WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Всі інші провінційні жителі залишаються протягом перших двох століть цього періоду як і раніше на правах peregrini. Але помалу розходження між cives, latini й peregrini фактично згладжується: політична сторона цього розходження (право брати участь у народних зборах) відпадає разом зі знищенням самих народних зборів. А внаслідок цього відпадає й те міркування, що могло ще перешкоджати поширенню права громадянства на всіх підданих імперії. Залишалося зробити тільки останній крок, і цей крок був зроблений законом імператора Каракалли 212 р. За повідомленням Діона Кассія, Каракалла керувався при цьому чисто фіскальними міркуваннями – бажанням поширити відомі цивільні податі (vicesima hereditatum, 5% мито зі спадщини) на провінціалів. Як би те не було, але внаслідок цієї constitutio Antoniniana всі піддані Римської імперії (за винятком лише деяких нижчих верств населення, що платять подушну подать, – так названі dediticii) одержали право римського громадянства (Fr. 17 D. I. 5: "in orbe romano qui sunt ex constitutione imperatoris Antonini cives romani effecti sunt").1

У положенні latini залишаються тепер тільки деякі види вільновідпущеників, а в положенні peregrini тільки dediticii, причому в більш пізнім праві такими є вже тільки особи, зведені до цього щабля на кару.

Поширення права громадянства на всіх провінціалів спричинило поширення римського права на всю територію імперії, тобто й на ті великі області, у яких діяло дотепер місцеве право, що визнавалося за загальним правилом всіма правителями провінцій. Серед цих областей особливе місце займали Греція й Схід (Єгипет, Азія й т.д.), де дотепер діяло грецьке або сильно елінізоване право. Всі ці місцеві, національні права (Volksrechte) тепер відразу втратилися своєї позитивної сили, а замість них стало діяти єдине імперське право (Reichsrecht), тобто право римське. Але саме собою зрозуміло, що на практиці суцільно й поруч продовжували застосовуватися багато колишніх місцевих норм і звичаї, внаслідок чого римське право, що діяло де-небудь у провінціях, далеко не збігалося з римським правом Італії. Надзвичайно цікава картина такого своєрідно змішаного права в Єгипті розкрилася перед нами останнім часом завдяки багатим знахідкам у цій країні різноманітних документів – папірусів. Перша велика знахідка, зроблена при розкопках в El-Faijm в 1877 р., залучила до папірусів загальна увага вчених. З тієї пори кількість знайдених документів значно зросла, і вивчення їх отримало систематичний характер. Дослідження в цій області виявили, що місцеве греко-єгипетське право завзято втримувалося в житті й зробило відомий зворотний вплив на законодавство пізніших імператорів.

Що стосується станового угруповання населення, то старий розподіл на патриціїв і плебеїв зникає природно – шляхом вимирання патриціанських родів; замість цього колишній класовий розподіл на nobiles й ordo equester здобуває становий характер2.

Так, імператор Август установив для обох станів відомий майновий ценз: 1 мільйон сестерціїв для приналежності до сенаторського стану й 400 тисяч для стану вершницького, і, крім того, він затвердив тут принцип спадковості. Соціальне розходження обох станів зберігається, ускладнюючись ще відомою протилежністю політичної думки. Ordo senatorius представляє стан, з якого вибираються головним чином республіканські магістратури й поповнюється сенат; природно, що цей стан є виконаним старих республіканських спогадів, а стосовно нової імператорської влади елементом опозиційним.

Вершницький стан, клас грошової аристократії, навпроти, одержує від нового режиму немаловажні вигоди й тому, загалом, представляє тепер елемент, для імператорських тенденцій сприятливим. По перевазі із цього стану вербуються тепер імператорські чиновники.

Вся інша маса населення, при всьому розходженні професій і положень, вважається простолюдом – plebs, нижчий щабель якого (у юридичному відношенні) займають вільновідпущеники – libertini.

В області економічних відносин наступає деяке поліпшення. Цьому сприяло, насамперед, зазначене впорядкування провінційного побуту. Завдяки більшому порядку й більшій законності, економічне життя провінцій пішло нормальніше; у промисловості й торгівлі наступило помітне пожвавлення, що стало приводити туди чимало робочих рук. У багатьох місцях, завдяки імператорським турботам, виникають різні благодійні установи (наприклад, для виховання сиріт і т.п.), які поміщають свої капітали у вигляді постійних земельних рент у тих або інших земельних ділянках; такий спосіб приміщення капіталів служив досить зручним кредитом для землевласників і сприяв підняттю їхніх господарств1.

Велике значення мало, далі, значне скорочення числа рабів, викликане майже повним припиненням нових завоювань і слабким природним приростом. Завдяки цьому рабська праця зробилася дорожче, і колишня система користування ним виявлялася не настільки вигідною. Внаслідок цього землевласники все частіше й частіше прибігають до роздачі своїх маєтків дрібними ділянками в оренду, і, таким чином, відроджується клас дрібного земельного селянства у вигляді вільних орендарів, фермерів (coloni)1.

У широкому масштабі це насадження селянського землеволодіння практикувалося самими імператорами на величезних маєтках, їм особисто належали дрібні ділянки, які здавалися наймачам в оренду довгострокову й навіть вічну, лише із зобов'язанням платити певний щорічний оброк.

Нарешті, припинення народних зборів і народних виборів з можливістю різних подачок, скорочення казенної роздачі хліба й т.д. послабило притягальну силу Риму, і маси більш охоче йдуть тепер на землю й у провінції.

Але все це відносне поліпшення не було міцним. Положення дрібних орендарів суцільно й поруч було важким, залежним.

Припинення щасливих війн із їхнім багатим прибутком, необхідність містити великі армії для охорони границь, необхідність оплачувати велика кількість чиновників і т.д. - все це змушує уряд збільшувати тягар податкового тягаря, а це погіршує й без того нелегке становище дрібних хазяїв. Результати цього не настільки гострого, але все-таки сумного положення позначилися новим загальним і вже повсюдним економічним занепадом у період абсолютної монархії.

В період домінату, у зв'язку з реорганізацією державного ладу радикально змінилася й станова організація суспільства. З колишніх вищих станів стан вершники зникли, а стан сенаторський перетворився в загальноімперську знать бюрократичного характеру. В ordo senatorius входять тепер особи, що займали вищі щаблі в посадовій ієрархії (даючі право на титул clarissimus), причому стан цей є спадкоємним, користується відомими привілеями (вилученням від місцевої підсудності й місцевих повинностей), зате, з іншого боку, несе й свої спеціальні обов'язки (спеціальні податі й повинності на користь імператора)1.

Але якщо за старих часів становість стосувалася тільки вищих шарів, та тепер вона поширюється в глиб і захоплює майже все населення імперії. Характерною тенденцією періоду абсолютної монархії стосовно населення є поступово проведене закріплення станів: природні суспільні класи робляться помалу спадкоємними, різко розмежовуються один від одного й кожен з них несе на собі ту чи іншу державну повинність, "тягло" (functio). Загальною причиною цього явища служить занепад суспільної життєдіяльності, що змушує державу для задоволення його потреб прибігати до примусового прикріплення різних суспільних класів до їхніх професій.

Владі принципату, як було відзначено вище, не чужим було прагнення підняти економічний добробут держави шляхом установлення більшого порядку в управлінні, реорганізації податкової системи. На якийсь час всі ці міри мали успіх, і добробут провінцій покращився. Однак, це поліпшення виявилося неміцним2. Тривалі смути наприкінці періоду в значній мірі розхитали економічне життя; про це свідчать різноманітні надзвичайні заходи, що вживались імператором Діоклетіаном й іншими, проти лихварства, надмірного підвищення цін і т.д. Особливо цікавим щодо цього по своїй радикальності представляється відомий едикт імператора Діоклетіана de pretiis rerum venalium 301р., у якому встановлюється загальна для всієї імперії квота на всі товари й роботи; вимога ціни або плати понад цю таксу карається різними досить серйозними штрафами. Але саме собою зрозуміло, що таке примусове регулювання всього економічного обороту не принесе ні найменшої користі, могло викликати тільки нові економічні замішання, і через кілька років цей едикт був відмінений3.

Але смути не припинялися й протягом усього періоду абсолютної монархії; державний порядок чим далі, тим усе більше й більше розхитувався. Все управління імперії виявилося в руках згуртованої й всесильної бюрократії, скарги на яку з боку місцевого населення або зовсім не доходили до імператора, або ж зрештою виявлялися марними. З фатальною необхідністю, щоб втримати величезне державне тло від остаточного розпадання, абсолютна монархія повинна була усе більше й більше опиратися на бюрократію й усе сильніше стягати залізні обручі бюрократичного механізму. Це, у свою чергу, підсилювало повновладдя й безконтрольність чиновництва, а разом з тим приводило до розвитку сваволі й хабарництва, що не могло не озиватися згубно у всіх областях суспільного й економічного життя. Для змісту пишного імператорського двору й всієї величезної маси чиновництва уряд має потребу в більших засобах. З іншого боку, щасливі війни давно вже припинилися; навпроти, варвари наполегливо насуваються з усіх боків, і для захисту від них необхідно постійний вступ великих армій. Витрати ростуть, а на покриття їх необхідні засоби, які уряд може одержати тепер тільки з підданих. Податки все підвищуються й підвищуються: старі підсилюються, а поруч із ними вводяться нові.

Loading...

 
 

Цікаве