WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Причини першої світової війни - Курсова робота

Причини першої світової війни - Курсова робота

Зате економічне поневолення Туреччини, особливо після прибуття в Константинополь німецької місії Лимана фон Зандерса, робило її слухняним знаряддям у руках Німеччини, а положення речей на Балканському півострові робило для німецької дипломатії небезпідставним розрахунок на можливість залучення на свою сторону Румунії й Болгарії й об'єднання, таким чином, в один суцільний фронт всієї середньої Європи від Північного до Середземного моря.

Два докори щодо стратегічної підготовки до війни звичайно ставляться Союзу центральних держав: відсутність писаної військової конвенції між ними, що жорстко визначала б взаємні оперативні зобов'язання контрагентів союзу, і умовчання про об'єднане керівництво союзними силами, особливо через територіальну нерозділеність держав союзу, що давала право вважати їхню територію єдиним театром війни. Однак перший докір почасти відкидається на підставі статті 1 союзного договору між Німеччиною й Австро-Угорщиною, по якій обидві держави зобов'язувалися допомагати один одному всіма своїми збройними силами при нападі Росії на одну з них. Відсутність більш конкретних оперативних зобов'язань між обома арміями підкреслюється політичними причинами. Німецький Генеральний штаб не бажав заздалегідь відкривати своїх карт союзникові, військову цінність якого він розцінював невисоко. Потрібно було рахуватися й з формальною участю Італії в союзі. Разом з тим Німеччина побоювалася виявитися на буксирі в австрійської дипломатії, політика якої протягом 35-літнього існування союзу не раз прагнула спровокувати війну заради сепаратних інтересів клаптевої імперії. Політика заважала також установленню єдиного верховного командування. Два начальника генеральних штабів постійним особистим спілкуванням усували огріхи в документі, що міг шкідливо відбитися на свободі дій обох армій в обстановці дійсної війни. Питання про єдине союзне командування, як свідчить досвід всіх коаліційних війн, у тому числі й світовий, не може бути дозволений добровільно, тому що торкається основних прав верховної влади кожної держави, що беруть участь у союзі. Єдине союзне головнокомандування до кінця світової війни формально було досягнуто на обох сторонах, але власне кажучи воно залишалося тільки делікатним компромісом, що опирався лише на добровільну згоду союзних урядів.

На іншій стороні, у французів й у росіян, справа із планом війни формально обстояло краще, але по ясності керівної ідеї, по сміливості її проведення в життя й по чіткості союзницької взаємодії їхній план значно уступало німецькому. Якщо можна минути більш-менш випадкові епізоди франко-російського зближення в 1875 й в 1878 р., то виникнення Союзу Центральних держав треба вважати остаточним поштовхом, що спонукав французькі й російські уряди одночасно піти назустріч один одному для виступу, на противагу Центральному союзу, у серпні 1891 р. союзного договору, а через рік — військової конвенції, підписаної, за уповноваженням урядів, генералами Буадефром й Обручевим і остаточно ратифікованої в січні 1894 р.

Два уряди зобов'язувалися у випадку нападу на одну з їхніх держав виступити всіма силами проти ворога, причому статтею 3 конвенції визначалося виставляння проти Німеччини з боку Франції 1 300 000 чоловік, а з боку Росії - від 700 000 до 800 000 чоловік з метою змусити Німеччину вести боротьбу одночасно на сході й на заході. По статті 4 генеральні штаби обох держав повинні були перебувати в постійні між собою зносинах для практичного здійснення зазначеного вище зобов'язання. Під час останньої наради обох начальників генеральних штабів (1913 р.) Жоффр особливим протоколом змінив у конвенції цифру сил, що виставляють Францією, до 1 500 000 чоловік, із вказівкою строку їхньої мобілізації на 10-й день і початку наступу на 11-й день, замість чого Жилинський (начальник російського Генерального штабу) заявив про виставляння більшої частини з обіцяних 800 000 чоловік до 15-му дня на німецькому кордоні й про негайний їх наступ на територію Німеччини. На підставі періодично доповнювали військову конвенцію протоколів нарад французький Генеральний штаб впливав на російське залізничне будівництво, причому уряд Франції охоче надавав грошові капітали для розвитку в бажаному для Франції змісті російської залізничної мережі.

Отже, на одній стороні задовго до війни існувала писана військова конвенція й на додаток до неї періодичні наради начальників генеральних штабів, що закріплювалися протоколами. На іншій стороні не було конвенції й зафіксованих на папері стратегічних постанов. Переваги виявилися на останній стороні, тому що саме російський план операцій, скований формальними вимогами конвенції, викликав, як буде видно далі, непоправні помилки у вихідних операціях російської армії.

На додаток до військової конвенції в 1912 р. була укладена в Парижі франко-російська морська конвенція, яка установлювала розподіл завдань обох союзних флотів і забезпечення ними.

Що стосується Англії, то участь її у військовому виступі згоди не було, по принципах британської політики, оформлено попередніми зобов'язаннями й обмежувалося в останні роки перед війною офіціозними нарадами начальників французьких, британських і бельгійського генеральних штабів.

Ще менш точно були координовані стратегічні наміри морських сил держав Антанти. Серед них пануючу роль безперечно займав найсильніший флот Англії. В 1912 р. британський і французький уряди підписали два секретних документи. Один стосувався розподілу морських сил обох держав: французький флот у випадку війни зосереджував у Середземне море, а охорона Ла-Маншу й Атлантичного узбережжя Франції покладала на британський флот. Іншою письмовою угодою два уряди зобов'язувалися при неминучості європейської війни підписати військову й морську конвенції, заздалегідь вироблені французькими й англійським генеральними штабами. Простіше говорячи, з наближенням війни автоматично набували чинності зазначені конвенції, як це й відбулося в дійсності в серпні 1914 р. Напередодні самої війни, у травні й червні 1914 р., всі три уряди Антанти мали намір укласти загальну військово-морську конвенцію щодо розподілу союзних флотів й оперативних завдань, що випливають із нього. Через існуючого вже по цьому питанню угоди між Францією й Англією залишалося те ж питання врегулювати між Англією й Росією. Переговори між обома урядами про підписання морської конвенції були перервані війною, що наступила.

3. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни:

Для характеристики військової могутності воюючих сторін потрібно було б оцінити всю сукупність засобів, які мала кожна держава, що прийняла активну участь у війні, до моменту її виникнення в серпні 1914 р. Подібне завдання в її повному обсязі навряд чи здійсненна в обмеженому розмірі даної праці.

До початку світової війни жодна держава не передбачала розмірів прийдешньої боротьби, особливо її тривалості. У результаті воюючі сторони, маючи тільки боєприпаси мирного часу, зштовхнулися під час самої війни із цілим рядом несподіванок, переборювати які доводилося вже наспіх у процесі боротьби.

а) Французька армія

Французька армія понад сорок років була під враженням розгрому її прусською армією й готувалася до безсумнівного в майбутньому зіткнення зі своїм сусідом-ворогом не на життя, а на смерть. Ідея реваншу й захисту свого великодержавного буття спочатку, боротьба з Німеччиною за світовий ринок згодом, змусили Францію з особливою дбайливістю ставитися до розвитку своїх збройних сил, поставивши їх, по можливості, у рівні умови з її східним сусідом. Для Франції це було особливо важко, через різницю в кількості її населення в порівнянні з Німеччиною й характеру керування країною, через якого то збільшувалися, то зменшувалися турботи про її військову міць.

Політична напруженість останніх перед війною років змусила французів виявити посилену турботу відносно своєї армії. Військовий бюджет сильно зріс. Французькі корпуси, так само як і росіяни, були в порівнянні з німецькими більш бідно постачені артилерією; тільки останнім часом перед війною була звернена увага на значення важкої артилерії, але до початку війни ще нічого не встигли зробити. Відносно розрахунку необхідної наявності боєприпасів Франція була так само далека від дійсної потреби, як й інші країни.

Командний склад був на висоті вимог сучасної війни, і на навчання його була звернена велика увага. На підготовку осіб вищого командування була звернена особлива увага. Навчання військ стояло на високому рівні того часу. Французькі солдати були індивідуально розвинені, й цілком підготовлені до польової й позиційної війни. Армія ґрунтовно готувалася до маневреної війни; на практику похідних рухів більших мас була звернено особлива увага.

Свій метод забезпечення маневрування масових армій із глибини французи гарантували потужною мережею рейкових шляхів і розумінням необхідності широкого застосування на театрі війни автотранспорту, на шлях розвитку якого вони стали першими із всіх європейських держав й у чому досягли більших результатів.

У загальному німці цілком ґрунтовно вважали французьку армію самим небезпечним своїм ворогом. Головний недолік її полягав у нерішучості первісних дій до Марнської перемоги включно.

б) Англійська армія

Характер англійської армії різко відрізнявся від армій інших європейських держав. Англійська армія, що призначалася, головним чином, для служби в колоніях, комплектувалася вербуванням вояків із тривалим терміном служби. Частини цієї армії, що перебували в метрополії, становили польову експедиційну армію (6 піх. дивізій, 1 кав. дивізія й 1 кав. бригада), що і призначалася для європейської війни.

Крім того, була створена територіальна армія (14 піх. дивізій й 14 кав. бригад), що призначалася для захисту своєї країни. За свідченням німецького Генерального штабу, англійська польова армія котирувалася як гідний супротивник з гарною бойовою практикою в колоніях, з підготовленим командним складом, але не пристосованим до ведення великої європейської війни, тому що у вищого командування не вистачало для цього необхідного досвіду. Крім того, англійському командуванню не вдалося зжити й бюрократизму, що панував у штабах вищих з'єднань, а це викликало масу непотрібних терть й ускладнень.

Loading...

 
 

Цікаве