WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її проведення на Правобережній Україні - Курсова робота

Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її проведення на Правобережній Україні - Курсова робота

Фізичними катуваннями, масовими екзекуціями, жорстокими вироками військових суддів, засланням в Сибір і віддаванням в солдати, каторжними роботами – всім, що було найжахливішого в арсеналі царського уряду – кріпосники намагалися назавжди вбити у селян прагнення до волі. Але селяни не боялися вести боротьбу проти поміщицького гніту. Селянські повстання були яскравим виявом глибокого розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи.

Одночасно з цим на зростання селянського руху в Київській, Волинській і Подільській губерніях великий вплив зробили революційні події в Західній Європі 1848 р. Серед селян почали вперто поширюватись чутки про швидке їх звільнення, наділення землею і знищення панів. Перелякані поміщики і місцеві урядовці забили тривогу, домагаючись перед царським урядом, щоб він негайно вжив рішучих заходів. На Правобережній і в Південній Україні було введено надзвичайне становище.

Особливо широкого розмаху набув антикріпосницький рух на Київщині, охопивши десятки тисяч селян, і переріс у повстання, що увійшло в історію під назвою Київська козаччина 1855р.

В Києві військам роздано бойові патрони, призначено пункти збору і наказано пильно стежити за поведінкою жителів. Оголосивши про термінове здавання зброї, що знаходилась у приватних осіб, царський уряд загрожував військовим судом тим селянам, які будуть приховувати свої мисливські рушниці.

Але, незважаючи на всі ці заходи, рух швидко зростав і незабаром охопив цілі повіти. Селяни, відмовляючись приймати панщинні книжки, які, згідно з інвентарними правилами, повинні були видавати їм поміщики, припиняли відбування панщини, чинили опір поміщикам та урядовцям, а в цілому ряді місць і військовим командам. Основною вимогою, які селяни ставили під час виступів, було, як і раніше, звільнення від кріпосництва. В деяких селах серед селян мали місце чутки, що інвентарні правила вигадали самі поміщики, а існує "новий указ царя", за яким нібито всі кріпаки оголошені вільними.

Найбільші виступи, спричинені погіршенням становища селянства внаслідок затвердження царським урядом інвентарної реформи, відбулися в селах Ребедайлівці (Чигиринський повіт), Жаботині (Черкаський повіт, Київської губернії), Кримні та Дубечному (Волинь).1

Рух селян в селі Ребедайлівці почався в березні 1848 р. Відмовляючись приймати робочі книжки, селяни припинили виконання повинностей на поміщика. Для арешту "призвідців" і відновлення "спокою" в село негайно була направлена військова команда. Селяни, вчинивши рішучий опір команді, звільнили арештованих. Згодом між посиленою вже Військовою командою і повсталими відбувся бій.

Повстання селян в містечку Жаботині відбулося в червні – липні 1848р. і проходило одночасно з виступом селян Матусівського Ключа (Черкаський повіт). Для придушення руху було викликано два взводи донських козаків. Коли загін козаків, придушивши рух селян в Матусові й Буртах, 6 липня направився в Жаботин, то жителі містечка, озброївшись хто чим міг, вчинити рішучий опір і розгромили загін. Влада в містечку перейшла до рук повсталих, які встановили міцні зв'язки з селянами сусідніх сіл: Голов'ятиним, Сумками і Прусами. Важливу роль в організації селян на боротьбу з кріпосниками відіграли Наум Мокренко, Аврам Кикоть, Семен Плужний, Семен Юрченко, Нечипір Бобошко і Пилип Марченко. Лише підтягнувши додаткові військові сили, кріпосники змогли придушити повстання.

У 40-х роках селянським рухом була охоплена і Південна Україна. Зокрема, протягом червня – липня 1840 р. відбувався значний селянський рух у Мелітопольському і Олександрівському повітах. В окремих селах серед повсталих виділилися групи ініціаторів, які забороняли під загрозою кари будь-кому відбувати панщину, збирати на поміщицьких полях хліб за сніп, а також намагались налагодити взаємозв'язок в боротьбі проти гнобителів.1

Селяни села Ні кольського (Павлоградський повіт), повставши в червні 1844 р., вигнали з маєтку управляючого і, усунувши з посад отамана і десятського, створили своє самоуправління, до складу якого входило 12 селян. Повстанці склали "приговор" про своє звільнення. До жовтня місяця вони не виконували повинностей і не підкорялись повітовій адміністрації. Лише з допомогою трьох рот солдат удалося в середині жовтня придушити повстання.

З селянських рухів, які відбувалися в наступні роки, досить значним був виступ у червні 1847 р. в селі Новосілки (Новомосковський повіт), під час якого селяни вчинили рішучий опір поміщикові і місцевим урядовцям. Спочатку група селян понад 100 чоловік поїхала в місто Катеринослав з скаргою на жорстокості поміщика. Коли губернські урядовці, не розглянувши скарги, силою повернули її подавців до поміщика, то всі селяни (620чоловік) відмовились виходити на панщину і взагалі підкоритись поміщикові. Важливою рисою цього виступу було те, що державні селяни, будучи понятими під час "втихомирення", відкрито стали на бік повстанців. У липні 1848 р. селяни села Парасковіївни (Бахмутський повіт), посилаючись на те, що їх поміщик купив незаконно, припинили виконувати панщину. Коли урядовці почали застосовувати до них репресивні заходи, то майже все доросле населення чоловічої статі втекло.

Отже, введення інвентарів у маєтках поміщиків Правобережної України не тільки не послабило суперечності між поміщиками та кріпаками, а ще більше загострило їх. Селяни, розуміючи кріпосницький характер інвентарної реформи, продовжували вести вперту боротьбу за своє звільнення. Протест селян проти поміщицького гніту проявлявся в різноманітніх формах, починаючи від подання скарг на поміщиків і закінчуючи збройними повстаннями, що були вищою формою селянського руху. Проте через властиву їм стихійність та роздробленість виступи селян у 40-х роках були швидко придушені за допомогою військової сили. Та незважаючи на це, вони яскраво виявили прагнення селян звільнитися з-під кріпосницької залежності і були передвісниками масових повстань 1854-1856 рр., які змусили царський уряд приступити до вироблення положення про селянську реформу 1861 р.

Висновки

Отже, відповідно до поставлених завдань, можемо зробити наступні висновки.

В результаті дослідження причин та передумов проведення інвентарної реформи можна впевнено сказати, що царизм під натиском селянського руху 1830-х рр. змушений був вдатися до таких заходів, які хоч би в деякій мірі послабили гострі суперечності між поміщиками та селянами. Окрім цього, царський уряд прагнув створити в особі селян опору самодержавства в боротьбі проти польського національно-визвольного руху, який знайшов великий відгук серед поміщиків Правобережної України. Саме це було поштовхом до проведення у 1847-1848 рр. інвентарної реформи поміщицьких селян Правобережжя.

Прослідковуючи втілення в життя інвентарних правил, ми бачимо, що насправді вони, формально регламентуючи панщину, були спрямовані по суті проти польських поміщиків і мали за мету заручитись підтримкою селян у боротьбі проти польського національно-визвольного руху. Насправді ж заведення інвентарних правил не поліпшило становища українського селянства і не принесло очікуваних результатів, так як контролю за проведенням інвентарів зі сторони органів влади не здійснювалося. Інвентарна реформа була спрямована на зміцнення феодально-кріпосницьких відносин шляхом регламентації селянських повинностей.

Зрозуміло, що розчаровані у своїх сподіваннях на звільнення й одержання землі селяни піднялися на боротьбу. Запровадження інвентарних правил викликало на Правобережній Україні у 1848-1849 рр. понад триста селянських виступів. Через свою стихійність та роздробленість вони були придушені за допомогою царських військ, але, незважаючи на поразку, демонстрували кризу всієї феодально-кріпосницької системи, яка вимагала радикального реформування.

Отже, підводячи підсумки ще раз нагадаємо, що в 1847-1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так звану "інвентарну" реформу. Тут кріпосницьке гноблення селян поміщиками було найжорстокішим. Рятуючи феодально-кріпосницькі порядки, царизм спробував законодавчо врегулювати відносини поміщиків і кріпаків. У кожному поміщицькому маєтку запроваджувалася інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосницьких повинностей. Але визначати їх мав сам поміщик, уся земельна власність якого, до всього, залишалася недоторканною. Все це сприймалося як прагнення державної влади увічнити кріпосницькі відносини.

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що інвентарні правила, що були покликані стабілізувати напружені відносини між поміщиками і селянами та зменшити кількість селянських виступів, стали ще одним кроком царського уряду на шляху до зміцнення кріпосних відносин на Правобережній Україні.

Список використаних джерел та літератури

Підручники та монографії

1. Буганов В.И., Преображенський А.А., Тихонов Ю.А. Эволюция феодализма в России: социально-экономические проблемы. – М., 1980. – 342 с.

2. Верига В.Г. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.). – Львів:Світ, 1996. – 447 с.

3. Вознесенський С.В. Разложение крепостного хозяйства и классовая борьба в России. – М., 1990. – 370 с.

Loading...

 
 

Цікаве