WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Причини першої світової війни - Курсова робота

Причини першої світової війни - Курсова робота

Зміст

Вступ

1. Боротьба за новий переділ світу

2. Розробка планів війни та створення двох протиборчих блоків

3. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни:

а) Французька армія

б) Англійська армія

в) Сербська і болгарська армії

г) Російська армія

д) Німецькаармія

е) Австро-угорська армія

Висновки

Література

Вступ

Розпочати свою роботу мені хотілося б з найпростішого й необхідного, а саме з пояснення її назви й деяких особливостей.

За словами історика Джеймса Джолла, липнева криза 1914 р. що призвела до першої світової війни, виявилася в підсумку "найбільше повно документованою у сучасній історії". Проте дослідження, присвячені причинам війни, продовжують інтенсивно й майже безперервно публікуватися. У кожному разі у своїй роботі ставлю перед собою досить обмежену ціль. Зупинившись на роботах декількох авторів, висвітлити події що передували першій світовій війні

Дотепер дослідження з історії першої світової війни викликали подвійний інтерес. По-перше, вони фокусувались на найгострішій липневій кризі 1914 р., пройшовши через яку європейські держави (за винятком Італії - її можна назвати могутньою державою тільки з певним застереженням) виявилися в стані війни один з одним.По-друге, вони фокусувались на попередньому періоді - причинах, що йдуть коріннями в минуле, або "факторах", майже із самого початку, які й привели до війни.

Чи криються передумови виникнення війни в кризі липня 1914 р., у тім неймовірному клубку ситуацій, подій, рішень, що не міг бути розплутаний інакше як за допомогою збройного конфлікту? Або політичні, економічні, військові, соціальні й культурні причини війни визрівали протягом тривалого періоду; і чи був липень 1914 р. божевільним, але цілком передбачуваним кінцем хвороби, у той момент уже невиліковної, котра стала очевидної після повільного, оманного, навіть схованого інкубаційного періоду? Саме це питання продовжує хвилювати дослідників. Більше того, при розгляді робіт з даної проблематики виявляється формування двох "моделей" - "короткого" та "тривалого" періоду. Незважаючи ні на що, ці дві моделі існують дотепер і заслуговують більше уважного аналізу. В даній роботі автором основну увагу звернено на "тривалий" період, оскільки він краще відображає причини війни, тоді як липнева криза була лише приводом.

Часто, говорячи про "короткий" й "тривалому" періоди, особливо коли це стосується причин війни 1914-1918 р., ми розуміємо під цими двома категоріями кількість явищ і подій, часом досить різних і другорядних. В кінцевому рахунку це розходження двох різновидів історичного опису, і коли одні говорять про "короткий" період, то мають на увазі дипломатів, канцлерів - головних діючих осіб. Коли ж інші говорять про "тривалий" періоді, то предметом їхнього розгляду стає ще економічна й соціальна історія. Таке співвідношення двох підходів не є обов'язковим, але іноді воно виникає саме собою.

Якщо ми знову звернемося до уроків липня 1914 р., коли Європа дійсно перебувала на грані війни й миру й випробовувала на собі всю вагу цього вибору, що лякає його невідомістю й сумнівними спокусами, ми зможемо краще зрозуміти історію великого конфлікту і його місце в подіях нашої епохи. Сподіваюся, ця робота внесе свою лепту в обговорення даної проблеми.

1. Боротьба за новий переділ світу

Боротьба за новий переділ світу — за перерозподіл чужих земель, колоній, за захоплення ринків збуту товарів, сировини й ринків, накопичення капіталів — було основною причиною і війни, що спалахнула в 1914 р.

Грабіжницька, загарбницька війна 1914 р. зачіпала інтереси всіх європейських країн. Проте протиріччя між Англією й Німеччиною зіграли основну роль у виникненні й розвитку війни. З початку XX в. суперництво й боротьба між цими державами стали головними протиріччями у світі.

Англо-німецький конфлікт розвивався з неймовірною силою в багатьох напрямках. Насамперед протиріччя між Англією й Німеччиною виникли в області промислової конкуренції. Німецька буржуазія за допомогою військових контрибуцій і найжорстокішої експлуатації робітничого класу створила до початку XX в. передову промисловість. За рівнем промислового виробництва Німеччина перегнала Англію й посіла перше місце в Європі. На європейському ринку німецькі товари усе більше витісняли англійські. У той час як на ринках Європи Німеччина реалізувала 76% свого експорту, Англія — тільки 38%. До того ж у самій Англії німецькі капіталісти реалізували 11% усього свого експорту. Подібне положення не могло довго тривати. Власники бірмінгемської металургійної індустрії й манчестерської текстильної промисловості не мирилися з успіхами своїх німецьких конкурентів. Англійські промисловці наполегливо жадали від свого уряду, щоб він швидше поклав кінець німецькому промисловому просуванню , і в першу чергу заборонило б ввіз в Англію німецьких металургійних і текстильних товарів.

Не менш серйозним був конфлікт між Німеччиною й Англією питанню про колонії. Площа англійських колоніальних володінь перевершувала площу самої метрополії майже в 100 разів, у Франції — майже в 25 разів, у той час як колоніальне володіння Німеччини були більше площі метрополії тільки в 5 разів, і до того ж вони перебували в пустельних місцевостях Африки з дуже рідким населенням.

Німеччина, перетворившись у могутнього промислового суперника Англії, завзято почала домагатися розширення й своєї колоніальної могутності. Зміцнившись в 80—90-х роках X ст. у Центральній Африці, Німеччина неухильно намагалась приєднати до своїх володінь лежачі поруч із ними італійські колонії. На початку XX в. Німеччина, побудувавши залізницю Берлін — Багдад, наблизилася до Індійського океану.

Не менш напруженим був і франко-німецький конфлікт. Німеччина цілком розуміла, що пятиміліардна контрибуція, стягнена нею із Франції по закінченні війни 1870-1871 р., і відірвані від її найбагатші провінції - Ельзас і Лотарингія створюють постійну напругу у франко-германських відносинах. Політика реваншу за 1871 р. була майже для всіх французьких урядів незмінним (хоча й схованим) пунктом їхньої зовнішньополітичної програми.

У суперництві між Німеччиною й Францією додалися нові фактори. Конкуренція металургійних концернів, очолюваних у Німеччині Круппом і у Франції Шнейдером, зросла в XX в. до небачених розмірів. Ця боротьба загострювалася ще й тим, що Франція, володіючи 25% (у той час відомих у світі) покладів залізної руди, мала мізерно малу кількість кам'яного вугілля. Її багаті запаси вугілля після війни 1871 р. виявилися в руках Німеччини. У силу такого положення німецькі металургійні королі на чолі із Круппом рвалися відняти у Франції її запаси залізної руди, а їхні конкуренти - французькі промисловці з не меншою силою направляли свої зусилля на те, щоб повернути собі эльзасський кам'яновугільний район.

Боротьба між Німеччиною й Францією розпалювалася й навколо колоній. Німеччина додавала чимало сил до того, щоб відняти у Франції її деякі колонії. Між Францією й Німеччиною йшла суперечка, через Марокко. Німецькі політичні й військові діячі, а також фінансисти й промисловці зробили багато для того, щоб витиснути Францію з Марокко.

Таким чином, десятиліттями франко-німецьке зіткнення, що зріло, так як і німецько-англійські протиріччя, сприяли виникненню війни в 1914 р.

2. Розробка планів війни та створення двох протиборчих блоків

Опубліковані за кордоном й в Україні воєнно-історичні праці, присвячені підготовці світової війни, дозволяють установити процес вироблення генеральними штабами "планів війни" у тому розумінні, що у цей час вкладається в план операцій. План війни в сучасному розумінні представляється програмою діяльності всієї держави на відомий період років для захисту зі зброєю в руках своїх життєвих інтересів і насамперед своєї незалежності. План війни охоплює всі елементи підготовки до неї, що забезпечують досягнення її цілей шляхом застосування збройних сил, підкріплених всіма економічними й політичними заходами. У такому змісті плану війни не існувало до 1914 р. у жодній державі. Однак у Франції й особливо в Англії підготовка до війни в широкому державному масштабі почата була з моменту утворення вищих органів по обороні країни: у Франції — Вищої ради державної оборони в 1906 р. й в Англії — Імперського комітету оборони в 1911 р. Цими радами був проведений ряд заходів, ідейно підказаних певним планом війни. Щонайкраще розроблений план операцій належав Німеччині й охоплював означення її вихідних воєнних операцій. До економічного плану майбутньої війни в Німеччині приступлено було лише в 1913 р.

Початок стратегічної підготовки війни 1914-1918 р. може бути віднесене до 1871 р. Уже у квітні 1871 р. фельдмаршал Мольтке у своєму черговому мемуарі писав, що "найнебезпечнішим випробуванням для існування молодої Німецької імперії була б одночасна війна її з Росією й Францією, і тому що можливість такої комбінації не може бути виключена, те варто завчасно взяти до уваги засобу для оборони в таких умовах. Із цього моменту й аж до 1914 р., протягом 44 років, у Великому генеральному штабі в Берліні велася розробка плану війни на два фронти, в остаточному підсумку ясно встановив основну ідею операції проти Франції й Росії, чіткий розподіл всіх німецьких сил і характер первісних воєнних дій.

З підписанням у жовтні 1879 р. союзу з Австро-Угорщиною начальник німецького Генерального штабу встановлював роль австро-угорських збройних сил при спільній боротьбі обох союзників проти Франції й Росії. Із приєднанням Італії до Центрального союзу в 1882 р. у Берліні враховувалося використання італійських сил для військових цілей Троїстого союзу, але участі італійської армії ніколи не надавалося першорядного значення внаслідок хиткості військово-політичних зв'язків між Італією й Австро-Угорщиною.

Loading...

 
 

Цікаве