WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.) - Курсова робота

Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.) - Курсова робота

Одночасно виникають і репресивні органи. У квітні 1919 р. було утворено Подільський губернський революційний трибунал, який очолив Є. Філіппов (Едельштейн), а з 27 травня - В. Красноленський. Ще раніше було створено Подільську губернську надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією та спекуляцією (20 березня 1919 p.). Очолив її Г. А. Біллер. Згадані каральні органи в червні 1919 р. розкрили "шпигунсько-диверсійну" групу, яка базувалася в нідерландському консульстві у Вінниці. П'ятеро його співробітників, заарештованих ще 5 травня, були розстріляні за вироком голови слідчої комісії Подільського губернського ревтрибуналу М. Максимовича. Усі вони належали до Союзу хліборобів-власників.

Все ж маховик більшовицьких репресій, який тількино починав розкручуватись, зачіпав здебільшого представників національне свідомого українства. Так, 12 квітня 1919 р. було заарештовано викладача фізики Вінницького учительського інституту, колишнього товариша міністра народної освіти та Подільського губернського комісара освіти Ю.О. Щирицю (1880—1919) і В.В. Боржковського (1864—1919), етнографа, фольклориста, історика і статистика, вінницького повітового комісара доби Центральної Ради. Обох їх, серед багатьох інших активних українських діячів, було розстріляно у Києві 1 червня 1919 р1.

Окрім губчека, у травні 1919 р. також було створено Подільську губернську комсомольську організацію (7 травня). Тоді ж (8-10 травня) уперше відбулась легально III Подільська конференція КП(б) У. На ній було обрано новий склад губкому КП(б)У, який очолив М.П. Тарногродський2.

Розпочинають також відбудовуватися та випускати продукцію промислові підприємства міста (суперфосфатний та насіннєвий заводи, механічні майстерні та ін.). Однією з перших (ще у березні 1919 р.) приступила до роботи взуттєва фабрика "Ястреб", яка перебувала у розпорядженні Української радянської дивізії.

Про важливе значення тогочасної Вінниці як значного промислового центр, України свідчить і той факт, що сюди в кінці червня 1919 р. з інспекційною поїздкою прибув голова ЦВК Рад України Г. І. Петровський.

У цей же період для організації та регулювання роботи промисловості губернії у Вінниці створюється Подільська губернська рада народного господарства. Певні зрушення спостерігаються також І в галузі освіти та культури. Усі школи перетворюються на трудові, а керівництво ними та учительським інститутом переходить до педагогічних сад. Одночасно створюються відділи народної освіти пси губернському та повітових ревкомах.

У червні 1919 р. у Вінниці при губвідділі народної освіти була створена комісія для організації природничо-історичного музею. Влітку того ж року музей почав працювати.

Ідеологічним речником нової влади в цей час служила газета "Подольский Коммунист", орган Подільського губкому та міськкому більшовицької партії. Перший номер її побачив світ 28 березня 1919 р.

Досить швидко нова влада своїми діями викликала розчарування та обурення у значної більшості населення Поділля. У відповідь на політику реквізицій та викачування продовольства і сировини, репресивні заходи щодо невдоволених "совєтською владою" та національно свідомих українців усе Поділля невдовзі вкривається широкою мережею антибільшовицьких повстанських загонів. Зокрема, навесні 1919 p. велике селянське повстання, яке очолював мешканець села Хижинці Ю.І. Зеленько, спалахнуло у приміських селах (Хижинці,Лука-Мелешківська, Писарівка, Сокиринці, Яришівка та ін.)1. Але найбільше клопотів більшовицькій владі завдавав отаман Я.М. Шепель (1896-1921), загін якого базувався у Літинському повіті. Починаючи з травня і закінчуючи серпнем 1919 p., загони Шепеля вели запеклі бої за губернський центр — місто Вінницю. Особливо інтенсивними були бої 21—23 травня 1919 р. Повстанцям вдалося захопити Слов'янку — один із районів міста. У бою з повстанцями 23 травня 1919 р. загинув член губпарткому, голова Подільського губревтрибуналу Є. Едельштейн. 20-24 червня 1919 р. бої велися в районі Пироговської вулиці, Садків, Польського цвинтаря. Штурм міста у цей час вели об'єднані сили Шепеля, Волинця, Саранчі, Тищенка. Однак червоним, попередженим про виступ повстанців колишнім царським полковником Маковським, вдалося відбитися. Втративши близько 500 чоловік, повстанці відступили2.

У червні та на початку липня 1919р. для більшовиків на Поділлі знову склалося вкрай, загрозливе становище. У цей час загони Директорії переходять у наступ, звільнивши від ворога Кам'янець-Подільський, Проскурів, Жмеринку та інші міста і села Поділля. Із Жмеринки наступальною операцією українського війська керує С. Петлюра. Здавалося б, ще зусилля — і Вінниця опиниться в українських руках (в ніч на 5 липня 1919 р. загони Армії УНР були вже за 12 км. від міста). Однак більшовикам вдалося тоді переламати ситуацію на фронті на свою користь. Червоний нарком у військових справах УСРР М. Подвойський, терміново прибувши до Вінниці, розгортає контрнаступ. У запеклих боях частини Армії УНР втрачають важливі станції — Гнівань, Браїлів, а 7 липня — Жмеринку. Під владою Директорії фактично залишаються Кам'янецький повіт та частина Проскурівського, Летичівського і Новоушицького повітів1. Проте після переходу Збручу 16—17 липня 49-тисяч-ною Українською Галицькою Армією та її об'єднання з Наддніпрянською Армією УНР ситуація для українців змінилася на краще. До того ж, значно посилюється масовий повстанський селянський рух. Усе це викликало велику паніку та розгубленість в рядах більшовицького керівництва, про що, зокрема, свідчить повідомлення М. Тарногродського в ЦК КП(б)У від 15 липня 1919 року: "З наближенням петлюрівського фронту до Вінниці посилився повстанський рух у східній частині губернії, тепер у північній частині Вінницького І Брацлавського повітів оперують банди Тютюнника та григор'євці, що прорвалися з Київської губернії, в Літинському — Шепель, а в Гайсинському, Ольгопільському, Балтському - Волинець... Становище набирає більш критичного характеру, ніж у травні... В усій губернії радянську, партійну і військову організацію зруйновано, а виняток — одна Вінниця. Продовольча криза доходить до крайніх меж... Здійснити заготівлі на території, вкритій повстанськими бандами, без надійної збройної сили неможливо 2.

Таким чином, наприкінці липня 1919 р. об'єднана українська армія при підтримці повстанців знову переходить в успішний наступ, метою якого був Київ.

Під час цього наступу Вінниця 10 серпня 1919 р. була звільнена від більшовиків. Цій події передували запеклі бої за Жмеринку, в яких брали участь І і III. корпуси УГА, Запорозька група полковника В. Сальського (загальне командування з'єднанням здійснював командант III корпусу генерал-четар А. Кравс), а також група Ю. Тютюнника (куди також входили Запорозька Січ отамана Ю. Божка і повстанський загін Я. Шепеля). Після захоплення Жмеринки бригади І корпусу УГА (командант — полковник О. Микитка) повернули на Вінницю, а дивізії Тютюнника на південний схід і 10 серпня вийшли на лінію річки Буг. Тим часом, передові загони Запорозької групи ще 9 серпня зайняли північні околиці Вінниці, звідки на світанку наступного дня вдарили по більшовицькому гарнізону. Однак більшовикам, підсиленим загонами, що вирвались із Жмеринки, вдалося відбити перший натиск запорожців. Все ж пополудні за допомогою 10-ї бригади УГА, що наступала з півдня, частини Армії УНР здобувають місто 1.

У боях за Вінницю не обійшлося без жертв. Зокрема, 10 серпня смертю героя загинув державний інспектор 3-го гайдамацького полку Козловський, який обороняв залізничний вокзал від наступаючих з боку Жмеринки більшовиків. Разом з кількома артилеристами він проник на панцирник "Таращанець" і відкрив вогонь по іншому ворожому панцирнику, який відступав на Гнівань. Згодом, під час тимчасового відступу від вокзалу Козловський був поранений кулею і упав з коня, отримавши ще й удар шаблею. Поховано його у Вінниці на місцевому цвинтарі2.

Під час визволення Вінниці загинув також полковник М. Олександрович, уродженець с. Лопушне теперішнього Кременецького району Тернопільської області.

Частина полеглих вояків Армії УНР, які загинули під час визволення міста, а також померли згодом від тифу та інших хвороб, була похована на парафіяльному кладовищі Цвинтарної церкви. Про їхні імена можна дізнатися із метричної книги цієї церкви за 1919 рік 1 , а також зі спогадів учасників тих подій. Ось як про цю трагедію пише І. Вислоцький: "Перон був завалений хворими, котрі тулилися один до одного, щоб зігрітися хоч трохи. На грудях одного лежала голова другого, а на цьому ноги третього. Часом лише виривався глибокий, розпучливий стогін — або маячіння у високій гарячці — з цих сплетених куп і ще живих, конаючих і мертвих. Це плямистий тиф — він перемагав Українську Галицьку Армію і виривав сотнями свої жертви. УГА конала...

На двірець заїжджали дедалі частіше поїзди з новими хворими. Часто заки такий поїзд доїхав до Винниці, то санітари лежали вже з високою гарячкою, разом з тими, що їм мали служити поміччю. Тут у Вінниці була Начальна Команда. Лікарів було мало, ліків зовсім не було... Померлих виносили до близьких шоп і клали їх на землю. Коли не стало місця на долівці, тоді клали другу верству на неживих, вже від морозу закостенілих, відтак третю і т. д. цілі стоси покійників. Живі ходили вже байдужі. Завтра або післязавтра їх міг скосити тиф, і чекала їх тоді та сама доля — смерть"2.

Loading...

 
 

Цікаве