WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Революція 1917 року в Україні (лютий-початок липня 1917 року) - Курсова робота

Революція 1917 року в Україні (лютий-початок липня 1917 року) - Курсова робота

Лідерами Центральної Ради стали М. Грушевський (Голова), В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра, М. Порш та ін. Ідеалом М. Грушевського була "федерація соціалістичних республік Європи", рівноправними членами якої мали бути "Українська Радянська Республіка і Російська Совєтська". На сторінках відновленої у 1917 р. газети "Нова Рада" М. Грушевський висував головний лозунг національно-визвольного руху на тогочасному етапі — побудова на демократичних засадах національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці.

Автономна Україна, як вбачав він, повинна мати всі державні атрибути. У брошурі "Якої ми хочемо автономії та федерації" М.Грушевський писав, що "...українська територія має бути організована на основах широкого демократичного (нецензованого) громадського самоупорядкування, від самого споду (" дрібної земської одиниці") аж до верху — до українського сейму. Вона має вершити у себе вдома всякі свої справи — економічні, культурні, політичні, утримувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати своє законодавство, адміністрацію і суд".

Провідну роль у визначенні основних принципів діяльності Центральної Ради та її роботі загалом відігравали найвпливовіші на той час Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська партія соціалістів-революціонерів та Українська партія соціалістів-федералістів.

Одночасно з Центральною Радою виникли Українські народні ради в Петрограді (голова О. Лотоцький) і Москві (голова О.Селіковський). Вони координували свої дії з Центральною Радою. З ініціативи петроградської УНР її виконком проводив переговори з Тимчасовим урядом про призначення на державні посади в Україні українців, про повернення із заслання А.Шептицького — митрополита грекокатодицької церкви та ін.

Для об'єднання національно-визвольних сил України, остаточного визначення політичної програми Центральної Ради і завершення її організації 6—8 квітня 1917 р. було проведено Український національний з'їзд (конгрес). На ньому зібралося майже 1500 представників від різних політичних, громадських, профспілкових та культурно-освітніх організацій губерній України, а також представники Галичини, Буковини, Холмщини, Петрограда, Москви, Криму, Кубані. Конгрес визнав верховну владу Тимчасового уряду і майбутніх Всеросійських Установчих Зборів. Його рішення визначали основні принципи державотворення: широка національно-територіальна автономія України в складі демократичної федеративної Російської республіки; повне забезпечення усіх прав національних меншин, які живуть в Україні; організація з ініціативи Української Центральної Ради, Краєвої Ради з представників "українських країв і міст, народностей і громадських верств...". На конгресі прихильники двох крайніх лозунгів — "Україна для українців" і "Самостійна Україна" — опинилися в меншості. Як зазначив В.Винниченко, конгрес "був першим кроком відродження нації по шляху державності". Новий склад Центральної Ради як народно-представницького органу України (своєрідного парламенту) було обрано у складі 118 членів з правом кооптації нових. Головою Центральної Ради знову обрано М. Грушевського, а його заступниками — В. Винниченка та С. Єфремова. 8 квітня було обрано виконавчий Комітет УЦР у складі 20 осіб, який у липні 1917 р. дістав назву Малої Ради.

Роботою Українського з'їзду закінчився перший етап Української революції і почався другий — етап наростання революційного руху в Україні. Після з'їзду українство досягло нового рівня національної консолідації, зріс авторитет УЦР як верховного органу, центру українського визвольного руху.

Розглянуті на Конгресі питання обговорювалися і були схвалені на двох військових, селянському і робітничому з'їздах.

І Всеукраїнський військовий з'їзд (5—8 травня 1917 р.) проходив в атмосфері піднесення, викликаного рішенням центрального уряду про створення 1-ї національної військової частини — полку ім. гетьмана Б.Хмельницького, делегат якого був обраний до президії з'їзду. З'їзд визнав Центральну Раду "єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати справи, що стосуються всієї України, відносин з Тимчасовим урядом", ухвалив резолюцію щодо "націоналізації армії на національно-територіальному принципі" і заклик щодо негайного укладення демократичного миру "без анексій та контрибуцій на основі самовизначення народів". Ставилася вимога, щоб Центральна Рада одержувала з казни кошти, призначені на українські потреби. З'їзд обрав Генеральний військовий комітет при Центральній Раді, який за погодженням з російським Генштабом мав проводити українізацію армії. До його складу увійшли В. Винниченко, М. Міхновський, С. Петлюра (голова) та ін.

За участю цього комітету й українських фронтових військових рад на фронті у серпні 1917 р. було створено вже 27 українізованих дивізій.

Перший Всеукраїнський селянський з'їзд відкрився в Києві 28 травня 1917 р. Він ухвалив доручити УЦР разом із Радою селянських депутатів негайно виробити проект положення про автономію України і про федеративно-демократичний устрій Російської республіки.

Ці та інші з'їзди і конференції схвалили рішення національного конгресу і наполягали на проведенні переговорів між Центральною Радою і Тимчасовим урядом про правове визнання автономії України. Таким чином, в Україні набирав силу національно-визвольний рух, ширилася неадекватна російській Українська демократична революція, за своїм змістом національна та соціально-економічна.

Проголошення автономії України

Із створенням Центральної Ради в Україні виник ще один орган влади, який взяв курс на демократизацію громадського життя, національне

визволення співвітчизників, розв'язання соціальних конфліктів. Прагнучи позбавитись опіки "старшого брата", Центральна Рада насамперед домагалась від Тимчасового уряду широкої автономії для України. Шлях до нового ладу, за висловом одного з лідерів Центральної Ради Володимира Винниченка, пролягав через "самодіяльність, самотворення, самоуправління".

Центральна Рада 22 березня 1917 р. звернулася з відозвою "До українського народу", в якій закликала зберігати спокій, вибирати нових людей в органи самоуправління, збирати гроші на український національний фонд, творити нове, вільне життя. На підтримку політики нового національного парламентського формування виступив Губернський кооперативний з'їзд 27-28 березня у Києві. Його делегати рішуче вимагали реорганізації Російської Республіки, надання автономії Україні, негайного звільнення митрополита Андрея Шеп-тицького та тисяч галичан і буковинців. Ці ж вимоги, а також скликання Установчих зборів звучали й на стотисячній маніфестації під жовто-блакитними прапорами 1 квітня у Києві, українських маніфестаціях у Петрограді й Москві, якими керували щойно створені міські Українські Національні Ради.

Для підтвердження своїх повноважень і надання їм більшої ваги Центральна Рада скликала 6—8 квітня Український національний конгрес, на нього прибули 1500 делегатів і гостей від губерній України, а також Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини, Галичини. Конгрес ще раз підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії, виступив за негайне звільнення полонених галичан, а також санкціонував новообрану Центральну Раду як Крайову Раду. її головою більшістю голосів знову був обраний Михайло Грушевський, заступниками — Сергій Єфремов і Володимир Винниченко.

Loading...

 
 

Цікаве