WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Значне місце у розділі займає аналіз діяльності та основних політичних засад єврейських партій України сіоністської та соціал-демократичної спрямованості.

Практично усі єврейські організації, незважаючи на різну, а часом і протилежну спрямованість їх діяльності, підтримали лютневу революцію 1917 року і взяли активну участь у соціально-політичних перетвореннях у країні. Висвітлюється участь єврейських партій у діяльності вищого законодавчого органу УНР, робота віце-секретаря єврейських справ та взаємодія єврейських організацій в Україні.

75 відсотків членів Центральної Ради представляли українські організації, 14 відсотків - російські, 6 відсотків - єврейські, 2,5 відсотки – польські5.У протоколі мандатної комісії була зазначена участь у сесії Центральної Ради і представників єврейських партій. Їх чисельність була такою6.

Десятки представників єврейських партій брали участь у роботі Центральної Ради, її секретаріату та інших установах. Позиції українських та єврейських партій співпадали з усіх основних державотворчих питань. Однак протиріччя, що виникли при обговоренні ІІІ та ІV Універсалів певною мірою обумовили ускладнення українсько-єврейських відносин. Проте значно більшими були протиріччя між сіоністами та Бундом, що, зокрема, виявились під час виборів у єврейських общинах.

Дисертант приходить до висновку, що, незважаючи на цю одностайність, протиріччя між єврейськими партіями та об'єднаннями обумовлювали більші складнощі у реалізації їх програм, ніж проблеми, що виникали між єврейськими та неєврейськими організаціями.

Визначною подією для євреїв України стало прийняття Центральною Радою закону про національно-персональну автономію та утворення Міністерства єврейських справ.

У третьому розділі "Діяльність єврейських партій в Українській Державі та відновленій УНР" показано ставлення єврейських партій до гетьманського перевороту, аргументовано відмінну від традиційної точку зору про діяльність єврейських партій в УНР. Єврейські організації обстоювали інтереси держави, свого етносу навіть тоді, коли протистояння політичних сил в Україні спричиняло криваві конфлікти з численними жертвами. Проте лідери єврейських партій, які підтримали повстання, очолюване Директорією, мали різні уявлення щодо розбудови національного життя у країні, що виявилось, зокрема, на першій сесії Єврейських Національних Зборів у листопаді 1918 року.

У вересні 1918 року сіоністи вже складали більшість майже в усіх великих єврейських радах (одеській, харківській, єлісаветградській та інших). Внаслідок виборів у 90 населених пунктах України 44,1% голосів були віддані загальним сіоністам, 19,9 відсотка - Бунду, 11,8 відсотків - Ахдус, 10,3 відсотків - ЄСДРП ПЦ. У виборах брали участь 38 відсотків виборців3.

На багатому фактичному матеріалі показана діяльність владних структур УНР щодо розбудови єврейського самоуправління в Україні. Проте Директорія не тільки не могла реалізувати власні постанови, а й виявилась неспроможною зупинити хвилю погромів, що охопила сотні міст та містечок країни. Саме це спричинило переорієнтацію лівих фракцій Бунду та Об'єднаної єврейської соціалістичної робітничої і утворення ними Об'єднаної єврейської комуністичної робітничої партії, яка прагнула до співробітництва з більшовиками.

Аналіз трагедії погромів в Україні показує, що їх організаторами були банди дезертирів, численні загони, керовані ватажками, які нікому не підлягали, гайдамаки, частини білої армії та окремі підрозділи червоноармійців. Директорія та командування української армії вживали чимало антипогромницьких заходів, але вони виявились недостатніми.

У четвертому розділі "Єврейські організації України в перші роки радянської влади" простежуються тенденції партійно-державної політики у сфері вирішення соціально-економічних та культурно-освітніх проблем євреїв України. Реконструкція на основі різноманітних джерел, що висвітлюють соціально-політичні та культурно-духовні процеси, дозволила запропонувати деякі нові концептуальні підходи до їх розуміння та оцінок порівняно з традиційною для радянської історіографії точкою зору.

На тлі руйнації основних елементів господарчого та культурного життя єврейських громад міст та містечок України (дрібних підприємств, релігійних та навчальних закладів) більшовики взяли курс на ліквідацію громадських єврейських організацій та більшості елементів дореволюційної культури (релігії, націоналізму і т. і.) та заміну їх "пролетарською культурою".

Проте у середині 20-х років рух сіоністської молоді в Україні значно активізувався. Мережа його організацій охоплювала усі райони, де жили євреї. У 1925 році в Одеській губернії було понад 2,5 тис. молодих сіоністів, на Поділлі - 5 тис., на Київщині - 2 тис., на Волині - 1,5 тис.Загалом членами сіоністських організацій в Україні були 25-30 тис. євреїв до 23 років.

Єврейські організації ліквідовувались як націоналістичні. Більшовики вели боротьбу не тільки з єврейським, а й з іншими різновидами націоналізму, з усім, що не узгоджувалось з ідеологією партії та заважало створенню єдиної унітарної держави з централізованими структурами в усіх сферах життя. Найменша ланка державного механізму могла існувати лише в системі горизонтальних та вертикальних підпорядкувань, повністю контрольованих партійними структурами.

У "Висновках" на основі історико-етнологічного аналізу комплексу проблем, що охоплюють утворення, діяльність у сфері розбудови національного життя та еволюцію єврейських організацій, їх роль у соціально-політичному житті України та відношення з іншими організаціями і рухами зроблені ряд наукових узагальнень, виведені уроки із врахуванням суперечливої та трагічної історії єврейських партій та об'єднань в період 1917-1925 рр., висловлені ряд пропозицій, рекомендацій та побажань як стосовно подальшої розробки теми, так і практичного використання результатів дослідження, вдосконалення державної політики щодо національних меншин України, зокрема євреїв.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Хонигсман Я.С., Найман А.Я. Евреи Украины. Краткий очерк истории. Часть I. К.: ВИПОЛ, 1992. - С. 5-19, 45-60, 110-171.

2. Горовский Ф.Я, Хонигсман Я.С., Найман А.Я., Елисаветский С.Я. Евреи Украины. Краткий очерк истории. Часть II. К.: ВИПОЛ, 1996. - С. 8-23, 35-71, 179-216.

3. Найман О.Я. Єврейські партії та об'єднання України (1917-1925). - К., 1998.

4. Найман А.Я. Антисемитизм - кому это выгодно? К.: НИП ПОИСК, 1991. - 74 с.

5. Найман А.Я. Юдофобия современных антиукраинских сил в Украине. М., 1996.(Препр. / Еврейское наследие). - 47 с.

6. Найман О.Я. Єврейські партії та об'єднання у політичних процесах в Україні (1917-1925). - М.: 1996. - (Препр. / Еврейское наследие). - 32 с.

7. Найман О.Я. Хто спрямовував погроми // Трибуна. - 1992. - N1.

  1. Найман О.Я. Життя прожити. З історії євреїв України. //Відродження, 1993. - N7, N8.

  2. Найман О.Я. Проти шовінізму в Україні. Вітчизна. - N1-2. - 1994.

  3. Найман О.Я. Українці проти антисемітизму // Єврейське населення України: дослідження і документи. Щорічник. Вип.І, Запоріжжя, 1994.

  4. Найман О.Я. Еврейское земледелие на Украине в 1930-е годы // Вестник Еврейского университета в Москве, 1995, N8.

  5. Найман О.Я. Українське суспільство та права єврейської людності у ХІХ столітті // Український часопис прав людини, 1995, N2.

  6. Найман О.Я. Політика урядів Російської імперії та УНР щодо єврейських організацій.//Холокост. Еврейский вопрос и современное украинское общество. - Харьков, 1996.

  7. Найман О.Я. Етика висвітлення міжнаціональних відносин пресою України. // Нова політика. - 1997. - № 2.

  8. Найман О.Я. Громадсько-політична діяльність єврейських організацій в Україні доби Центральної Ради // Єврейське населення Півдня України: історія та сучасність. - Запоріжжя,1997.

  9. Найман О.Я. Розгром єврейських організацій в Радянській Україні//Сучасність. - 1997. - №12. - С.94-104.

  10. Найман О.Я.Євреї України: міфи і дійсність // Нова політика. - 1997. - № 5.

  11. Найман О.Я. Гетьман і президент (Пилип Орлик і Теодор Герцль) // Хроніка 2000. - 1998. - №21-22.

  12. Найман О.Я. Міністерство єврейських справ УНР// Хроніка 2000. - 1988. - №23-24.

  13. Найман О.Я. Єврейські партії України після лютневої революццїї 1917 року// Євреї України та Держава Ізраїль. - К.: ВІПОЛ, 1998.

  14. Найман О.Я. Уроки державотворення: УНР і "єврейське питання" // Віче. - №5. - 1998.

  15. Найман О.Я. "Дім Якова! Вставай та підемо" // Україна-Ізраїль. - 1998. - №1.

  16. Найман О.Я. Проблеми розвитку юдаїки в Україні// Відродження. - 1998. - №2.

  17. Найман О.Я. Єврейські партії та об'єднання України наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття // Підготовчі матеріали популярної енциклопедії "Українське єврейство". - Вип. 3. - К.,1998.

  18. Найман О.Я. Трагедія євреїв Української Народної Республіки // Генеза. - 1998. - №1-2.

  19. Найман О.Я. Формування ідейно-політичних засад єврейських партій України на початку ХХ століття // Відродження. - 1998. - №6.

  20. Найман О.Я. Діяльність єврейських партій доби Центральної Ради // Пам'ять століть. - 1998. - №6.

  21. Найман О. Халуціанський рух в Україні // Запорожские еврейский чтения. Вып. 2. - Запорожье, 1998.

  22. Найман О.Я. Шовінізм в Україні: прояви і протидія.//Єврейське населення Півдня України: історія і сучасність. Тези до наукової конференції. Запоріжжя, 1992.

Loading...

 
 

Цікаве