WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.) - Курсова робота

Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.) - Курсова робота

Вдруге Є. Петрушевич прибув до Вінниці разом з С. Петлюрою увечері 27 жовтня 1919 р. Того ж дня він мав розмову з головою УДС В.С. Дудичем та міським головою А.Р. Фанстілем.

Тими ж днями у Вінниці перебували американська місія Червоного Хреста для ознайомлення зі станом місцевих військових шпиталів та чехословацька політична місія.

Крім цього, з інформаційною метою у Вінниці 17 вересня 1919 р. в начальника команди галицьких військ побував американський генерал Гудвін зі своїм ад'ютантом, лейтенантом англійської служби Бове.

Ще однією знаменитістю, відвідини якою нашого міста залишились у пам'яті сучасників, був уславлений галицький авіатор сотник Лєлюхин. У тогочасній пресі відзначалося, що "він щоденно виконує свої чудові, головоломні польоти над містом. Деякі мешканці, не знаючи можливостей вправ на повітроплавах, завмирають від жаху, побачивши його трюки у повітрі"1.

Основою життєздатності влади Директорії була її підтримка з боку трудового населення. Зі свого боку українська влада підтримувала як складову частину національної демократії масовий кооперативний рух. Одним із перших ще у липні 1919 р. розпочав свою справу Робітничий кооператив, утворений Центральним бюро професійних спілок. У серпні він нараховував 1500 членів. Того ж місяця заявив про своє існування "Український Споживчий Кооператив", який мав розпочати діяльність ще до приходу більшовиків 1.

Наступним кроком у розвитку подільської кооперації була організація Вінницького районного сільськогосподарського кооперативного союзу ("Господарсоюзу"). З 27 серпня 1919 р. почала працювати організаційна комісія у складі В. Мачушенка (голова), К. Слісарчука та П. Северенчука. Найголовнішим завданням нового союзу була "організація нових та відновлення старих сільськогосподарських товариств, на котрих в теперішній мент покладається велика надія".

Установчі збори нового кооперативного об'єднання відбулись 27 вересня 1919 р. (надзвичайно важливу роль у їх організації та проведенні відіграв відомий кооператор та економіст О.К. Мицюк). До складу правління "Господарсоюзу" на них було обрано визначного співробітника "Централу" інженера Брояківського, інструктора-агронома Союзбанку Слісарчука і відомого подільського кооператора Северенчука2.

На початку вересня 1919 р. у Вінниці була організована трудова будівельно-технічна артіль "Енергія". Про її роботу яскраво свідчать рядки із тогочасної преси: "приступлено до ремонту деяких громадських будинків, налагоджені операції по торфу, кооператив по експлуатації водяної сили (млини та електрифікація). У склад цього кооперативу входять селянські кооперативи та цукроварні, заінтересовані в справі користування водою, як силою для перемолу та електричного освітлення. Крім того налагоджується зв'язок з закордоном, щоби придбати там потрібні в будівництві матер'яли та машини"3.

У галузі споживчої кооперації виділявся Вінницький союз споживчих товариств (голова правління - П.В. Журавель). Чималі суми з його прибутку відраховувалися на благодійні цілі: 10 тис. крб.. - на кооперативний інститут, 5 тис. крб.. — на пам'ятник Т.Г. Шевченку, 15 тис. крб.. — на дитячий захист, 40 тис. крб.. — на допомогу українській національній школі, 5 тис. крб.. — на кооперативну бібліотеку при союзі, 22 тис. крб.. - на Вінницький агрономічний технікум і близько 5 тис. крб.. — на стипендію ім. ВССТ при Вінницькій українській гімназії для дітей кооператорів. Крім цього, члени союзу на своїх зборах 13 жовтня 1919 р. вирішили пожертвувати для війська в рамках "Тижня українського козака" 940 попон, 15 кожухів та 50 шапок. Того ж числа було обрано і новий склад Ради союзу (голова - Й.К. Скотинський, товариш голови — Л.П. Білінський)1.

Важливе місце у системі тогочасної кооперації відігрівало і Вінницьке сільськогосподарське товариство, яке постачало своїм членам насіння, сільськогосподарські машини, дрова, відкривало пункти парування тощо. Головою товариства був О.І. Кульматицький.

На початку листопада 1919 р. у Вінниці виникає і успішно діє пайове товариство "Посередник", метою якого була допомога громадським установам та приватним особам в організації різних підприємств та посередництво при продажу та закупівлі речей торговельно-промислового характеру. У листопаді при І та II українських гімназіях виникає шкільний кооператив "Пчілка", який займався закупівлею та збутом книжок і різного краму.

Важливе значення для розвитку кооперативного руху на Поділлі мав з'їзд кооператорів у Вінниці (відкрився 29 вересня 1919 р.), на який зібралось 40 представників вільної від ворога території.

Певних успіхів за часів Директорії досягла також охорона здоров'я. Завдяки зусиллям міської управи в місті за останні півроку було відкрито хірургічний шпиталь № 37 (Романовська, нині - Першотравнева вулиця), шпиталь № 71 з інфекційним відділенням (колишня Єврейська лікарня) та притулок для породілей (психіатрична лікарня). У серпні 1919 р. при хірургічній лікарні Червоного Хреста почала діяти самостійна амбулаторія, 11 листопада 1919 р. — амбулаторія при єврейській управі, яка мала надавати безплатну медичну допомогу бідному населенню.

Як завжди, насиченою та благотворною була діяльність Пироговської лікарні. Після того, як з 22 листопада 1918 р. з її приміщення була переведена міська лікарня, вона отримала статус земсько-міської і утримувалась на кошти як земства, так і міста. 19 жовтня 1919 р. міська управа постановила влаштувати у Пироговській лікарні 160 ліжок, а також ввести плату за лікування незаразних хворих по 75 крб на добу1, її головним лікарем 11 жовтня того ж року обрано відомого фахівця Л. К. Яворовського.

Голова Українського Червоного Хреста А.Г. Вязлов, який був проїздом у Вінниці, констатував, що всі зазначені установи перебувають у гарному стані. Тоді ж міністр охорони здоров'я та опікування Одрина відвідав хірургічний шпиталь № 35 по Романовській вулиці та терапевтичний шпиталь № 71 (колишня Єврейська лікарня).

На жаль, усі зусилля влади, спрямовані на поліпшення медичного обслуговування населення, нівелювалися страшною епідемією тифу. За свідченням тогочасної преси, "в сучасний мент всі вінницькі лікарні переповнені тифозними хворими, котрі з огляду на брак ліжок і місця дуже часто примушені лежати на холодній підлозі. Брак дров, котрий намічається зараз повсюди в нашому місті, з особливо в лікарнях, збільшує муки нещасних хворих"2. Про це ж писав у своїх мемуарах і лікар вінницького військового госпіталю Є. Гоф, який відзначав, що лише нововідкрите відділення за кілька днів прийняло 1600 хворих на тиф, здебільшого галицьких січових стрільців3. Так що епідемія тифу поступово набирала ознак справжнього національного лиха.

Незважаючи на різні труднощі, відбуваються позитивні зрушення і в системі народної освіти, школа при цьому набуває національного змісту. Особливу увагу в цей час було спрямовано на підготовку майбутніх учителів. У місті діяли учительський інститут та дві учительські семінарії.

З ініціативи Пироговського товариства культури 20 жовтня 1919 р. було відкрито юнацький університет (Миколаївський проспект, 100). Цей навчальний заклад мав 4 факультети: історико-філологічний, природничий, педагогічний і самовиховавчий. Педагогічний факультет при університеті, влаштований на зразок дошкільних курсів, готував керівників "дитячих хаток", "дитячих садків", "клубів" та гуртків. Практичні заняття проводилися в дитячому трудовому будинку та "будинкові дитини". Навчання було платним (3 крб. за лекцію). Лекції читали відомі спеціалісти та педагоги: психологію та філософію - П.К. Молдавський, всесвітню історію та соціологію — Б.В. Скитський, політичну економію — М.М. Ренненкампф, еволюцію виховання — М.Д. Запольський, найновішу загальну літературу — А.С. Каратаев, французьку мову - Л.К. Ренненкампф, біологію — Озерський та інші1.

Крім юнацького університету, Пироговське товариство культури опікувалося також різними дитячими дошкільними закладами та притулками. Зокрема, в кінці жовтня 1919 р. ним було відкрито для дітей найбідніших українців безплатний "Дитячий сад" на 20 чоловік по Хлібній вулиці, згодом дитячу хатку "Колосок" та дитячий трудовий дім "Васильок" для найбідніших дітей.

Учителів міста об'єднувала Вінницька філія повітової учительської спілки, заснована 11 вересня 1919 р. її головою 21 вересня обрано Є.С. Богуславського, скарбником — М.І. Лебедя, секретарем — відомого журналіста та письменника В. П. Островського.

8 жовтня 1919 р. у Вінниці відновило свою діяльність Товариство розповсюдження технічної освіти на Поділлі (голова — П. П. Відибіда). Своєю головною метою товариство мало на меті заснування у Вінниці агрономічного технікуму в ранзі вищої початкової школи при 4-річному курсі навчання. Однак тоді (як і пізніше) цим планам завадила здійснитись більшовицька окупація міста.

Ще в 1917 р. у Вінниці почав діяти осередок "Просвіти", який очолював І.Ю. Озерянський. Товариство розташувалося у будинку колишнього Комітету народної тверезості. У ньому було влаштовано бібліотеку, їдальню для учнів українських гімназій, кінематограф. Через рік вінницька "Просвіта" відкрила інтернат для гімназистів. 18 вересня 1919 р. розпочалися заняття у Першій та Другій гімназіях "Просвіти". У цей же період відновив свою діяльність хор, відкрилася читальня, почав давати концерти симфонічний оркестр.

Loading...

 
 

Цікаве