WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії - Курсова робота

З Італії, що не платила до того податки, стали тепер стягувати поземельні податки, як і із провінцій. За надходження податків відповідали міські ради, а так само власники маєтків. Відповідальність за надходження податків, покладена на великих землевласників, сприяла, безсумнівно, покріпаченню колонів.

Податкова реформа Діоклетіана гарантувала державі певна кількість продуктів, необхідне для змісту армії, двору, столиці й резиденції імператора. Державне господарство будувалося, таким чином, на натурально господарській основі, не залежало від коливань вартості грошей, ринкових цін, підвозу продуктів.

Це, безсумнівно, свідчить про те, що натурально - господарські тенденції здобували все більше значення в економіці пізньої Імперії.

Фінансова реформа. Грошове господарство, звичайно, теж грало ще істотну роль, але воно мало потребу в оздоровленні. У цих цілях Діоклетіан провів монетну реформу, що встановлювала повноцінну золоту монету, що важила офіційно 1/60 римського фунта; крім того, була випущена срібна й бронзова монета. Реформа ця не мала особливого успіху, тому що реальна вартість монети не перебувала в належному співвідношенні з номінальною її вартістю, співвідношення між цінністю й вартістю металу було визначено довільно, не була прийнята в увагу система обігу монети. У результаті повноцінна монета зникла з обігу й перетворювалася в злитки, ціни на товари не тільки не впали, але продовжували рости.1

Едикт про ціни. З метою боротьби зі зростаючою дорожнечею в 301 р. був виданий едикт, що встановлює максимальні ціни на різні товари, а також максимальні ставки для оплати праці.

В історіографії давалися різні оцінки цьому едикту. Найчастіше його вважали адміністративним божевіллям. Потрібно, однак, помітити, що регулювання цін мало певні підстави. У розпорядженні уряду були величенні запаси продуктів; більші майстерні, які випускали багато всякого роду виробів, і, таким чином, уряд могло викидати на ринок певна кількість товарів і тим самим регулювати ціни. Однак регулювання цін у масштабі всієї Римської імперії засуджено було на невдачу. По едикті ціни були встановлені законодавцем довільно: вони були єдиними для всієї імперії, не враховувалися особливості районів, зручність шляхів сполучення й інших місцевих умов. У результаті всього цього едикт не мав особливих практичних наслідку й незабаром після видання, очевидно, перестав дотримуватися.

Судова реформа. Судова реформа Діоклетіана зробила корінні зміни в судоустрої. Розбір кримінальних справ від постійних комісій перейшов спочатку до Сенату, а потім до імператора і його чиновників.

У пригороді Рима карна юрисдикція перебувала у віданні перфекта міста, в Італії - перфекта преторія, а в провінціях - намісників по керуванню провінціями. Після реформ Діоклетіана в провінціях карне судочинство вели ректори. Крім того, були судді по справах про нічні пожежі й по справах про постачання продовольством. Останнім давалося право виносити в деяких випадках смертні вироки.

Розбір цивільних справ у зв'язку з поширенням екстраординарного процесу перейшов до імператорських чиновників. Реформа Діоклетіана завершила процес витиснення формулярного процесу екстраординарним. Оскільки зникало розходження між імператорськими й сенатськими провінціями, вся територія Римської держави перебувала під керуванням імператорів і їхніх чиновників. У Римі судова влада перейшла від преторів до міського перфекта. В 294 році Діоклетіан видав указ, у якому правителям провінцій пропонувалося вирішувати справи самим і тільки в крайніх випадках передавати на рішення приватних суддів.

Також з'явилися нові магістрати для розбору цивільних справ по справах про опіках, аліментах і т.д. 1

Відношення до традиційної римської релігії. У політичній системі, установленої Діоклетіаном, релігійному питанню приділялася велика увага. Діоклетіан подібно Августу виступив у якості встановлення старої римської релігії, але разом з тим, подібно тому, як це було в східних монархіях, було підкреслене божественне походження імператорської влади. Традиційному римському культу приділялася знову велика увага. Відомий пасивний опір своїй релігійній політиці Діоклетіан зустрічав з боку християнської церкви, але й цей опір придушувався.2

Реформи Костянтина. Якщо в області релігійної політики Костянтин ішов іншим шляхом, чим Діоклетіан, то в області соціальної й політичної він розвивав систему реформ, основи якої були закладені Діоклетіаном.

Відділення цивільної влади від військової. Зберігаючи адміністративний поділ імперії, уведене Діоклетіаном (на діоцези й провінції), Костянтин поставив над діоцезами чотири префектури: Схід, Іллірію, Італію й Галлію. Префектурами управляли перфекти Преторія, яким підкорялися вікарії діоцезів, а нижче їх стояли praesides провінції.

При Костянтині цивільна влада була остаточно відділена від військової; При ньому ж була завершена й реформа армії: розподіл військ на прикордонні частини й рухливу армію. Замість преторіанської гвардії, зменшеної в числі при Діоклетіані, з'являються особливі палацові частини.

Покріпачення куріалів. Послідовне проведення фіскальної політики привело до покріпачення станів. Едиктами 316 і 325 р. вищому стану міського населення - куріалам - заборонялося залишати те місто, де вони народилися. Ні постанови міської ради, ні розпорядження імператора не могли звільнити їх від муніципальних повинностей. Не могла позбавити їх від цього і яка - або військова або цивільна посада. Обов'язку куріалів зробилися спадкоємною повинністю1.

Покріпачення колонів і ремісників. Імператорська конституція 332р. забороняла перехід колонів з одного маєтку в інше; власник, у якого буде знайдений чужий колон, повинен був повернути його старому хазяїнові, крім того, повинен був заплатити податі, що належали з колона. Тривало при Костянтині й прикріплення ремісників до їхніх колегій. Так, в 317 р. було видане розпорядження, у якому говорилося, що "майстрам монетного двору варто назавжди залишатися у своєму стані, і від цього стану їх не звільняють привілеї, пов'язані з яким - або положенням".

Заснування нової столиці. Ще при Діоклетіані місто Рим втратило колишнє значення. Костянтин побудував (в 330 р.) нову столицю на місці грецької колонії Візантії. Нова столиця була названа ім'ям засновника – Константинополем.2

Відношення до релігії. При Костянтині відбулася важлива історична подія: визнання за християнством і християнською церквою рівноправності з державним язичним культом (Міланський едикт 313 р.).

При приємниках Костянтина християнство ставати державною релігією. Християнська церква, з якої деякі попередні імператори (у тому числі й Діоклетіан) вели боротьбу, виросла в потужну ідеологічну й економічну силу, із чим не можна було не вважатися.

Великого значення набуває церковна організація. Органами церковного управління є єпископи, обрані громадами. Вони не тільки управляють справами й майном цих громад, але навіть одержують деяку судову владу над паствою.

Костянтин багато в чому був продовжувачем Діоклетіана, але більше рішучим і сміливим. У Костянтина не було того римського консерватизму, який властивий був Діоклетіану. Він управляв імперією деспотично, жорстоко розправляючись із усіма, хто стояв на шляху. Проте, вдячна християнська церква оголосила Костянтина, що прийняв хрещення перед самою смертю, святим і рівноапостольним.

Державний лад у період домінанта. Реформи, проведені Діоклетіаном і Костянтином, привели до зміни державного ладу.

Встановлення абсолютної монархії спричинило, насамперед падіння сенату. Цьому не мало сприяло перенесення столиці в Константинополь і установу другого, Константинопольського, сенату, внаслідок чого обидва сенати опустилися до ступеня простих міських рад. Від колишнього загальнодержавного значення в сенату залишається тільки одна порожня форма: а) сенату повідомляються нові закони для відомості; б) сенату поручається іноді розслідування кримінальних справ; в) de jure сенату належить обрання нового імператора. Хоча, це право зводитися до санкціонування того, хто був уже або призначений як цезар, або проголошений військом.

Одночасно з падінням сенату відбувається подальше падіння старих республіканських магістратур. Вони продовжують ще існувати як почесні реліквії минулого, але вже ніякої участі в державному управлінні не приймають: консули головують у сенаті, претори завідують із доручення імператора деякими спеціальними справами (наприклад, опікунськими), інші існують тільки як почесні звання.

Loading...

 
 

Цікаве