WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Кирило Розумовський та його меценатська діяльність - Курсова робота

Кирило Розумовський та його меценатська діяльність - Курсова робота

Кирило Розумовський

та його меценатська діяльність

Останній гетьман Лівобережної України граф Кирило Григорович Розумовський (1728-1803) був сином українського городового козака Григорія Розума (останній своє прізвище дістав від приказки, яку часто промовляв напідпитку: "Що то за голова, що то за розум"). Великі можливості для свого соціального зростання Кирило Розумовський дістав завдяки старшому братові Олексію (1709-1771).

Кирило та Олексій Розуми народилися на хуторі Лемеші (нині с. Лемеші Козелецького р-ну Чернігівської області). Щасливий випадок допоміг Олексію посісти привілейоване становище при царському дворі. В дитинстві Олексій Розум виявляв здібності до грамоти й співу, допомагав дячкові сусіднього села Чемера служити у церкві і співав у церковному хорі, а більшість часу з меншим братом доводилося пасти батьківську та сусідську худобу. 1731 року, почувши чудовий голос юнака, російський полковник Ф.С. Вишневський, який проїздив через село, забрав Олексія до Петербурга, де той одразу ж потрапив до хору при царському дворі. Невдовзі молодого красивого співака Олексія Розума покохала царівна Єлизавета Петрівна, що й визначило його подальшу блискучу кар'єру.

Втративши голос, Олексій Розум став придворним бандуристом, згодом, уже під прізвищем Розумовського, - управителем двору й маєтків

Співак придворного хору піднявся до рівня найвищих сановників Російської імперії.

У тодішньому великосвітському суспільстві панувала думка, що привілейоване становище Олексія Розумовського при царському дворі зміцнилося ще більше після одруження його з Єлизаветою Петрівною. Як зазначав відомий дослідник історії роду Розумовських О.О. Васильчиков, таємний шлюб відбувся восени 1742 року в підмосковному селі Перово. Підтвердженням такої думки служить винятково непохитне місце Олексія Розумовського при царському дворі аж до смерті імператриці, хоч в останні роки її фаворитом був І.Л. Шувалов. 16 травня 1744 рокy Олексія Розумовського проголошено графом Римської імперії, а в патенті на цей статус була зафіксована фантастична генеалогія, згідно з якою Розумовські походили від польських шляхтичів Рожинських, зокрема Романа Рожинського, який поселився в Україні і нащадки якого вже тут за свої заслуги та розумні поради отримали прізвище - Розумовські.

Високий соціальний статус Олексія Розумовського позначився па побуті та звичаях царського двору. На догоду його музичному смаку при царському дворі була заведена італійська опера, запрошувалися знамениті європейські співаки. Водночас цінувалося й українське мистецтво - українські співаки в придворному хорі, бандуристи та бандуристки, півчі на церковних крилосах, серед яких виділявся Марко Федорович Полторацький. На придворних бенкетах усе частіше з'являлися українські страви. Олексій Розумовський сприяв соціальному піднесенню своїх чисельних родичів, які з простих козаків, закрійників і ткачів виросли в бунчукових товаришів.

Не заглиблюючись і не втручаючись у державні справи, Олексій Розумовський опікав духовенство й православну церкву, а також брав жваву участь у справах, що стосувалися України, підтримував різні клопотання козацької старшини перед царицею. Завдяки йому до Петербурга на коронацію Єлизавети Петрівни прибули лубенський полковник Петро Апостол, бунчукові товариші Яків Маркович, Григорій Лизогуб і Андрій Горленко. За підтримки Олексія Розумовського їм вдалося розв'язати низку питань, що стосувалися України та їхніх особистих інтересів. З'явилася низка сенатських указів, що забороняли російським феодалам закріпачувати українське населення, завдавати йому збитків - без відшкодування забирати провіант, дрова тощо; для нагляду за вільними маєтностями було створено спеціальну комісію з російських урядовців та української старшини; дозволявся перехід селян з одного місця на інше. Київ дістав підтверджуючі грамоти на свої права і привілеї, насамперед на самоуправління.

В імператриці Єлизавети Петрівни не без впливу Олексія Розумовського пробудився неабиякий інтерес до України. І 1744 року вона здійснила подорож в Україну, під час якої відвідала Глухів, Козелець і Київ. Це була зручна нагода для козацької старшини, щоб повсюдно від імені всього українського народу вдарити чолом, аби відновити гетьманське управління.

Кирило Розумовський ріс і здобував освіту під протекцією свого старшого брата, який знайшов йому опікуна в особі Г.М. Теплова. Останній був вихованцем Феофана Прокоповича (і навіть, якщо вірити чуткам, його позашлюбним сином), навчався в Німеччині, був перекладачем, а потім ад'юнктом Петербурзької академії наук. Його освіченість вдало поєднувалася з глибоким розумінням відносин в аристократичних колах, що було так необхідно для обох Розумовських.

У супроводі Теплова Кирило Розумовський, після відповідної підготовки в Петербурзі, інкогніто, як російський шляхтич, відбув (1743 р.) за кордон "для дальнейшаго совершеннейшаго обученія". У Берліні навчався у знаменитого математика Леонарда Ейлера (доброго знайомого Теплова по Петербурзькій академії, в якій Ейлер був професором у 1727-1741 pp.), слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

15 червня 1744 року обом Розумовським надано статус графів Російської імперії. Повернувшись із-за кордону (1745), Кирило став улюбленцем царського двору, особливий успіх мав у жінок.

Невдовзі (у травні 1746 р.) 18-річного Кирила Розумовського з його поверховою освітою (близько півтора року навчання за кордоном) і без відповідної підготовки до адміністративної діяльності призначили президентом Петербурзької академії наук із щорічним жалуванням 3 тисячі рублів. В указі зазначалося, що це призначення здійснено "в разсуждение усмотренной в немъ особливой способности и приобретенного в наукахь искусства". Тоді ж його опікун Теплов посів місце асесора при академічній канцелярії.

Молодий Кирило Розумовський цікавився більше великосвітським життям з балами, маскарадами, бенкетами, прийомами. Подейкували, що він краще знав петербурзьких красунь, ніж членів академії. Сама імператриця посватала за Кирила Розумовського свою внучату сестру Катерину Іванівну Наришкіну (1729-1771), якій дала величезний посаг: кілька десятків тисяч кріпаків, будинок у Москві на Воздвиженці (згодом графа Шереметева), підмосковні села Петровське, Троїцьке, Котли, пензенські вотчини Чернишове, Єршове та ін.

Відновлення гетьманства в Лівобережній Україні імператриця Єлизавета Петрівна пов'язувала з особою Кирила Розумовського, якого й призначила гетьманом. Для підготовки офіційної церемонії "обрання" гетьмана до Глухова 16 січня 1750 р. прибув генерал-майор граф Ї.С. Гендриков, який привіз жалувану грамоту, і на його вимогу генеральна старшина підписалася на "прошеній в гетманы Кирилы Григорьевича". Заздалегідь була підготовлена й форма церемоніалу - "Каким образом должно быть произведенію це-ремоньи ко ізбранію гетмана, февраля 22 сего 1750 году".

Урочисте обрання гетьмана відбулося 22 лютого 1750 року. На світанку за першим сигналом із трьох гармат народ почав збиратися на площі Глухова між Миколаївською і Троїцькою церквами, де був підготовлений "театр", або підвищення, покрите парусним штофом, обведене поручнями, обтягнутими багряним сукном. Під командуванням генерального військового осавула Якубовича на площу прибули козацькі - Лубенський, Миргородський, Гадяцький, Переяславський, Прилуцький, Стародубський, Ніжинський, Чернігівський, Київський і Полтавський - полки на чолі з полковниками і старшиною, з розпущеними прапорами, барабанним боєм і музикою. У О 9-й годині ранку за другим сигналом до будинку графа І. С. Гсндрикова зібралася генеральна старшина, бунчукові й військові товариші та інше українське панство. Київський митрополит Т.Щербацький із трьома єпископами, печорським архімандритом Й.Оранським та іншим духовенством чекали в Миколаївській церкві.

О 10-й годині, за третім сигналом, розпочалася сама церемонія: з двору російського уповноваженого виїхало шістнадцятеро компанійських козаків при повному озброєнні, під командуванням старшини; за ними рушили, гучно граючи, військові музиканти з литавристом; у багатій кареті секретар Колегії іноземних справ С.Писарєв віз царську грамоту, яку тримав на великій срібній таці. Всі віддавали честь пострілами із рушниць, музикою, боєм барабанів і литавр. З обох боків карети виступали дванадцятеро гренадерів з рушницями. За ними несли гетьманські клейноди: великий білий прапор з російським гербом (подарунок Петра І гетьману Д.Апостолу) - бунчуковий товариш Г.Гамалія в супроводі двох знатних бунчукових товаришів; трохи позад них ішов генеральний хорунжий М.Ханенко у супроводі дванадцяти бунчукових товаришів; гетьманську булаву на червоній оксамитовій подушці, оздобленій золотим позументом і золотими китицями, тримали бунчукові товариші Я. Маркович і Ф. Ширяй, за ними йшли генеральний суддя Я. Горленко, генеральний підскарбій М. Скоропадський і генеральний писар А. Безбородько (їх супроводжували двадцять чотири бунчукових товариші); гетьманський бунчук на оксамитовій подушці чатували І. Лизогуб і П. Іскрицький, за ними простували генеральний бунчужний Д. Оболонський з усіма бунчуковими товаришами й українським шляхетством; гетьманську дрібну з позолотою печатку на оксамитовій подушці несли Петро і Григорій Горленки, за ними в супроводі-двох бунчукових товаришів і канцеляристів Генеральної військової канцелярії та Генерального суду йшов писар Генерального суду І. Пиковець. П. Мокрієвич тримав військового прапора, а за ним ішли всі військові товариші, їх підпирала багата карета графа Гендрикова, котрий їхав у колі гренадерів і придворних лакеїв. Останніми йшли шістнадцятеро піших виборних компанійців.

Loading...

 
 

Цікаве