WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

"Мелкая аренда, корчмарство, шинкарство, грошевая торговля, посредничество и факторство создавали типичного "человека воздуха" (ходячее выражение евр. литературы, обозначающее человека, не имеющего определенных источников существования, неуверенного в завтрашнем дне). Этими профессиями вместе с ремеслом была занята подавляющая масса еврейского населення".

З числа продуктивних професiй серед євреїв було поширене лише ремесло - кравецьке, шевське i столярне, але й воно, за визначенням авторiв енциклопедiї, "влачило жалкое существование".

2. Центральна Рада і сіонізм

1917 року лідерам Центральної Ради вдавалося переборювати антисемітські настрої представників революційно настроєних малоосвічених мас і проводити лінію на співробітництво з усіма народами, що живуть у спільному домі – Україні. Центральна Рада проголосила – вперше в історії! – єврейську національно-культурну автономію, а до складу уряду України входили міністри-євреї – С.Гольдельман, А.Марголіс, Пінхус Красний, Черіковер. Ці факти, як і публічні виступи С.Петлюри дореволюційної доби та періоду його головування в Директорії, спрямовані проти антисемітизму, в тому числі виступи в армії УНР, добре відомі. Більшість єврейських політичних партій підтримали українську державність у 1918 році.

В Україні склався особливий діалект мови ідиш. Є всесвітньо відома культура євреїв України. У світі є тільки дві країни, де президентами та прем'єр-міністрами були уродженці української землі: Україна та Ізраїль. Гімни двох країн в світі написали уродженці української землі: України та Ізраїлю. Обидва - ще до створення держав.

Микола Рябчук писав: "Мета українців – творення власної незалежної держави. Мета євреїв – виживання впродовж тисячоліть у нелегких умовах діаспори. У принципі між цими цілями нема кардинальної суперечності. Усе залежить від того, наскільки українці зуміють переконати євреїв у демократизмі своєї майбутньої держави, її щонайвищій відкритості до всіх меншостей, зокрема і єврейської, а з іншого боку – наскільки євреї захочуть виявити свою люяльність до "безперспективної" впродовж багатьох десятиліть України, її "малопрестижної" мови й культури, переконавши тим самим українців, що вони, євреї, аж ніяк не є "п'ятою колоною" Кремля, ще одним, додатковим знаряддям русифікаторської політики Москви на Україні".

3. Революційна доба

Крах царизму в березні 1917 р. скоро приніс емансипацію євреїв в Російській Імперії. 20 березня 1917 р. Тимчасовий Уряд Росії проголосив євреїв рівними з усіма громадянами, однак їм не було надано статусу національної меншини або автономію. Велика кількість євреїв активно брала участь у революційній діяльності і з приходом до влади більшовиків, також багато з них отримало керівні посади в новому більшовицькому уряді. Серед них один із найвідоміших вихідців з України — Лев Троцький (Лев Давидович Бронштейн). Разом з іншими більшовиками деякі євреї також брали участь у Червоному терорі проти мирного населення. В свій час відомий державний діяч Великобританії Вінстон Черчілль в своїй статті "Сіонізм проти Більшовизму" від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв в більшовицькому терорі наступним чином:7

За виключенням Леніна, більшість керівних фігур більшовиків — це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чечерина затьмив його номінальний підлеглий Литвінов, а вплив таких росіян як Бухарина або Луначарського не можна порівняти з владою Троцького, або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) — Зінов'єва, або Карасіна — всі з них євреї. Переважання євреїв в Радянських установах — ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль в системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями в Боротьби з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки.8

Незважаючи на це, переважна більшість євреїв України трималися осторонь революційних подій і навіть дуже часто потерпали через асоціації з євреями більшовицького уряду та їхнім терором.

4. Період незалежності 1918—1919 рр.

Проголошена в березні 1917 р. Центральна Рада вирішила в кінці липня запросити різні національності України: росіян, поляків та євреїв до участі в уряді. В результаті, 50 євреїв, від всіх головних партій, приєдналося до Центральної Ради і ще п'ять приєдналося до Малої Ради. Єврейські партії були також представлені в Генеральному секретаріаті Центральної Ради (пізніше Національній Раді Міністрів Української Народної Республіки). Моїсей Рафес — член партії Бунд, посів посаду міністра фінансів. В секретаріаті національностей, були встановлені відділи для кожної національності і Мойше Зільберфарб з Об'єднаної Партії Єврейських Соціалістів — Працівників, був призначений заступником секретаря та відповідальним за єврейські справи. Пізніше з проголошенням Української Народної Республіки 20 листопада, 1917 р. він став генеральним секретарем відділу єврейських справ, з міністерським портфелем, а далі після проголошення незалежності 25 січня 1918 р. — Міністром Єврейських Справ.

10 жовтня 1917 була сформована консультативна рада, що представляла головні єврейські партії, і Тимчасова Національна Рада Євреїв України зібралася в листопаді 1918 р. Їдиш був однією з мов, використовуваних Центральною Радою на своїй офіційній валюті і в оголошеннях; закон про автономію надавав неукраїнським національностям право самостійно управляти своїм національним життям. Проте, з приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського цей закон був анульований (9 липня 1918 р.) і Міністерство Єврейських Справ скасовано.9

За часів Директорії Української Народної Республіки було відновлене Міністерство Єврейських Справ (очолюване спочатку Абрамом Ревутським), і закон про автономію був повторно введений в дію. Від квітня 1919 р. міністром Єврейських справ став Пінкас Красний. Інші євреї, які займали видатні місця в урядах Центральної Ради або Директорії були: Соломон Ґольдельман — заступник міністра торгівлі і промисловості і робочої сили, Арнольд Марґолін — член Української Партії Федералістів Соціалістів; він був заступником міністра закордонних справ і дипломатичним представником в Лондоні і в Парижі. Декілька видатних сіоністів також підтримувало Українську автономію, зокрема Володимир Жаботинський, Д. Пасманік, і Йосип Шехтман.

Насамперед треба зазначити, що в ходi революцiї на Українi значна частина єврейства гаряче пiдтримала визвольну боротьбу українцiв. Єврейськi органiзацiї Києва, Одеси, Катеринослава, Харкова та iнших мiст визнали Центральну Раду єдиною законною владою на Українi. Єврейськi газети "Мощенi", "Унзер лебен", "Гайнт", Нойє цайт", якi виходили у той час на Українi, всiляко пiдтримували й пропагували полiтику української держави. Серед єврейського населення збиралися кошти для фiнансування дiяльностi УНР. Вiдомий єврейський лiдер В.Жаботинський пропонував Петлюрi створити з євреїв вiйськовi частини для захисту української революцiї. Серед мiнiстрiв Української Народної Республiки були єврейськi дiячi А.Ревуцький, С.Гольдман, I.Красний, С.Соколовський. Останнiй був мiнiстром фiнансiв УНР. Всеукраїнський з'їзд рабинiв, що вiдбувся в Одесi у 1918 р., ухвалив рiшення про накладення "херему" (прокляття) на тих євреїв, якi пiдтримують ворогiв Української Республiки.

"Бунд, - читаємо в енциклопедiї, - поддерживал Центр. Раду в ее борьбе за автономию, содействовал соглашению між Центр. Радой и Врем. правительством, после чего принял участие в Генеральном Секретариате Рады Линия Бунда на Украине и до, и после Октябрьской революции одобрялась неоднократно ЦК Бунда". I далi: "На Украине Бунд признал українську Центр. Раду однородно-социалистическим правительством, принял участие в составе правительства Рады и поддерживал ее в борьбе против поднимавшихся рабочих восстаний".10

Жаботинський та iншi єврейськi лiдери розумiли ту просту й очевидну iстину, що незалежна Україна вiдкриває значно бiльшi можливостi як для українцiв, так i для євреїв, нiж Україна залежна, хоч i Радянська. Це тим бiльше розумiв Ленiн. В архiвi Iнституту марксизму-ленiнiзму при ЦК КПРС у Москвi є цiлком таємний документ пiд назвою "Об Украине". На ньому стоять три резолюцiї. Рукою Ленiна виведено (текст передаємо по пам'ятi): "По моему мнению, лучше независимая, но дружественная нам демократическая Украина, чем плохая Советская республика". Ленiну заперечував Троцький: "Украина - это миллионы работоспособного населения, это металл, уголь, хлеб. Потерять Украину - значит, лишиться главной опоры советской власти". Нарештi Сталiн резюмував: "Не согласен с Лениным, согласен с Троцким". Так була вирiшена доля України. Решту довершила росiйська зброя. Пiзнiше, вже у вигнаннi, на емiграцiї, Троцький збагнув свою помилку i виступав на пiдтримку визвольних прагнень українцiв.

Loading...

 
 

Цікаве