WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Заміна формулярного процесу екстраординарним позначає корінну зміну в цілому ряді основних принципів. Якщо в ординарному процесі розгляд власне кажучи in judicio і самий вирок судді (judex) в ідеї спочивали на угоді сторін (litiscontestatio), то тепер весь процес побудований на початку влади (imperium); вирок є тепер не думкою третейського судді (sententia), а владним наказом носія imperium (decretum). Цей загальний характер нового процесу відбивається на всьому ході справи.

Що стосується насамперед виклику до суду, то він відбувається тепер офіційно при участі представника державної влади. Скарга позивача заноситься до протоколу судової установи (apud acta) і потім офіційно повідомляється відповідачеві; такий спосіб виклику до суду зветься litis denuntiatio. Тому що тепер немає поділу процесу на дві стадії, то власне кажучи немає й litiscontestatio; але тому що момент виникнення процесу має різноманітні матеріально-правові й процесуальні наслідки, то заради цих наслідків litiscontestatio пристосовується тепер до того моменту, коли сторони встановили суперечку, тобто коли позивач заявив відповідачеві на суді свою претензію, а відповідач виявив намір її заперечувати1. Після цього суддя приступає до розбору справи власне кажучи, перевірки доказів. Коли справа вичерпана, він постановляє своє рішення, decretum, причому це рішення аж ніяк не повинне бути неодмінно condemnatio pecuniaria; воно може містити в собі й постанову про виконання in natura. На вирок можлива апеляція в інстанційному порядку (до вікарія, префектура, претора й, нарешті, до самого імператора), тому що всі чиновники представляють одну ієрархічну градацію, причому всі вони черпають свої повноваження із влади їхнього імператора, що поставив. Виконання вироків становить тепер лише останню, заключну частину виробництва; для порушення його не потрібно, як колись, особливого позову (actio judicati), а досить простого прохання: praeses provinciae здійснює потім вирок засобами адміністративної влади – або шляхом насильницького відібрання спірної речі у відповідача manu militari, або шляхом pignus in causa judicati captum, або, нарешті, за допомогою distractio bonorum1.

Таким чином, у багатьох відносинах екстраординарний процес зберігає риси колишнього чисто адміністративного розгляду; але, з іншого боку, зробившись нормальною формою цивільного суду, він природно повинен був засвоїти собі й деякі риси цього останнього, і насамперед повинен був перейнятися принципом змагальності (суд починає справу тільки по скарзі позивача, суд сам не збирає доказів, суд не присуджує до більшого, ніж просить позивач).

До сказаного потрібно додати ще наступне. В екстраординарному процесі в значній мірі піддається обмеженню принцип публічності: суд проводиться не на очах в усіх, як це було в процесі формулярному, а в закритому приміщенні (secretarium або secretum), куди доступ публіці обмежений. Розвивається писемність у суді: майже все, відбулось в суді заноситься до судового протоколу. Нарешті, процес перестав бути тепер даровим: судимі повинні вносити відомі судові мита (sportulae) на покриття канцелярських витрат і т.д2.

Піддаючись у періоді від Діоклетіана до Юстиніана лише деяким несуттєвим змінам, описаний когніційний процес до часу правління Юстиніана придбав вид так називаного лібеллярного процесу. Позов починається подачею позовного прохання - libellus conventionis. Перевіривши формальну правильність прохання (підсудність і т.д.), суд сам перепроваджує його через свій посильного (apparitor) відповідачеві із пропозицією з'явитися в призначений день на суд. Посланий apparitor повинен взяти від відповідача таке або інше забезпечення в тому, що він дійсно з'явиться (cautio judicio sisti); у противному випадку він може навіть бути підданим арешту. Якщо відповідач заперечує на позов, його заперечення надсилається також у письмову форму - libellus contradictionis. Розбір відбувається в колишньому порядку; вирок дається також у письмовій формі й називається тепер старим ім'ям sententia1.

Основні латинські терміни

Jus latinum – "латинського права";

Jus commercii – "право комерції" – правоздатність у сфері приватного права;

Eo ipso – тим самим;

Peregrini – іноземці. Constitutio Antoniniana прийнята в 212 р. н.е. носить цю назву, оскільки була прийнята імператором Каракалом з династії Антонінів. По цьому встановленню Каракали римське громадянство одержували всі шари вільного населення Імперії. Обійдені цією мірою виявилися тільки так називані dediticii. Цим терміном споконвічно в Римі позначалися вороги, що здалися на милість переможця. В епоху Імперії ця назва поширилася на деякі категорії вільновідпущеників;

In orbe romano qui sunt ex constitutione imperatoris Antonini cives romani effecti sunt – "все населення римських земель по конституції імператора Антоніна дістало права громадянства";

Volksrechte (нім.) – "права народів";

Reichsrecht (нім.) – "імперське право";

De pretiis rerum venalium – "про ціни продаваних товарів";

Еxtra ordinem judiciorum privatorum – "поза звичайним порядком судів по приватноправових справах";

Stellionatus – особливий вид обману, приблизно аналогічний сучасному поняттю "шахрайство";

Furtum – крадіжка;

Feres armati, nocturni, balnearii – "крадіжки збройні, нічні, у лазнях".

Poena cullei – являє собою кваліфікований вид страти за вбивство родича: злочинець зашивався в шкіряний мішок разом зі змією, мавпою, півнем і собакою й потім мішок кидали в море;

Servus poenae – раб, що став таким у результаті втрати прав через кару за злочин;

Сondemnatio pecuniaria - задоволення в грошовому вираженні;

In natura - не грошова компенсація, а безпосереднє виконання того, що був зобов'язаний зробити відповідач;

Manu militari - військовою силою;

jus publicum - публічне право;

jus privatum - приватне право;

jus civile - цивільне право;

jus praetorium (honoruum) - преторське право;

jus gentium - право народів;

jus naturale - природне право;

lex - закон;

senatusconsulta - постанови сенату;

еdicta magistratuum - едикти магістратів;

jurisprudentia - діяльність юристів;

interpretatio - тлумачення;

bona fides - добра совість;

boni mores - добрі вдачі;

aequitas - справедливість;

Corpus juris civilis - звід цивільного права.

Висновки

Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що створив його, і двічі підкорило собі світ.

Зародилося воно в далеких глибинах часу - тоді, коли Рим являв ще ледь помітну пляму на території земної кулі, маленьку громаду серед багатьох інших подібних громад Італії. Як і весь примітивний склад життя цієї громади, римське право являло собою тоді нескладну, багато в чому архаїчну систему, перейняту патріархальним і вузьконаціональним характером. І якби воно залишилося на цій стадії, воно, звичайно, було б давним-давно загублене в архівах історії.

Але доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька civitas Roma поступово росте, поглинаючи в себе інші сусідні civitates, і міцніє у своїй внутрішній організації. Чим далі, тим усе більше і більше розширюється її територія, розповсюджується на всю Італію, захоплює прилеглі острови, перекидається на все узбережжя Середземного моря, - і на сцені історії з'являється величезна держава, що об'єднує під своєю владою майже весь тодішній культурний світ; Рим став синонімом світу.

Разом з тим Рим змінюється внутрішньо: старий патріархальний лад валиться, примітивне натуральне господарство заміняється складними економічними відносинами. Нове життя вимагає найвищої напруги всіх сил, усіх здібностей кожного окремого індивіда. Відповідно до цього римське право змінює свій характер, перебудовуючись на початки індивідуалізму: свобода особи, свобода договорів і заповітів робляться його наріжними каменями.

Римське право складалося в обстановці гострої соціальної боротьби, у якій приходилося від багато чого відмовлятися, зберігаючи найкраще. Це і сформувало такі його риси, як строгість, твердість правової регламентації, раціоналізм і життєва мудрість. Подібні якості визначили становлення строгої юридичної системи, зв'язаної широкими принципами, що поєднують правові норми. Висловлюється думка, що римлянам із самого початку вдалося виділити субстанцію права зі сфери почуттів і підкоривши її розрахунку створити з права незалежний від мінливих суб'єктивно-моральних поглядів зовнішній організм.

Loading...

 
 

Цікаве