WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її проведення на Правобережній Україні - Курсова робота

Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її проведення на Правобережній Україні - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Кафедра історії України

Курсова робота

Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні

студентки ІІ курсу гр.. В

Ловчинської А.А.

Науковий керівник:

доц. Лисий А.К.

Вінниця-2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Українські землі напередодні проведення інвентарної реформи

Розділ ІІ. Суть інвентарної реформи 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні

Розділ ІІІ. Наслідки інвентарної реформи

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. було зумовлене посиленням антикріпосницької боротьби селянства і прагненням царського уряду привернути на свою сторону селянство в боротьбі проти польських поміщиків, більшість яких відстоювала відновлення Польської держави в кордонах 1772 р. і відокремлення її від Російської імперії.

Об'єктом дослідження є особливості проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. на Правобережній Україні.

Предмет дослідження – основні напрями, шляхи і методи проведення інвентарної реформи Російської держави на Правобережній Україні, реформування аграрного устрою у 1847-1848 рр.; еволюція землеволодіння та землекористування різних категорій населення та її вплив на соціально-економічний розвиток краю.

Територіальні рамки дослідження – це всі українські губернії, що знаходились під владою Російської імперії.

Мета дослідження – всебічно проаналізувати впровадження в життя інвентарних правил.

Завдання дослідження:

1) дослідити причини та передумови проведення царським урядом інвентарної реформи 1847-1848 рр.;

2) з'ясувати економічну, соціально-політичну та національну суть реформи Російської держави на Правобережній Україні;

3) простежити втілення в життя та виконання інвентарних правил;

4) з'ясувати значення впровадження реформи як для українського селянства, так і для царського уряду;

5) висвітлити усі позитивні та негативні аспекти впровадження інвентарних правил у 1847-1848 рр.

Не дивлячись на те, що інвентарна реформа 1847-1848 рр. на Правобережній Україні неодноразово була предметом наукового дослідження, проте вона ще не досить досліджена та висвітлена і містить ряд проблем, які ще не повністю вивчені.

Щодо істориків, які працювали над даною темою, можна виділити: Ф.І. Ястребова1, Б.Д. Лановика2, В.Г. Веригу3, І.О. Гуржія4.

Ястребов Ф.І. у своїй монографії подає детальний опис розвитку України в першій половині XIX ст. Він дав оцінку політичного, соціально-економічного та культурного розвитку українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Належну увагу у своїй монографії автор приділив проведенню інвентарної реформи, її передумовам та наслідкам.

У підручнику Б.Д. Лановика та колектива авторів розглядається історія господарства України у світовому контексті. У ньому висвітлено господарство в історичному розвитку, економіку країн світу в сукупності й різноманітності форм вияву на кожному конкретному історичному етапі. Проглядаючи даний підручник, ми можемо дослідити сільське господарство України у першій половині XIX ст., його найважливіші моменти.

Монографія В.Г. Вериги ставить своїм завданням дослідити історію нашої Батьківщини кінця XVIII – початку XIX ст., де автор на основі широкого кола історичних джерел подає детальний опис суспільно-політичного та економічного життя українських земель в зазначений період.

Монографія І.О. Гуржія є цінним джерелом для вивчення розкладу феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України в першій половині XIX ст. Автор досить детально досліджує становище українського селянства та поміщиків у дореформений період, передумови впровадження селянської реформи 1861 р., подає аналіз інвентарної реформи, її значення та вплив на подальшу долю українського селянства. Інша праця Гуржія про боротьбу селян і робітників проти феодально-кріпосницького гніту є досить ґрунтовною. Адже саме в ній автор акцентує увагу на негативних сторонах феодально-кріпосницької системи, які підняли українське селянство на боротьбу проти поміщицького гніту. Також автор подає нам відомості про селянські рухи 40-х рр., спричинені впровадженням інвентарних правил.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Розділ І. Українські землі напередодні проведення інвентарної реформи

Напередодні проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. українські землі були вкотре поділені і знаходились під владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували з кінця XVIII – до початку XX ст. внаслідок трьох поділів Польщі, які здійснили Австрія, Прусія та Росія. У першій половині XIX ст. майже усі українські землі возз'єдналися під владою Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії.

Україна у складі Росії офіційно називалася "Малороссия". Окремі її частини мали свої назви. Народ продовжував називати Лівобережжя України Гетьманщиною. За південною (Степовою) Україною закріплюється назва "Новороссия". Російський уряд для зручності управління Україною поділив її територію на губернії та генерал-губернаторства. На початку XIX ст. в Україні налічувалося дев'ять губерній: на Лівобережжі — Полтавська, Слобідсько-Українська і Чернігівська; на Правобережжі — Волинська, Київська і Подільська; на півдні — Катеринославська, Таврійська і Херсонська та три генерал-губернаторства, до яких входили губернії. Малоросійське генерал-губернаторство охоплювало лівобережні губернії, Київське — правобережні, Новоросійське-Бессарабське — південні, а також Бессарабську область, яка підпала під владу Росії у 1812 р.1

Становище на українських землях під владою як російських, так і австрійських володарів було важким. Російське самодержавство керувалося у своїй колоніальній політиці загальним принципом багатонаціональних імперських утворень – установленням політичної, економічної та національної зверхності панівної нації над підкореними. У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії була остаточно впроваджена та зміцнена царська влада на підвладних територіях. Царський уряд вважав Україну, на землях якої в середині XIX ст. проживало 13,4 млн. чол., органічною частиною Російської імперії.

Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії, провідним сектором якої залишалося сільське господарство, адже аграрна сфера стала серцевиною тодішньої феодально-кріпосницької системи. Земля – основний засіб виробництва – належала поміщикам, головна виробнича сила – селянство – було залежне від феодала чи держави.

У зазначений період в Україні домінуюче становище займало поміщицьке землеволодіння:1

У складі Російської монархії

Лівобережна і Слобідська Україна -68-70% усієї землі

Правобережна Україна -75%

Південна Україна -68%

Австро-Угорської монархії

Східна Галичина -96%

Північна Буковина -69%

Закарпаття -90%

Основними володільцями заселених та незаселених земель були поміщики. Правда, в першій половині XIX ст. царський уряд рядом указів дозволив міщанам, купцям та державним селянам купувати незаселені землі і володіти ними. Але це істотно не змінило становища. В руках поміщиків перебувала переважна частина орної землі, угідь та лісів. У Київській губернії, за даними на 1845 р.. 1 266 поміщиків володіли 3 631 139 десятинами землі, або більше як всього простору губернії.

Звичайно, розподіл землі між поміщицькими господарствами був нерівномірний. В одних розмір земельної площі обмежувався сотнями і навіть десятками десятин, а в інших досягав десятків і сотень тисяч десятин. Взагалі більша половина поміщицької землі належала великим володільцям, які становили 1/17 загального числа поміщиків.

У Волинській губернії з 6 930 778 десятин всієї землі в 1847 р. поміщикам належало 4 635 066 десятин, або 66,9%.

На Правобережній Україні близько всієї землі перебувало в руках поміщиків, а частка орної поміщицької землі була ще вищою. Характерною рисою місцевого поміщицького землеволодіння була наявність величезних латифундій. Основна частина земельних багатств зосереджувалась в руках невеликої групи поміщиків.

Розглядаючи дані про поміщицьке землеволодіння на Правобережній Україні, необхідно враховувати ту обставину, що тут досить поширене було здавання маєтків в оренду. Власники великих латифундій часто самі не вели господарство, а, роздрібнивши маєтки на окремі фільварки, віддавали в оренду іншим поміщикам-посесорам. У Київській губернії в 1847 р. з 1 266 маєтків 156, або понад 12%, були в оренді. Значного поширення набрало орендування маєтків у Подільській та Волинській губерніях.

Loading...

 
 

Цікаве