WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Кримські татари: історія та сучасні проблеми - Курсова робота

Кримські татари: історія та сучасні проблеми - Курсова робота

Упродовж XVI – XVII ст. Кримське ханство продовжувало здійснювати грабіжницькі наступи на Україну. Головною силою, яка протистояла турецькій та татарській навалі в Україну, були українське козацтво та його могутня фортеця на Дніпрі – Запорізька Січ. А вже з початку XVII ст. почало здійснювати походи на Крим. В 1616р. козацькі війська під проводом гетьмана П.Сагайдачного захопили Перекоп і Кафу. Інколи кримські татари вступали у воєнно-політичні союзи з Україною. Після заключения миру 24.12.1624 татарський хан уклав угоду з гетьманом М. Дорошенкомпроти Туреччини. Козаки допомогли хану Шагін-Гірею знищити турецький флот. Однак після перемоги протурецької фракції та смерті М. Дорошенка в 1628 році козаки змушені були залишити Крим. В 1648р. гетьман Б. Хмельницькийуклав угоду з ханом Іслам-Гіреем IIIі татарська армія допомогла козакам одержати перемогу над поляками у Корсунській битві (1648) і Зборівській битві (1649). Гетьман І. Виговсь-кийвідновив союз з кримським ханом, і в 1659 році кримськотатарські загони взяли участь у Конотопській битві (1659). Гетьман П.Дорошенкопідтримував добрі стосунки з Кримським ханством, тимчасом як запорізькі козаки під проводом І. Сіркапродовжували здійснювати походи на Крим. Ситуація знову змінилася після укладення "Вічного миру" (1686). У 1686 р. гетьман Самойлович, невдоволений московською політикою, неохоче приєднався до грандіозного походу на Крим, що його організували росіяни. Хоч у ньому брало участь понад 100 тис. росіян і майже 50 тис. козаків, брак підготовки й тяжкі природні умови призвели до провалу цієї акції та великих втрат. В 1692 році П. Іваненко уклав угоду проти Московії та Польщі з ханом Селім-Гіреєм, який визнав його гетьманом України. 1711 гетьман П. Орлик уклав договір з кримським ханом Девлет-Гіреєм IIпроти Московії. Проте замість обіцяної допомоги татари 1711-1714 здійснили кілька походів на Правобережну та Слобідську Україну. Це була остання спроба українсько-татарського союзу.

Як васал Туреччини також кримський хан мав приймати участь у загарбницьких походах султанської армії. Під час Хотинської (польсько-турецької) війни 1621 р., частих російсько-турецьких війн татари брали участь у воєнних походах турок. Спустошливі наскоки татар приносили їм великі прибутки, але виснажували ханство. Переламним для Кримського ханства став Стамбульський договір 1700 р. між Туреччиною та Росією. З того часу Крим більше не загрожував російським територіям, зокрема Україні. Знесилений та принижений у своєму державному статусі, він був відкритим для закордонного втручання.

З другої половини XVII ст. ханство занепало і остаточно втратило незалежність внаслідок російсько-турецьких воєн. Вперше російські війська змогли вступили у Крим під час кримських походів 1736-1739 рр.Однак турецький протекторат протягом тривалого часу був перешкодою на шляху загарбання півострова Російською імперією. Під час війни 1768-74 рос. війська на чолі з князем В. Долгоруким в 1771 р. оволоділи всією територією ханства. За умовами Кючук-Карнайджийського миру, підписаного 12 липня 1774 р., Крим було проголошено незалежним від Туреччини — це був подарунок Росії. Тоді ж з метою економічної основи ханства царський уряд зміг вивести усе християнське населення за кордони Криму. Останній хан Шагин-Гірей для стабілізації почав проводити реформи, що зустріли опір з боку беїв та мусульманського духовенства. Унаслідок цього в 1783р. Шагин-Гірей втік та відмовився від ханства на користь російської імператриці Катерини II. Крим втратив незалежність та перетворився на провінцію Російської імперії. Спочатку його було приєднано до Новоросійського краю, а в 1802 р. виділено в окрему Таврійську губернію з центром у м. Сімферополі. Використовуючи вигідне стратегічне становище Криму, царський уряд прийняв рішення про заснування м. Севастополя і перетворення його в основну базу Чорноморського флоту. Для історії України, як і всієї Східної Європи, приєднання Криму до Росії було епохальною подією. Тюркських кочовиків, чиїм останнім осередком в Європі було Кримське ханство і чий останній напад на Україну відбувся у 1769р., нарешті приборкали. Степ, який тисячоліттями був джерелом небезпеки для осілого люду, що населяв його порубіжжя, нарешті став приступним для селянського плуга.

Майже через століття починається Кримська війна (1853-1856), у якій гігантські людські та матеріальні ресурси Російської імперії не змогли подолати новітню техніку та технології передових європейських держав Англії та Франції. Почалася вона як типовий конфлікт великих держав, у якому Росія виступила проти союзу Англії, Франції, Сардинії та Оттоманської імперії. Цей союз прагнув перешкодити Давнім спробам Російської імперії поширити свій вплив на Балкани й заволодіти Босфором та торговими шляхами в Середземному морі, що було особливо важливо з огляду на зростання в той час торгівлі збіжжям через причорноморські порти.

Територія Криму була окупована союзними державами. І саме через сусідство кримського півострова з Україною, на неї ця війна вплинула найбільше. Українські губернії стали головним джерелом продуктів, до царської армії було мобілізовано сотні тисяч українців – або на службу на передовій, або для охорони кордонів. Про напруження, що починало відчуватися на Україні, свідчить так звана Київська козаччина 1855р. Того року царський уряд закликав народні маси до добровільного служіння в армії. Селяни це сприйняли як поштовх до відновлення козацтва, яка в їхній свідомості асоціювалась з скасуванням кріпацтва. Тисячі селян почали записуватися у нові полки, при цьому відмовляючись служити своїм панам. Становище стало критичним у Київській губернії, де понад 180 тисяч селян в 400 селах оголосили себе козаками й почали вимагати скасування кріпацтва. Це було однією з головних проблем Російської держави на той час.

На початку вересня англо-французькі війська висадились на територію Криму. На їхню думку, окупація Криму повинна була примусити царя Миколу І укласти договір. Англійці вважали, що їх план буде виконано дуже швидко, французи ж цієї думки не поділяли. Маршал Вальян Сент-Арно писав: "Росія допустить окупацію Криму тільки після запеклого опору й великих жертв. Тому ми повинні до всього бути готовими і не мати ніяких ілюзій щодо тих втрат, яких нам доведеться зазнати." Головною подією в цій війні стала битва за Севастополь.

27 серпня 1855 р. розпочався шалений штурм бастіонів Севастополя. На 349-й день оборони командування наказало захисникам залишити охоплену полум'ям південну частину Севастополя. Північну, куди відступила решта захисників, ворог так і не зміг взяти до кінця війни.

Російський царизм капітулював і в березні 1856 р. підписав у Парижі мирний договір, продиктований переможцями. Росію позбавили права мати військово-морський флот і військові фортеці на Чорному морі. Під владу Туреччини знову перейшла південна частина Бессарабії, населена переважно українцями. Фактично у війні зазнав поразки самодержавний устрій Російської імперії.

Ця поразка була зумовлена відсталістю росіян у всьому: їхні рушниці стріляли вдвічі ближче, ніж англійські та французькі; їхня система постачання та комунікацій була менш ефективнішою, ніж у противників, незважаючи на те, що їх бази знаходилися за тисячі кілометрів від поля бою; командування росіян виявилося некомпетентним, а царським солдатам, хоч і дуже хоробрим, не вистачало технічних умінь...

1.4 Становище півострова після розпаду Кримського ханства

Приєднання Криму до Росії законодавчо було закріплено урядовим маніфестом від 8 квітня 1783р. З цього моменту розпочинається новий відлік розвитку у всіх сферах життя як країни, так і суспільства. Російська імперія проводила політику, спрямовану на позбавлення татар кращих земель, які потім роздавалися представникам російського дворянства. А татар виселяли з цих територій. Хоча якщо вже розглядати міграції та розселення татар, то потрібно почати з 70-х років XVIII ст. Тоді населення Кримського ханства становило близько 300 тисяч чоловік. Але відразу ж після зайняття російськими військами території Криму під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. частина татарського населення емігрувала в єдиновірну з ним мусульманську Туреччину. Ногайцi (приблизно 120 тис. чол.), якi до того кочували в степах Пiвнiчного Причорномор'я, перемiстилися на Кубань, а потiм (у 1783 р.) частково втекли за цю рiчку i далi в Кавказькi гори, не прийнявши полiтичних змiн, що сталися в Криму, а частково були переселенi царською адмiнiстрацiєю у приуральськi степи з воєнно-стратегiчних мiркувань. У 1778-1783 рр. пiвострiв залишили близько 32 тис. християн - переважно грекiв i вiрменiв. Їхнє переміщення у малонаселені тоді землі Приазов'я було організовано російським урядом. Це було перше виселення, влаштоване Росією, і мало за мету послабити ханство економічно і зробити його повністю залежним від Російської імперії. [3, с.19]

Таким чином, в результатi цих мiграцiйних процесiв на час офiцiйного приєднання Кримського ханства до Росiйської держави на територiї пiвострова мешкало близько 140 тисяч чоловік. З них 78,7% (54 936 чол.) становили татари, 17,2% (12 000 чол.) - греки та вiрмени, 2,1% (1 500 чол.) - цигани, 2% (1 407 чол.) - євреї, караїми i кримчаки. Обширна ж пiвнiчна (материкова) частина новоутвореної Таврiйської областi являла собою справжню пустиню. Лише за 30 верст вiд Перекопу жили казахи (426 осiб чоловiчої статi), закинутi сюди ще в часи пересування полчищ Чингiзхана.

Loading...

 
 

Цікаве