WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії XVI-XVII століття - Курсова робота

Внутрішня і зовнішня торгівля. Торгівельні компанії XVI-XVII століття - Курсова робота

Розширювався асортимент товарів зовнішньої торгівлі з Туреччиною. Королівська комісія, яка встановила в 1633р. у Львові "таксу" східних товарів, називала серед імпортованих з Туреччини шовк, атлас, перські килими, тигрові та борсукові шкури, дорогу сирійську зброю, індиго для фарбування, арабських коней, прикраси, вина, рис, родзинки, прянощі. Зі Львова в Туреччину везли зброю і свинець, кушнірські вироби, сукно, ножі. У Сня-тині була головна митна "комора" для турецьких і молдавських товарів.

В імпорті з Угорщини чільне місце посідали вина, залізні вироби, мідь, срібло, золото, селітра, сукно, а в експорті – сіль, гончарні вироби. Угорські купці приїжджали за товаром до Старого Самбора – головного центру торгівлі поблизу кордону.

Доволі успішно розвивались українсько-московські торгові зв'язки. Українські купці торгували не тільки у прикордонних містах, а й возили свої товари в Москву, Курськ, Єлець, Тулу, Ярославль, Калугу, Рильськ, Твер, Нижній Новгород. Жваву торгівлю вели українські купці й на Дону. Московські купці збували свої товари у Києві, Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському, Кам'янці-Подільському, Барі, Миргороді, Прилуках. В Україну завозили хутра, сукно, полотно, металеві та дерев'яні вироби, кінську збрую, сідла, зброю, одяг, ювелірні вироби. В Московську державу вивозили шкури, худобу, овець, коней, вовну, рибу, віск, хміль, папір, сіль, жито, пшоно, горілку, полотно, скло, гончарні та інші вироби. Московські купці везли з України книги

Головним пунктом, куди прибували московські купці, був Київ. Тут, на Подолі, розміщувалася російська купецька колонія. Київ був також головним пунктом транзитної торгівлі Московської держави з країнами Сходу. Через Київ товари з Персії, Індії, Аравії, Сирії направлялися до Москви, Пскова, Нижнього Новгорода, Швеції та Данії.

Значною перешкодою на шляху розвитку торгівлі були феодальні відносини, зокрема митна політика, яку великокнязівська і королівська влада проводила в інтересах магнатів і шляхти. Останні домагалися від держави звільнення від мита на внутрішніх шляхах, а також у разі експорту й імпорту товарів, отримували право збирати його самим. Це давало їм можливість успішно конкурувати з міськими ремісниками і торговцями, скорочувало торгові обороти купців, а разом із тим обмежувало внутрішній ринок, позбавляло державну скарбницю одного з найважливіших джерел надходжень.

До цього додавалася невпорядкованість системи збирання мита, її велика розгалуженість. Збирали прикордонне мито шляхове, мостове, гребельне, перевізне, ярмаркове, торгове, помірне тощо. На великих і малих шляхах було безліч митниць (державних і приватних). Купці змушені були десятки разів сплачувати мито за перевезення товарів. Так, на короткій відстані від Турки до Яворова та від Дрогобича до Ярослава брали мито 174 рази.

Нерідко королівська адміністрація самовільно збільшувала мито, часто арештовувала купців, примушуючи їх платити викуп. Високе мито за слабкої охорони державних кордонів призводило до масового поширення контрабанди, яка дезорганізовувала торгівлю.

Істотно ускладнювала торгівлю велика строкатість одиниць міри й ваги, характерних на той час. Щоправда, починаючи із XVIIст. польський уряд приділяв належну увагу встановленню єдиної метрологічної системи. У багатьох містах України існували власні міри на зерно (колоди, корці, маці), які значно відрізнялися від мір інших міст. Заборонялося використовувати власні ваги та міри. Всі вони були державною або феодальною власністю і повсюдно передавалися в оренду. Якщо хтось із купців важив своїми вагами, то магістрат їх карав.

Торгівля так само, як і ремесло, регламентувалася численними правилами, які захищали інтереси невеликих торговців. Торгувати дозволялося тільки місцевим купцям у відведеному місці, у визначені дні та години. Міська адміністрація була зацікавлена у збереженні таких порядків, тому що це полегшувало збирання торгового мита.

Збереглися привілеї купецьких братств, так зване гостинне право, право складу (складське), примусове користування певними шляхами, ринкове право тощо. Особливо негативно позначилося на розвитку торгівлі складське право. Воно примушувало місцевих та іноземних купців продавати товари місту, яке володіло таким привілеєм. Це ставило купців у скрутну ситуацію, адже ціни визначала місцева влада. Такі умови розвитку торгівлі призвели до дефіциту зовнішньоторгового балансу в середині XVII ст., який становив 10 млн. польських золотих щороку.

Польський уряд прагнув монополізувати зовнішню торгівлю України. Так, німецькі купці могли купувати українські товари тільки через посередництво польських купців. Лише після приєднання Східної Прусії з Кролевцем (Кенігзбергом) до Польщі стала можливою вільна торгівля України з прусськими містами. Українським купцям, особливо в західноукраїнських землях, заборонялося займатися торгівлею. Вони нерідко зазнавали грабежів з боку шляхти, міські жителі часто громили українські крамниці.

Дискримінації з боку держави зазнавали також вірменські, єврейські, московські купці. Іноземців примушували продавати товари за зниженими цінами великими партіями. У 1597р. польський король зобов'язав купців з Туреччини, Волощини і Молдавії переходити кордон з Польщею тільки у Снятині, а в 1613р. заборонив обминати Теребовлю. Практично необмеженою була у своїх діях щодо іноземних купців королівська адміністрація на місцях.

І все ж, незважаючи на дискримінаційну політику феодальних держав, до складу яких входили українські землі, торгівля, як зовнішня, так і внутрішня, розширювалася і набирала нових форм. Вона стимулювала господарське піднесення, сприяла розвиткові товарного виробництва та спеціалізації окремих регіонів, об'єднувала в економічне ціле села і міста України, інтегрувала українські землі до складу європейської і світової господарської системи.

Розвиток торгівлі сприяв упорядкуванню грошової системи. Паралельно зі зростанням торгівлі та грошового обігу на українських землях поширився продаж товарів у кредит, під заставу, з'явилися векселі, почали укладатися торгові контракти, зародилася іпотечна система (земля приймалася в заставу).

Висновок

Незважаючи на дискримінаційну політику феодальних держав, до складу яких входили українські землі, торгівля, як зовнішня, так і внутрішня, розширювалася і набирала нових форм. Вона стимулювала господарське піднесення, сприяла розвиткові товарного виробництва та спеціалізації окремих регіонів, об'єднувала в економічне ціле села і міста України, інтегрувала українські землі до складу європейської і світової господарської системи.

Розвиток торгівлі сприяв упорядкуванню грошової системи. Паралельно зі зростанням торгівлі та грошового обігу на українських землях поширився продаж товарів у кредит, під заставу, з'явилися векселі, почали укладатися торгові контракти, зародилася іпотечна система (земля приймалася в заставу).

Список використаних джерел:

  1. Економічна історія України, Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович, Р.М. Матейко, З.М. Матисякевич. – К: Видавничий Дім "Юридична книга", 2004. – 456с.

  2. Економічна історія України і світу, Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко. – К: "Вікар" 1999р.

  3. Економічна історія зарубіжних країн, В.І Голубчик. – Мінськ І П "Єкоперспектива" 1998р.

Loading...

 
 

Цікаве