WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Продуктивні класи населення, поставлені загальними державою в тяжкі умови праці, виявляються усе менш і менш здатними нести на собі ці зростаючі податки й виявляють схильність бігти від своїх професій. Навіть землевласники нерідко залишають свої поля; кількість таких agri deserti настільки велика, що звертає на себе увагу уряду. Стягнення податків дає завжди недобори, за які відповідальність покладає на місцевих декуріонів, внаслідок чого, як було відзначено вище, місцева аристократія ухиляється від участі в муніципальному управліннні. Але уряду потрібні відповідальні особи; вони карають тих, що ухиляються й, таким чином, накладають на весь стан декуріонів кругову поруку1.

Спадкоємною і примусовою робиться також професія військова: сини солдат повинні також бути солдатами, і лише відсутня кількість поповнюється з рекрутів (tirones). Тієї ж участі піддаються багато галузей торгівлі й промисловості; всі особи, зайняті в цих галузях, об'єднані тепер у примусові спадкоємні корпорації, цехи, на які, за круговою порукою, покладає виконання їхніх професійних обов'язків. Такі професії корабельників (navicularii), зобов'язаних доставляти на своїх кораблях їстівні припаси в столиці; професії булочників (pistorii) і м'ясників (boarii); професії робітників у державних фабриках, рудниках і т.д. Майже скрізь вільна організація праці заміняється примусовою; майже всі несуть ту або іншу державну functio, робляться в цьому змісті рабами держави – servientes patriae.

Особливий інтерес представляє виникнення в період абсолютної монархії численного класу кріпаків, так званих coloni. В остаточному виді положення колонів характеризується наступними юридичними рисами. Колони живуть на землі, що належить іншій особі (панові), і платять йому відомий щорічний оброк (canon); але разом з тим це не просто орендарі, якими були coloni колись: колон не може піти із займаної ним ділянки; у випадку його відходу пан має право вимагати його повернення назад за допомогою vindicatio – так само, що як біг раба. З іншого боку, і пан не може не видалити колона з ділянки, не продати його без ділянки або ділянки без нього. Таким чином, колони представляють собою залежний клас населення, юридично пов'язаний із землею, прикріплений до неї – glaebae adscripti, servi terrae ipsius1.

Питання про походження колонату є одним з дуже складних. Навряд чи може в цей час підлягати сумніву, що в деяких провінціях, наприклад, у Єгипті й Азії, колонатоподібні відносини існували вже здавна й були тільки успадковані Римом. Можливо, що цей східний зразок зробив свій вплив і на пізніше законодавство, що дало колонату його остаточне юридичне формулювання. Але в Італії, Африці й деяких інших частинах імперії колонат розвився з інших коренів і тільки в імператорський час2.

У пам'ятниках республіки, принципату й у класичних юристів вираження colonus позначає ще вільного дрібного орендаря, фермера. Як було зазначено, у період принципату замість рабського господарства розвивається господарство фермерське. Внаслідок повстань рабів і масових страт їх, а також внаслідок припинення припливу їх як військовий видобуток, кількість рабів значно скоротилась, і власники латифундій починають знаходити для себе більше вигідним здавати свої землі дрібними ділянками вільним орендарям. Ділянки ці здаються іноді прямо фермерами, іноді ж за посередництвом великих наймачів (conductores). Орендна плата вноситься звичайно в грошах, але іноді замість грошової суми вона встановлюється у вигляді відомої частки продуктів у натурі (colonia partiaria); у період абсолютної монархії, з падінням обороту взагалі, colonia partiaria робиться явищем усе більше й більше загальним. У деяких місцях до орендної плати приєднується ще обов'язок виконувати відомі панщинні роботи (operae) на користь пана.

На цій стадії колон ще юридично вільний; як пан може відмовити колону в продовженні орендного договору, так і колон може піти з орендованої ділянки; навіть несплата оброку юридично не прив'язує його – пан може тільки стягувати з його недоїмку звичайним цивільним порядком. Але, зрозуміло, фактично така недоїмка в сильному ступені зв'язувала колонів, а положення їх було, за загальним правилом, важким. Як дрібних орендарів були, звичайно, найбідніші елементи населення, уже при самому початку господарства, маючи потребу в деякому капіталі, вони повинні були прибігати до позик – звичайно в того ж землевласника, – і в такий спосіб виявлялися вже відразу у відомій залежності від нього. Незадовільні умови господарського життя приводять суцільно й поруч до того, що не тільки немає можливості погасити ці позички, але навіть й у платежі оброку виявляється недоїмка, що з перебігом часу росте й робиться хронічною1. За таких умов піти на інше місце робиться скрутним, тим більше, що й на іншому місці колона чекала та ж сама доля. Природно, що здебільшого маса колонів фактично залишалася на тих же ділянках з покоління в покоління.1

Ця фактична зв'язаність потім помалу починає перетворюватися в юридичну. Загальна тенденція абсолютної монархії прикріпити різні класи населення до їхньої професії позначається й тут. Великий вплив на положення колонів зробила реорганізація прямого обкладання, зроблена імператорами. У підставу прямої податі, що сплачує землевласниками, – так називаної capitatio terrena – кладе кількість й якість їхньої землі. Для визначення цієї кількості і якості виробляється періодично поземельний кадастр, складаються описи маєтків (formula censualis), причому ретельно заносяться всі дохідні статті цих останніх. Як така дохідна стаття заносяться в опис і колони. Ця обставина надає фактичній залежності колонів уже деякий юридичний відтінок, створює в особі пана щось начебто права на колонів: відхід колона представляє зниження прибутковості маєтку, за яке платить державі пан2.

Загальний економічний розлад ставить самих панів часто в скрутний стан і змушує їх дорожити колонами; звідси нерідкі випадки зманювання колонів і приховування швидких. Щоб запобігти подібним явищам, імператор Костянтин указом 332 р. пропонує в таких випадках примусово повертати колонів назад. Внаслідок цього колон втрачає своєї колишньої волі переходу, юридично прикріплюється до тієї землі, на якій він записаний, робиться colonus adscripticius. Подальші закони йдуть у тім же напрямку й надають колонату його пізніший вид: так, закон 357 р. забороняє панові продавати землю без колона.

Однак, і після того, як це прикріплення до землі відбулося, колон не став рабом: влада пана над ним не є приватноправовою. Відношення між паном і колоном є зв'язком державно-правовим – і притому зв'язком двостороннім: зв'язаний колон, але зв'язаний і пан; обоє несуть державну повинність, обоє прив'язані примусово до державної "функції" (functio).3

Потрібно сказати, однак, що це теоретичне розходження мало невелике практичне значення, і положення колонів усе більше й більше наближалося й зрівнювалося з положенням рабів, що також поселялися часто паном на землі. Особиста воля колонів також із часом робилася ілюзорною, тим більше, що пізніше законодавство надало панам і відому дисциплінарну владі над колонами.

Якщо ми уявимо собі тепер великий маєток того часу, то ми побачимо особливий світ, на чолі якого стоїть пан; йому підлегла в такій або іншій мірі маса осіб – вільні що служать, вільновідпущені, раби, колони; він управляє ними, творить над ними суд і розправу. З іншого боку, такий пан, за загальним правилом приналежний до стану clarissimi, перебуває в безпосередньому зв'язку із двором і вилучений від юрисдикції місцевої влади. Виходить, таким чином, якесь від загального порядку керування незалежне ціле – деякий зародок феодалізму. Згодом, у Візантійську епоху, цей зародок розвивається; але це не феодалізм молодих, що ще тільки складаються держав західноєвропейського середньовіччя, а феодалізм державного тіла, що заживо розкладається. Ні всемогутність бюрократії, ні примусова організація народного господарства не могли врятувати від цього розкладання; навпроти, остаточно вбиваючи народну енергію, всі ці міри тільки погіршували справи й прискорювали процес умирання1.

Loading...

 
 

Цікаве