WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Цi дiї свiдчать про те, що єврейськi лiдери врахували трагiчний досвiд минулого i зробили для себе правильнi висновки, ставши на шлях активного спiвробiтництва з українським визвольним рухом. У ходi боротьби за українську державну незалежнiсть закладалися основи того українсько-єврейського єднання, яке обiцяло дати великi плоди. На жаль, поразка визвольної боротьби українцiв поклала край цьому спiвробiтництву. Натомiсть знову почалася широка смуга старої ворожнечi, яка триває, по сутi, й досi на обопiльну шкоду i євреїв, i українцiв.

Масштаб погромів протягом боротьби за незалежність (1917—1920) в Україні виявився руйнівним для єврейського населення. Біла Армія Антона Денікіна, селянські групи, одинокі отамани, і деякі загони армії Української Народної Республіки, сприймаючи євреїв як про-більшовицький елемент, брали участь в цих звірствах разом з лідером українських анархістів Нестором Махно і Червоною Армією.

Уряд і вище командування армії Української Народної Республіки пробувало боротися з підбурювачами погромів. Були запроваджені військові трибунали і деякі з погромників були страчені. Уряд також допомагав вцілілим від погромів і взаємодіяв як з єврейською громадою, так і з іноземними представниками в розслідуванні погромів. 11

5. Радянська Україна

Консолідація більшовицької влади принесла єврейським громадам нові проблеми і нові можливості. Гласні та негласні обмеження щодо участі євреїв в уряді було скасовано, особливо для тих, хто вибрав шлях асиміляції. Спеціальні єврейські секції (так звані євсекції) були сформовані всередині Компартії, щоб полегшити участь євреїв, і саме євсекції найнастійніше нападали на єврейські сіоністські та інші партії. Окремі євреї скористалися системою і багато з них стали частиною системи, особливо в освіті, економіці, в середніх лавах партійної адміністрації і уряду.

Жовтнева революцiя, поваливши в Росiї владу капiталу, вiдкривала євреям шлях до рiвностi з iншими народами i свободи вiд гендлярства. Новi суспiльнi вiдносини, що народжувалися в ходi революцiї i соцiалiстичного будiвництва, вимагали й вiд євреїв рiшуче порвати зi старим i ганебним минулим. Але сталося непередбачене. Саме в радянськiй владi євреї знайшли для себе таку органiзацiю суспiльства, яка забезпечувала їм iдеальнi можливостi для нечуваного гендлярства у прямому i переносному розумiннi цього слова.

Чимало євреїв, якi входили до так званого керiвного ядра партiї (Зiнов'єв, Троцький, Володарський та iн.), довгi роки жили в бездiяльностi за кордоном i в Росiю повернулися тiльки пiсля Лютневої революцiї. Г.Зiнов'єв одразу ж став головою Петроградської Ради i головою Виконкому Комiнтерну (був на цьому архiвiдповiдальному посту з 1919 по 1926 р.). Л.Троцький очолив збройнi сили республiки. Багато говорить сам факт, що 32-рiчний єврей Свердлов був призначений першим президентом першої Країни Рад – РРФСР

У першi роки радянської влади уряд України очолював румунський єврей, близький приятель Троцького, Хр.Раковський. Секретарями ЦК КП(б)У були С. Гопнер, її полюбовник прибалтiйський нiмець Е.Квiрiнг, Л. Каганович, М. Хатаєвич. Членами ЦК обиралися: Ш. Грузман, Дробнiс, Зiсман, Акiмов (А.Ровнер), Л. Тарський, М. Рухiмович, Фарбман (Рафаїл), I. Шварц, Я. Яковлєв (Епштейн) та iн. В Комiнтернi Україну "представляла" та сама Серафима Гопнер. Секретарями райкомiв, окружкомiв i губкомiв партiї, а також головами Рад були, як правило, також євреї. 12

Посiвши команднi пости в партiйному i радянському апаратi, євреї дуже легко заволодiли органами чека або ДПУ, суду i прокуратури, пробралися у вищу школу, окупували медицину i торгiвлю, прибрали до своїх рук пресу, радiо, театр, музику й iншi вiльнi професiї. Першим головою Всеукраїнського чека став I.Шварц, на чолi наркомату внутрiшнiх справ УРСР - Б.Волiн (Фрадкiн). Непомiтна на перший погляд, але надзвичайно важлива з точки зору поiнформованостi i можливостей впливати на хiд подiй, посада секретаря ЦВК та РНК УРСР опинилася в руках М.С. Богуславського. Редакторами газет i журналiв були винятково євреї. Бюро української преси та iнформацiї (БУП) - попередник нинiшнього РАТАУ - з дня утворення в 1918 р. опинилося в руках Р.В. Гальперiна, В.С. Люксембург, Д. Ерде та їхнiх сподвижникiв - українських євреїв, пiзнiше росiйських письменникiв: Михайла Кольцова (Фрiдлянда) родом з Києва, Льва Нiкулiна з Житомира, Бориса Лавреньова з Херсона та iн.

Хоча тільки пів відсотка від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 приблизно 13.6 % в Компартії (Більшовиків) України. 15.5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 і 1922 рр. було єврейського походження.

Після жовтневого перевороту 1917 р. у зв'язку з ліквідацією "смуги осілості" більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40 %. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях згідно польського перепису 1921 року більшість євреїв проживало у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.13

В наслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897—1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому по СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597, 4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала і певна кількість українських євреїв, у 1924—1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

Калініндорф на Херсонщині (40 селищ);

Новий Златопіль у Запорізькій окрузі (45 селищ);

Сталіндорф на Криворіжжі (11 селищ);

Фрейдорф і Ларіндорф у Криму (40 селищ).

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

На прикінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн. чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни.

Розділ ІІІ. Питання сіонізму на Поділлі

1. Українське єврейство

Термін "українські євреї" зустрічається в історичній літературі порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого, частково) терміни "польські євреї", "російські євреї", "австрійські євреї", "литовські (тобто з литовського королівства) євреї". Інші терміни вирізняють його субетноси – "галицькі євреї", "євреї Покуття", "євреї Поділля", "євреї Волині", "евреи Юга России", "евреи западных районов России". Причина останнього – пов'язаність з різними історичними долями окремих українських земель долі єврейського населення цих земель, зокрема.

Українське єврейство мало ряд рис, які вирізняли його серед єврейства середньовіччя та країн Східної Європи XIX ст. Сюди належить велика щільність розселення, коли в містечках євреї дуже часто становили половину, а то й переважну частину населення; більш тісні контакти з народом-господарем землі, вміння контактувати, в тому числі з духівництвом і вченими. Українці, з свого боку, сприймали євреїв як природних представників певних занять, і козацтво не раз вимагало від царського уряду дозволити перебування євреїв в Україні заради збереження торгівлі.14

Водночас євреї (зокрема ті, що приймали християнство, але зберігали на основі соціального успадкування риси єврейської цивілізації) зробили чималий внесок у культуру і промисловість України. Деякі з них були діячами українського революційно-визвольного руху (наприкінці XIXст. Мойсей Гехтер, Сергій Марлах (Рабомен), на початку ХХст. – євреї-члени Центральної Ради УНР, бійці "жидівського куреня" ЗУНР), Володимир Жаботинський дав неперевершений і понині актуальний аналіз єврейсько-українських взаємин, стану української національної свідомості.15

У І. Франка єврей-капiталiст Герман Гольдкремер говорить на адресу українцiв, яким доводиться зазнавати безкiнечних страждань: "Так дурням i треба". Єврейська елiта, що почувалася на Українi паном становища, не раз подумки i вголос повторювала цi слова. Вона могла робити це безкарно. У Києвi i Москвi, в урядi i в ЦК ВКП, у Комiнтернi i в зарубiжних партiях - всюди сидiли їхнi люди. Якщо не вистачало безпосередньо єврейського представництва, при потребi використовувався авторитет дiячiв, у кого дружини були єврейки: Калiнiна, Молотова, Ворошилова, Луначарського, Мануїльського, Затонського, Димитрова...

Розкриваючи розвиток єврейського націоналізму в Україні, цікаво було б згадати особливості процесів національного ренесансу східно-галицьких євреїв, який розпочався у 90-ті роки 19 ст. Особливу увагу привертають українсько-єврейські відносини періоду ЗУНР. Історик М.Гон з цього приводу зазначає: "Вітаючи зростання національної свідомості євреїв, їхню боротьбу за побудову власної держави в Палестині, українці вбачали ренесанс єврейської нації в образі нового єврея, що вийшов з лона разом з іншими національними меншинами. На жаль, роки українсько-єврейської співпраці і порозуміння (1918-1920) змінилися тенденцією єврейського сепаратизму (1922-1924), а польсько-єврейська угода 1925 р., на думку українців, – "стала могилою єврейського емансипаційного руху".

Loading...

 
 

Цікаве