WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім.М.Коцюбинського

Кафедра історії України

Курсова робота

Сіоністський рух на Поділлі

в 20-х роках ХХ-го ст.

студента ІІ курсу гр. В

Колісніченко Ю.Ю

Науковий керівник:

доц. Лисий А.К.

Вінниця-2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Історія розселення євреїв

Розділ ІІ. Україно-єврейське співжиття

1. Економічна сфера і євреї

2. Центральна Рада і сіонізм

3. Революційна доба

4. Період незалежності 1918—1919 рр.

5. Радянська Україна

Розділ ІІІ. Питання сіонізму на Поділлі

1. Українське єврейство

2. Юдаїка в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Серед євреїв, що жили в діаспорі, завжди було поширено сильне прагнення повернутися до Сіону. Сіон, Земля Ізраїлю, Іудея і Єрусалим присутні в єврейських культурі і щоденних традиційних ритуалах як символи батьківщини.

Починаючи з XII століття, переслідування євреїв християнською церквою привело до їх притоки на Святу Землю. У 1492 році цей потік істотно поповнився євреями, вигнаними з Іспанії, які заснували єврейську общину Цфата.

Перші практичні плани створення єврейської держави були викладені в книзі рава Цвігирша Калішера "Вимога Сіона" в 1860 році і в книзі Мозеса Гесса "Рим і Єрусалим" в 1862 році. Ці праці привели в 1880-х роках на початок практичного (поселенського) сіонізму, рух "Ховевей Ціон" ("Палестінофіли"). Перша велика хвиля сучасної імміграції, відома як Перша хвиля), почалася в 1881 році, коли євреї були вимушені рятуватися втечею від погромів в Східній Європі.

Актуальність дослідження : Сіоністський рух в 20-х роках ХХ-го ст.. зумовлюється наступним:

1) недостатнім станом вивченості та наявністю різних, взаємозаперечуючих оцінок і трактувань в історіографії й відсутністю спеціального монографічного дослідження з даної теми;

2) нагальною потребою як розширення джерельної бази шляхом введення нововиявлених матеріалів, так і необхідністю повного і всебічного вивчення вже відомих науці писемних джерел;

3) необхідністю джерелознавчого та конкретно-історичного дослідження не лише життя євреїв, а й соціального феномену в цілому;

4) підвищеним інтересом до проблеми євреїв в світі у зв'язку з проблемою антисемітизму.

Об'єктом дослідження є процес Сіоністського руху на в 20-х роках ХХ-го ст.

Предметом дослідження є ряд писемних джерел, а також історіографія з даної теми.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного джерелознавчого аналізу матеріалів з'ясувати феномен Сіоністського руху на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст. В роботі вважаю за необхідне сконцентрувати свою увагу на найбільш перспективних і найважливіших аспектах досліджуваної теми, а саме: передумовах, причинах початку, конкретних проявах сіоністського руху, періодизації та динаміці розвитку.

Виходячи з поставленої мети та дослідницьких завдань застосовано ряд загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних методів, метод історико-порівняльного аналізу стану вивчення певних аспектів теми в попередній історіографії з даними архівних матеріалів. Для дослідження окремих аспектів проблеми, зв'язків основних закономірностей діяльності євреїв вибірково використані методи інших наукових дисциплін, зокрема статистичний, імперичний, пошуковий, систематизаційний та метод соціальної психології. Крім того, в розгляді окремих проблем локально застосовано ряд спеціальних методів, як то: сутнісно-змістовний і формально-кількісний.

Дана тема зацікавила мене ще при вивченні історії України у одинадцятому класі, а також при відвіданні міст та районних центрів Поділля (скрізь де я бував зустрічавсь з тим явищем, що майже скрізь були та частково залишились єврейські школи, містечка, поселення, громади – а чому їх зараз так мало?), у 2007 році відвідано Вінницький архів, історико-краєзнавчий музей та зібрано перші матеріали. Влітку 2008 року прийняв участь в екскурсії "По пам*ятних місцях Поділля ( Шаргород, Чернівці, Тульчин, Ямпіль, Могилів-Подільськ ...)". В липні 2007 року відбувся круглий стіл "Погляд у минуле" між єврейською общиною смт. Чернівці та активом села, де були виступи з висвітленням поглядів радянських, українських істориків на події проживання євреїв в Чернівецькому р-ні .

На основі даної тематики мені вдалось дійти висновку - 20 ст. проілюструвало наявність багатьох форм єврейського самоусвідомлення, прагнення до створення своєї держави маючи підґрунтя в різних країнах для підтримки своєї ідейності. Історія євреїв України характеризується безперервним процесом взаємодії протилежних ідей та антагоністичних тенденцій: етики та ритуалу, універсалізму націоналізму, обраного народу та рівності усіх людей, відданості своїй історичній Батьківщині тощо. Історія доводить, що в різні епохи іудейська ідентичність формувалася по-різному: в ізраїльському і іудейському царствах створювалася своя ідентичність, під час польського панування – своя, під час панування Російської імперії – своя, під час радянської влади - своя, а в сучасній Україні відбуваються складні процеси самоідентифікації іудейської громади України і відтворення єврейської громади нового типу.

Розділ І. Історія розселення євреїв

Єврейська спільнота України належить до найстарших і найбільш багатих у культурному сенсі єврейських громад світу. Впродовж тисячолітньої історії саме звідси виходили істотні імпульси для розвитку єврейської релігії і культури. Скажімо, історія хасидизму чи сіонізму немислима без вкладу українських євреїв.1

Масове переселення ашкеназі (європейських євреїв) в Україну відбулося через Польщу з Західної Європи, коли Польща захопила Західну та Правобережну Україну. Процес переселення тривав майже 4 століття, з XV по XVIII і мав кілька етапів.

Євреї з'явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Прибули вони з кримських і грецьких колоній та хозарських областей. В XV-XVI ст. чимало євреїв пересилилося в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволяли проживати лише у містах і невеликих містечках, де вони у багатьох випадках кількісно переважали населення інших етнічних груп. Особливо багато євреїв було у міських поселеннях Поділля, Волині і Галичини.

Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні, особливо активно відбувалося у 16 – на початку 17 ст. на українських землях, де магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв управляючими чи здавали їм маєтки в оренду. Євреї-комерсанти вели тут майже всю внутрішню торгівлю, здійснювали оптові закупівлі сільськогосподарської продукції та її експорт. У руках євреїв зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво селітри і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, молочні господарства, млини. Чисельність єврейського населення України значно зросла: якщо наприкінці 16 ст. в Україні було 80 єврейських громад, то в 1648 р. – 115.

Селилися євреї на Українi головним чином по мiстах i торговельних центрах, де кiлькiсть їх наприкiнцi XIX ст. становила вiд 10 до 86 вiдсоткiв, а

також у мiстечках, де спiввiдношення було ще вищим - вiд 30 до 90 вiдсоткiв. У дев'яти українських губернiях Росiйської iмперiї нараховувалося 542 мiстечка з населенням 1547 тис. чол. Євреїв у цих мiстечках проживало 662 тис. або 41 вiдсоток. У захiдноукраїнських землях, що належали Австрiї, найбiльше євреїв жило на територiї сучасної Львiвщини. На Закарпаттi - в м. Мукачевi та деяких селищах i мiстах поблизу нього. На Буковинi вони осiдали головним чином у центрi краю - мiстi Чернiвцях.

На Українi євреї жили компактною масою, тодi як у Захiднiй Європi вони були вкрапленi тонким прошарком серед чужого населення. В Румунiї, напр., один єврей припадав на 19 мiсцевих жителiв, в Угорщинi один єврей приходився вже на 22 жителi, у Моравiї - на 46, Богемiї - на 57, Пруссiї - на 79, в європейськiй Туреччинi - на 150, Швейцарiї - на 386, Францiї - на 785, Бельгiї - на 2541, Iспанiї - на 2806, Швецiї - на 3646, а в Норвегiї навiть ще менше: один єврей - на 69164 норвежцi. I тiльки на Українi євреї буквально заливали мiсцеву люднiсть. Тут один єврей припадав, залежно вiд мiсцевостi, на 5-7 українцiв. Навiть у Польщi їх було менше, там спiввiдношення становило один до семи.2

Коментуючи цю порiвняльну таблицю, Житецький пише: "Чем какая страна Западной Европы дальше отстоит от Малороссии, тем слабее в ней еврейское население. Малорусский народ, жительствуя в средине Европейского материка, оказался вместе с поляками и белорусами в центральном месте нынешнего еврейства". На територiї України, Бiлорусiї i Польщi тодi проживало "около 2/3 всех евреев земного шара".

За своєю чисельнiстю євреї стояли на третьому мiсцi пiсля українцiв i росiян на сходi та пiвднi України, на третьому ж мiсцi пiсля українцiв i полякiв на заходi краю. Така значна маса народу, у всьому вiдмiнного вiд корiнного населення, не могла не мати великого впливу на його побут, звичаї, засоби iснування. Але справа не стiльки в нацiональних чи вiросповiдних особливостях євреїв, скiльки в тому, що вони у своїй масi були зайнятi не в сферi матерiального виробництва, а в сферi обiгу та кредиту i таким чином жили фактично з чужої працi.

Loading...

 
 

Цікаве