WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.) - Курсова робота

Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.) - Курсова робота

Безперечно, кількість жертв, понесених українцями, була значно більшою, однак через брак джерел ми не можемо встановити точну кількість полеглих під час визволення Вінниці козаків та старшин Армії УНР. Так само вимагає уважного розгляду І дослідження проблема масових політичних репресій та страт мирного цивільного населення, що його чинила окупаційна російсько-більшовицька влада. Причому її злочини були настільки кричущі, що одразу ж після визволення Вінниці була створена спеціальна комісія по розкопках і похованню вбитих більшовиками громадян (до речі, задовго до відомих розкопок жертв комуністичного терору в парку ім. Горького). Очолив комісію полковник М. Дорошкевич, який брав участь у визволенні Вінниці від більшовиків. Окрім нього, до складу комісії входили представник від міського самоврядування, декілька членів громадських організацій та лікарів, і секретар, місцевий журналіст П. Петропавловський1.

Ще перед початком роботи комісії на могилах закатованих громадян, що знаходилися в лісі Грохольського за садом Толстого (нині - мікрорайон П'ятничани), побував кореспондент вінницької просвітянської газети "Шлях", який був вражений від побаченої картини: "Страшне місце! — писав він у номері за 15 серпня 1919 р. - Людезвірі, які вбивали збройною рукою беззбройних, зв'язаних своїх політичних супротивників, не взяли навіть на себе святого обов'язку викопувати могили; трупи просто скидали у ями в лісі і засипали зверху землею"2.

Ще гнітючіше враження на присутніх справили розкопки великої могили біля насіннєвого заводу, які проводилися 18 серпня 1919 р. Варто зазначити, що знайдені в могилах люди були жертвами Сорокінського карального загону, який в ніч з 9 на 10 червня 1919 р. проводив у Вінниці масові розстріли3. Серед розстріляних була ціла група відомих подільських кооператорів, співробітників Подільського Союзбанку4.

У наступні дні розкопки жертв московсько-більшовицького терору продовжилися.

Слід також відзначити, що під час свого відступу з Вінниці 9 серпня 1919 р. більшовики вивезли із собою чимало арештованих українців. 12 серпня 1919 р. 12 з них розстріляли на ст. Козятин, де 24 і 25 серпня того ж року також проводилися розкопки.

Окрім людських жертв, Вінниця зазнала і важких матеріальних втрат. Зокрема, 15 серпня 1919 р. правління Подільського Союзбанку повідомляло міністра народного господарства УНР про те, що більшовики пограбували Союзбанк на суму понад 3 млн. крб., а з відділеннями в Інших містах — на 5 млн. 224 тис. крб. Вони ж забрали готівку з каси міського самоврядування, бухгалтерські документи, канцелярське майно, запас продуктів зі складів тощо. При цьому вивезена більшовиками міська каса, що складала готівкою 259964 крб. 82 коп.

Після зайняття Вінниці українськими частинами більшовицькі сили, зокрема Вінницький комуністичний батальйон, з оборонними боями відступали на Київ. Однак під Калинівкою вони були розгромлені. Серед убитих виявився і секретар Вінницького міськкому КП(б)У М.Ф. Гойхер. Ще один більшовицький ватажок, член президії Подільського губвиконкому та голова революційної слідчої комісії при Подільському губернському революційному трибуналі М.М. Максимович (1897—1919) потрапив до полону, а відтак постав перед українським правосуддям (юридичний захист його здійснювали присяжні повірені І.Я. Слуцький та Ю.В. Радбіль). До речі, у справедливості та об'єктивності українського суду міг переконатися і сам підсудний, який заявив: "Коли я йшов не фронт, я був певен, що як попаду до українців - живим не залишусь. Але сталось інакше, в цьому я трохи переконався на собі"1. Після тривалого і всебічного розгляду справи Максимович, як один із головних провідників червоного терору у Вінниці, був засуджений до смертної кари. Проте розстріляний тоді М. Максимович не був, оскільки отримав помилування від Головного Отамана Армії УНР та голови Директорії С. В. Петлюри. Розстріляли його наприкінці 1919 р. денікінці.

Тим часом у місті, яке зазнало чимало лиха від військових дій та більшовицьких соціальних експериментів, поступово налагоджувалося мирне життя. Відновлює свою діяльність Вінницька міська управа (голова — А.Р. Фанстіль), яка востаннє збиралася ще 18 березня 1919 року, відбулося перше засідання Вінницької повітової народної управи. Виконуючим обов'язки Вінницького повітового комісара було призначено колишнього судового слідчого О.М. Браїловського (невдовзі його замінив Є.П. Теравський), комендантом міста Вінниці — старшину Добрянського, Вінницьким повітовим військовим начальником — полковника Борейка, і, нарешті начальником міської міліції став Г.Б. Червінський. Невдовзі, 18 серпня 1919 р., на своє засідання збирається і Вінницька міська дума (голова — І.Я. Слуцький), яка найперше вшанувала пам'ять розстріляних більшовиками гласних В.В. Боржковського та Ю.О. Щириці.

Певна стабілізація внутрішньополітичного становища у місті пожвавила і діяльність партій національно-державницького спрямування. Так, на зборах 17 серпня 1919 р. було відновлено Вінницьку організацію УСДРП та обрано її керівні органи. Головою комітету організації УСДРП обрано відомого літератора, колишнього члена Центральної Ради В.С. Дудича, секретарем — кооператора та поета В.В. Максимця. 7—9 вересня у вінницькому готелі "Савой" відбулася конференція УПСР1.

31 серпня 1919 р. в приміщенні "Просвіти" відбулись загальні збори Вінницької організації УСДРП. На них виступив інструктор ЦК партії О. Лола, який наголосив, що "робітничі партії, які ведуть боротьбу за самовизначення націй, не можуть бути проти самостійності українського народу". В галузі державного будівництва оратор вказав на необхідність якнайшвидшої перебудови народного господарства в напрямку націоналізації найбільших галузей промисловості та реалізації Земельного закону Директорії. Наступні збори Вінницької організації УСДРП (8 вересня 1919 р.) прийняли рішення про створення Українського демократичного союзу (об'єднання всіх соціалістичних партій України без різниці національностей) та відновлення діяльності робітничого клубу.

Варто відзначити, що ідея об'єднання усіх державницьких сил обговорювалася ще 26 серпня 1919 р. в приміщенні Союзбанку на нараді представників українських партій і громадських організацій. На нараді було утворено тимчасову президію майбутнього об'єднання, до якої увійшли В.С. Мачушенко, В.С. Дудич, В.С Богуслзвський, В.П. Козак і О.Ф. Морський. На першому засіданні президії 28 серпня 1919 р. вирішено дати представництво у Союзі українським соціал-революціонерам, соціал-демократам, соціал-федералістам, соціал-самостійникам, селянській спілці — по 3 представники від партії; товариству "Просвіта", повітовому земству, учительській спілці, кредитовій кооперації, споживчій і сільськогосподарській — по 2 представники1.

На установчих зборах нового об'єднання (3, 17 і 20 вересня 1919 p.), яке дістало назву Український демократичний союз, було прийнято його програму, статут та обрано керівні органи. У програмі, зокрема, наголошувалось, що Союз має своїм завданням "об'єднання всіх дійсно демократичних сил на території України для захисту інтересів трудового народу", "боротьбу за широкі соціальні реформи по програмі minimum соціалістичних партій", "боротьбу за зміцнення і поширення в етнографічних межах суверенної Укр. Народньої Республіки"; тощо. До складу президії УДС увійшли: голова В.С. "Дудич, заступник голови Базилевич, секретар Лола і члени Тустановський і Рехліс. Майже одночасно із установчим з'їздом УДС у Вінниці відбулась (10 вересня 1919 р. ) і конференція професійних спілок та фабрично-заводських комітетів міста, на якій представник Міністерства праці повідомив про підготовку закону про утворення рад робітничих депутатів, місцевих, губернських та всеукраїнських, які мали б право контролю та дорадчого голосу в справі забезпечення робітництва, охорони праці та робітничого законодавства. Після резолюції, в якій вітався уряд УНР, було дообране центральне бюро профспілок та обрано представників до УДС.

26 жовтня 1919 р. у Вінниці відновлює свою діяльність робітничий клуб. Створений він був ще у січні того ж року з метою культурного та духовного розвитку робітництва, однак через різні перешкоди останні місяці він не працював. Відтепер у клубі знову проводились лекції, вистави та інші заходи. При клубі також були велика бібліотека з щоденними газетами та чайний буфет.

Свідченням активного громадсько-політичного життя міста у даний період є також його відвідання високими посадовцями та різними делегаціями. Наприклад, 6 вересня 1919 р. у Вінницю на нараду з місцевими громадськими діячами прибув голова Директорії та Головний Отаман Армії УНР С.В. Петлюра з міністрами. Того ж дня увечері в приміщенні міської управи відбулась нарада міністрів з представниками вінницької демократії, суть якої зводилась до об'єднання демократичних сил усіх національностей, б жовтня 1919 р. у Вінниці побував також диктатор Галичини Є. Петрушевич. На честь прибуття поважного гостя в міському театрі увечері було дано виставу "Степовий гість".

Loading...

 
 

Цікаве