WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Кримські татари: історія та сучасні проблеми - Курсова робота

Кримські татари: історія та сучасні проблеми - Курсова робота

В цей же час в гірській частині Криму після того, як Візантія втратила тут свої впливи, зміцніла держава Феодоро. Її столиця Мангуп мала вигляд гірської фортеці та була центром ремесел і торгівлі. Сусідами Феодоро стали генуезькі купці, що переселилися сюди та заснували свої колонії, які називались Газарія. В цей час сюди почали переселятися вірмени (14 ст.), а дещо раніше – євреї (13 ст.). Генуезці намагалися розширити свої володіння за рахунок прибережної зони, що належала Феодоро. Часто протиріччя між феодорцями та генуезцями призводили до збройних конфліктів.

Якщо у давнину Кримський півострів називався Таврікою, то у XIII ст. татари найменували місто Солхат (нині Старий Крим) Кримом. Згодом ця назва поширилась на весь півостів. На початку XIII ст. до кримських міст стали переселятися вірмени й італійці. Останні заснували на Кримському узбережжі факторії – торговельні пункти, найбільшим з яких була Кафа.

В XIII ст., як було зазначено вище, Крим захопили монголо-татари, витіснивши при цьому половців зі степової зони. Крим став улусом (провінцією) Золотої Орди з центром у місті Солжті. Наприкінці XIIIст. Полчища татарського еміра Ногая розорили Судак і Кафу, обклали населення Криму даниною. Татарські намісники в Криму почувалися повноправними володарями півострова. Але після загибелі хана Ногая (близько 1290р.), татари знову були підкорені золото ординцями.

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Постійні суперечки суттєво ослабили центральні владу і посилили відцентрові тенденції в Орді. Внаслідок чого і відбулося відокремлення в 1449р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави – Кримського ханства з правлячою династією Гіреїв, яке проіснувало до 1783 року. Династія Гіреїв була союзником Литви. Тому в 1443р. при підтримці великого князя литовського кримським ханом став Хаджі-Гірей. Татарські загони бралди участь у Грюнвальдській битві, а кілька тисяч їх осіли в Литві назавжди. І саме з певною підтримкою Литви Кримське ханство здобуло незалежність. [8, с.13]

Кримському ханству підпорядковувались кочові орди Північного Причорномор'я, Приазов'я та Кубані. Столицею держави стало місто Бахчисарай. Уся повнота влади належала хану та беям (багатим сановникам), а також мусульманському духовенству на чолі з муфтієм. Але сама по собі держава була слабкою і в політичному, і в економічному плані. Однією з причин цього була нестабільність в верхівці влади, де постійно йшла боротьба за престол. Другою вагомою причиною було не знання осілого землеробства навіть на початку XVI ст., вівся кочовий спосіб життя. Це було причиною економічної неспроможності конкурувати з іншими країнами. Наприкінці XIV – на початку XV ст. в основі економіки лежало кочове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпечувало ні потреб держави, ні навіть прожиткового мінімуму населення. Кримські правителі мало піклувалися про розвиток господарства та торгівлі в країні, натомість прагнули збагачуватися за рахунок пограбування сусідніх народів. Вони примушували своїх підданих чоловічої статі у загарбницьких походах на сусідні землі. Турецько-татарські загони забирали ясир – людей-бранців. Фізично міцних молодих чоловіків використовували на земляних та будівельних роботах, як веслувальників на галерах. Тисячі людей продавали в рабство на невільницьких ринках, найбільшим з яких знаходився в місті-фортеці Кафі, де, як правило, татари й турки збували бранців. Українці це місто називали "упирем, що п'є руську кров". У самому Кримському ханстві полонені жінки та чоловіки ставали рабами місцевих беїв.

Під час набігів татари влаштовували полювання на знатних людей, за яких можна було отримати великий викуп. Але не завжди їм вдавалося доставити ясир у Крим, оскільки запорожці заздалегідь оповіщали жителів про небезпеку й організовували засідки та погоні за ворогом, рятували захоплених.

Незважаючи на те, що кримські –хани та їх союзники ногаї панували на величезних степових просторах, що простягалися від Кубані до Дністра, та численну армію (на початку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), їм не під силу було підкорити багаті генуезькі та грецькі торговельні міста на Кримському узбережжі. Тому вони шукали допомоги одновірців-мусульман, недавніх завойовників Константинополя – оттоманських турків.

По смерті князя Ягайла його син Казимир для боротьби з Московським князівством уклав союз з Великою Ордою (нова назва Золотої Орди), яка була ворогом Криму. Під впливом московської політики й багатих дарунків кримський хан Менглі-Гірей почав агресію проти України (1474р.). У 1475р. Велика Орда, порушивши договір, напала на Крим, скинула Менглі-Гірея, посадила свого хана. Місцеве населення звернулося по допомогу до Туреччини, яка радо втрутилася в цей конфлікт. У 1478 році ханом знову став Менглі-Гірей, але вже як васал Османської імперії. Але це було навіть на користь Кримському ханству, адже воно могло відчувати підтримку могутнього созерена.

Під владою Османської імперії Крим користувався значною автономією. Кримські татари зберегли багато монгольських традицій. Правителі обиралися на зборах Знаті (курултаях), а турецькі султани лише підтверджували вибір. Гіреї вели незалежну зовнішню політику, збираючи аж до поч. 18 ст. данину з Московщини та Польщі. Армія кримських татар боролася на боці Османської імперії, але на своїх власних умовах. Територія України була основним об'єктом кримськотатарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для воєнних дій. Крім того польсько-литовська держава не мала змоги надійно захистити кордони своєї держави. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гарнізони укріплених замків слабкими, наймане військо налічувало лише 4 тисячі осіб.

Для нападів на українську територію татари використовували особливу тактику. Проникнувши на територію України, татари два-три дні відпочивали біля кордону, розділялися на три загони, які прямували в різних напрямках. Ці загони, у свою чергу, розділялися на менші загони та знову розходилися в різні сторони. Таким чином татари оточували поселення з чотирьох сторін, забирали здобич (людей, худобу, майно) і повільно відступали, уникаючи зустрічей з козаками.

До великих походів татари й турки готувалися тривалий час, тому в Україні про них дізнавалися заздалегідь і готувалися дати відсіч.

У 1448р., підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. І хоча кримський хан Хаджи-Гірей був певний час союзником Литви, це не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити загарбницькі набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів. Підписавши мирний договір з московським царем Іваном Васильовичем та заручившись підтримкою Туреччини, татарські орди в 1482 році організували великий похід на Україну, захопили і пограбували Київ. Було взято в неволю велику масу населення України. Згодом татари витіснили з Причорномор'я Литву, почали заселяти степи. Орда перетворила торгівлю українськими бранцями на одне з головних джерел прибутку. Татарські напади спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину, Галичину. За кілька років південь і центр України перетворилися майже на пустелю. Литовський посол у Криму 1548р. зазначав, що в Україні скоро не залишиться населення. Польсько-Литовська держава намагалася збройними силами дати відсіч ворожим наскокам. У цій боротьбі брали участь українські феодали, які виграли чимало битв проти ординців. До їх числа належать, перш за все, волинський князь Костянтин Острозький, черкаські старости Богдан Глинський, Остап Дашкович, вінницький староста Бернард Претович.

Загалом татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства. Оскільки вона здійснювалася цілеспрямовано і регулярно, виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу. Особливо спустошливими були татарські набіги на Київщину та Брацлавщину наприкінці XVI — на початку XII ст. Так, за період з 1450 по 1586 р. було документально засвідчено 86 наскоків, а з 1600 по 1647 р. — 70. Середня чисельність захоплених у полон за один раз наближалася до 3 тисяч, хоч часом вона сягала аж 30 тис. Так чи інакше, українці зазнавали серйозних втрат. Лише па Поділлі між 1578 і 1583 рр. кожне трете село було або зруйноване татарами, або стало безлюдним.

У XVI – на початку XVIIст. У Криму відбувався перехід кримських татар від кочового до осілого способу життя. Зміни у соціальному житті вплинули на реформування адміністративно-територіального устрою ханства. Територія ханства, що складалася з Північного Причорномор'я, частини Північного Кавказу та власне самого Криму, було поділено на 6 бейликів. На чолі бейлика стояли беї, що походили з п'яти найзнатніших татарських родів. На чолі ханства стояв хан, проте його влада була обмежена беями та контролювалася султаном Туреччини. Хан мав численний двір та чиновників, що збирали державні податки та здійснювали судочинство. Великої уваги татари приділяли розвиткові зовнішньої торгівлі з Московським царством, Річчю Посполитою.

Loading...

 
 

Цікаве