина нація, яка могла виступити серйозним противником російській гегемонії.

Тому приєднання Кримської РСР до території України було своєрідним підлещуванням. Для Росії це було вигідно ще з однієї причини. Через наближеність та економічну залежність від України Крим природно утримував з нею сильніші зв'язки, ніж з Росією. Приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і політичних проблем. Депортація татар у 1944 р. спричинила економічний хаос в регіоні, й компенсувати втрати довелося київського бюджету. Ще важливішим було те, що за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 260 тис. українців. І хоч після 1954 р. Київ намагався переселити до цього регіону українців, росіяни, багато з яких агресивно відкидали усяку форму українізації, лишилися тут переважною більшістю. І взагалі, якщо подумати, Хрущов не мав права передавати Крим, адже ця територія не є ні українською, ні російською, а історично належить кримським татарам, яких частково було виселено під час другої світової війни за наказом Сталіна.

Починаючи з 1783 році, коли Росія приєднала півострів до своєї Катеринославської губернії, а нині це – Дніпропетровська область сучасної України, території, що знаходилися неподалік від моря, а особливо Південний берег Криму з його цілющим субтропічним кліматом, поступово отримував статус рекреаційної зони для імператорської родини та російської аристократії. Водночас, неродючі землі гірського і степового Криму не дозволяли розвивати тут сільське господарство, а півострів, особливо в курортний сезон, потребував все більше продуктів харчування. Саме з прилеглих українських територій півострів одержував продукти, якими його не могло забезпечити власне виробництво. Тому передання Криму Україні позбавило Радянську Росію багатьох проблем, які вона таким чином переклала на плечі України.

Розірвання економічних зв'язків з Україною стали причиною катастрофічного становища, що склалося в Криму в роки Другої світової війни, а також після звільнення півострова від нацистів. Саме Микита Хрущов першим із радянських керівників усвідомив масштаби економічного занепаду, розорення і бідності, які запанували на півострові після війни. Пустували татарські аули. Висохла земля, уламки військової техніки... таким побачив степовий Крим Хрущов, коли приїхав 1953 року відпочивати до Ялти. За свідченнями очевидців, довго знаходитися у стані бездіяльності Хрущов не міг, тому поїхав оглядати увесь півострів. На шляху йому зустрілися голодні і безпорадні переселенці з російського Поволжя, котрі повинні були замінити на цих землях депортований кримсько-татарський народ, проте не мали жодного уявлення як обробляти кам'янисті кримські схили.

Саме після цієї поїздки по Криму Хрущов остаточно прийняв рішення про передачу Криму Україні, що й було зроблено майже через рік у відповідності до тогочасного радянського законодавства. І саме з цієї дати, як вважають експерти, почалася справжня повоєнна відбудова і економічне піднесення півострова. Через 37 років, у 1991-му, після розпаду СРСР Україна проголосила незалежність. Якраз у цей час почали звучати голоси на підтримку передачі Криму назад до Росії, мотивуючи тим, що більшість населення Криму є російськомовним. Проте цей рух не було підтримано більшістю кримчан і Крим залишився у складі України, отримавши при цьому автономію.

Loading...

 
 

Цікаве