WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.. Боротьба за відродження державності України - Курсова робота

Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.. Боротьба за відродження державності України - Курсова робота

9 січня 1918 року Центральна Рада прийняла ІV Універсал. Його текст був затверджений не на пленарному засіданні Ради , а членами її президії. Ця обставина була зумовлена намаганням лідерів Ради якомога швидше проголосити незалежну , суверенну Українську Народну Республіку .Така поспішність була викликана швидким наступом радянських військ на Київ. ІV Універсал проголошував повну державну незалежність України. Опираючись на здобуття Україною нового державно-правового статусу , Центральна Рада доручала уряду, Раді народних міністрів, завершити розпочаті переговори з країнами Четвертного союзу. Разом із тим, Універсал проголошував необхідність скликання Установчих зборів. Що правда, конкретний термін їх скликання не був визначений. Таким чином, після жовтневого перевороту в Петрограді , політична ситуація як в Росії , так і в Україні, докорінно змінилась. Власне було перервано загальну тенденцію розвитку революції, пов'язану зі скликанням Установчих зборів, основне завдання яких полягало у визначенні державного ладу.

Наступного дня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання , яке стало останнім. Тут було одобрено проект Конституції Української Народної Республіки. Того ж дня Всеукраїнським з'їздом хліборобів було обрано гетьмана України. Ним став нащадок древнього козацького роду П. Скоропадський.

4. Українська держава гетьмана П.Скоропадського

9 квітня І918 р. на хліборобському конгресі (майже 8 тис. делегатів) гетьманом нового державного утворення — Гетьманат "Українська держава" — був проголошений генерал П. Скоропадський. Центральна Рада була розпущена.

Нова держава базувалася на поєднанні монархічних, республіканських і диктаторських засад. У галузі зовнішньої політики влада спрямувала свої зусилля на міжнародне визнання України, свідченням чого було встановлення дипломатичних відносин з 12-ма країнами. Був підписаний мирний договір і з Росією.

Характерними рисами внутрішньої політики було скасування таких нововведень Центральної Ради, як націоналізація великих маєтків та культурної автономії, введення окремої категорії громадян — козаків, які фактично були заможними селянами і мали стати соціальною опорою режиму гетьмана.

Уряд Скоропадського вважав земельне питання одним з головних. У жовтні 1918 р. він заснував Вишу Земельну Комісію на чолі з гетьманом. На початку листопада було затверджено проект реформи земель, за яким ці великі земельні маєтки держава мала примусово викупити у поміщиків 1 розподіляти ніж селянами (не більш як по 25 десятин в одні руки). Але все це так і залишилося нездійсненним.

Фактично влада в Україні була в руках німців, що і відвернуло від уряду Скоропадського більшість партій, які підтримували Центральну Раду. Все це наклало свій відбиток на розвиток і хід політичних подій. Характерною їх ознакою було подальше погіршення становища народу. Окупанти підтримувала власників фабрик 1 заводів, поміщиків, що повернулися. Селяни "е бажали повертати конфісковані у поміщиків майно і землю. Почалася підпаяй маєтків, потрави посівів, убивства поміщиків, що, в свою чергу, викликало репресивні заходи окупаційної влади. У відповідь озлоблені селяни утворювали партизанські загони, які стали складовою частиною руху опору окупантам. Цей рух намагалися використовувати я своїх інтересах есери і більшовики.

5. Директорія її політика і наслідки

В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання представників українських політичних партій, які об'єдналися у Національний союз. Присутні відхилили ідею відновлення Центральної Ради і створили верховний орган УНР — Директорію. Головою її став В. Винниченко, членами—С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко .

В той же час, серед Директорії не було згоди щодо напрямків політичної діяльності. Це ускладнювалося суперництвом між Винниченком та Петлюрою і їхніми прибічниками. Вплив останнього невпинно зростав, проте не скрізь. Умовним вік був у військових структурах, що являли собою напівпартизанські загони. Вони добре воювали неподалік від місць проживання, а за несприятливої обстановки розпадалися. Саме тому Директорія мала на початку свого правління ІОО-тисячну армію, а наприкінці січня, перед здачею Києва більшовикам,— всього 21 тис чоловік.

Нестабільність, армії, придушення робітничих страйків, розгін профспілок, погроми мирного населення та інші дії! стали причинами падіння Директорії.

Вирішили це протиріччя більшовики, які в січні 1919 р розпочали свій другий наступ на Україну, перед цим звівши нанівець переговори з Директорією. В зоні окупації вони розгорнули партизанські дії проти Антанти, а в лютому 1919 р. разом з регулярними радянськими військами розгромили її війська під Вознесенськом.

За цих обставин, не отримавши допомоги від Франції, до якої Директорія вернулася по допомогу, В. Винниченко в середині лютого подав у відставку і виїхав за кордон. С. Петлюра - продовжував боротьбу з більшовиками.

  1. Відновлення радянської влади в Україні в 1919 р. Політика "воєнного комунізму"

Після проголошення в Харкові 6 січня 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР) і остаточного встановлення радянської форми державності України, на III Всеукраїнському з'їзді рад у Харкові (6-10 березня 1919 р.), другий український уряд протримався близько 7 місяців, проводячи політику, без урахування місцевих обставин – політику "воєнного комунізму". Вона включала: диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади ревкомів і комбідів;

націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку ;

сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

загальна трудова повинність;

карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам -' більше);

запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

"червоний терор " проти реальних і потенційних противників більшовизму. Ф Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Свідченням цього був "похід по хліб"; коли 3 .тисячі робітників із Москви й Петрограда відбирали, зерно в українських селян. Помилковою була політика цього уряду і стосовно впровадження колективних господарств, що відвернуло від нього не тільки середняків, а навіть частину бідноти, які і стали соціальною опорою махновського та інших рухів. Ці –селянські рухи виступили проти більшовиків ще й тому, що прихильні до них політичні сили—партії боротьбистів та українських соціал-демократів перестали підтримувати уряд X. Раковського через його помилкове ставлення до української інтелігенції, української культури. (Повністю були проігноровані права української мови як державної). Остаточно дискредитував себе цей уряд, коли для боротьби з "контрреволюцією" в Україні було створено на початку 1919 р. Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУЧК) на чолі з Лацисом, яка діяла особливо жорстоко. Лише в Києві дими "чекістами" було розстріляно 3000 невинних людей. А всього за кілька місяців перебування більшовиків у Києві в 1919 р. загальна кількість загиблих від рук чекістів становить не менше 12900 чоловік. Після приходу більшовиків до Одеси третій раз у 1920 р. було наказано евакуювати всіх галичан. Коли ті зібралися на товарну станцію з дружинами і дітьми, їх стали розстрілювати з кулеметів. У Харкові напередодні приходу денікінців комендант ЧК Саєнко власноручно замучив сотні людей.

У червні 1919 р. Лівобережну Україну затопили війська Денікіна. Одночасно пішла в наступ 35-тисячна армія Петлюри на Правобережжі та 50-тисячна Українська Галицька армія. За наказом Леніна більшовика ліквідували другий український радянський уряд. 30 серпня 1919 р. Київ зайняли війська Петлюри, а 31 серпня — війська Денікіна, які повели себе жорстоко, стали поновлювати поміщицькі землеволодіння.

Така політика Денікіна відштовхнула від нього народні маси і зміцнила знову позиції більшовиків, які на початку липня 1919 р. для керівництва діяльністю підпільних більшовицьких організацій на зайнятій військами Денікіна території створили в Кременчуці зафронтове бюро ЦК КП(б)У.

Великих масштабів досяг і повстансько-партизанський рух, особливо на Катеринославщині, де діяв Н. Махно. Він тричі воював на боці Червоної Армії, але Троцький своїми підступними наказами про передислокацію військ Махна перетворив його із союзника у боротьбі проти Денікіна на ворога. В результаті такої злочинної політики Троцького та його оточення в Україні були пролиті ріки крові, зокрема у боротьбі з Махном, рух якого тривав в Україні аж до серпня 192І р.

Через названі вище причини, денікінці не могли тривалий час володіти Україною і вже у жовтні 1919 р. були розгромлені більшовицькими військами під Кремами, 15 грудням залишили Київ, а на початку 1920р. покинули територію України.

В Україні знову відновилася радянська влада, яка проводила вже більш продуману політику. Про це свідчила резолюція Восьмої Всеросійської партконференції (2—4 грудня 1919 р.) "Про радянську владу на Україні", у першому пункті якої проголошувалося, що "РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УРСР". Гнучкішою стала аграрна політика, було припинено колективізацію. Опір населення уже не був таким, як раніше, хоча селянський повстанський рух, особливо заможних селян, продовжував боротьбу під проводам Махина та багатьох інших аж до початку 1921р.


 
 

Цікаве

Загрузка...