WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська культура першої половини ХІХ століття - Курсова робота

Українська культура першої половини ХІХ століття - Курсова робота

У творах письменників дошевченківського періоду були елементи викриття соціальних суперечностей, показу духу соціального протесту, антикріпосницьких настроїв селянства, тобто наближення до реалістичного зображення життя суспільства. Письменники часто подавали образи "злих", несправедливих панів-кріпосників, змальовували їх сваволю, аморальність, духовну спустошеність, показували хабарництво, підступність, зловживання царських чиновників.

У зв'язку з переходом до зображення реального життя й внутрішнього світу героїв в українську літературу вводяться нові художні жанри - повість, оповідання, нарис, байка, балада, опера-драма, водевіль, ода, лірична пісня, ліроепічна романтична поема та ін.

Зачинателем нової української літератури, її першим класиком став Іван Петрович Котляревський (1769 - 1838). Народившись 29 серпня 1769 р. у місті Полтаві в родині дрібного канцеляриста (з дворян) міської управи, Котляревський навчався у дяка й місцевій семінарії, потім працював у поміщицьких маєтках домашнім учителем, служив у армії, 1806 року брав участь у поході проти Туреччини, а після виходу у відставку з 1810 р. оселився назавжди в Полтаві.1812 року сформував козачий полк для участі у боях проти військ Наполеона. У 1818-21 pp. був директором Полтавського театру, потім обіймав посаду попечителя "богоугодних закладів".

Маючи великий хист до віршування, Котляревський на сюжетній основі "Енеїди" Вергілія створив бурлескно-травестійну поему, яка була вперше видана в трьох частинах у 1798 р. в Петербурзі коштом конотопського поміщика Максима Парпури (без відома автора) під назвою "Енеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским". Повний текст поеми вийшов 1842 року в друкарні Харківського університету.

Написана барвистою народною мовою, "Енеїда" містить гумористично-сатиричне, але в цілому правдиве, реалістичне зображення життя й побуту України другої половини XVIII ст. Автор з великим співчуттям малює образи простих людей, їх доброту, розум, спритність, порядність, завзяття, мужність, патріотизм і, в той же час, засуджує сваволю, користолюбність, жадібність, тупість, неуцтво, жорстокість панів, чиновників та інших представників панівних класів.

У 1817--1818 pp. Котляревський написав п'єси "Наталка Полтавка" (музику пізніше написав М. Лисенко) і "Москаль-чарівник", які вперше були поставлені на сцені Полтавського театру в 1819 р. В основних ролях виступав М. Щепкін. П'єси Котляревського поклали початок новій українській драматургії.

Одним з видатних поетів першої половини XIX ст. в Україні був Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790-1865). Народився Гулак-Артемовський 16 січня 1790 р. в м. Городищі Черкаського повіту на Київщині (тепер місто Черкаської області) в сім'ї священика. Навчався в Київській духовній академії, потім на словесному факультеті Харківського університету. Став професором цього університету, викладав російську історію, географію і статистику, в 1841-1849 pp. був ректором.

У нову українську літературу Гулак-Артемовський ввійшов як автор, насамперед байок ("Справжня добрість", "Пан та Собака", "Солопій та Хівря" й ін), байок-приказок, романтичних балад ("Твардовський" - переробка твору Міцкевича і "Рибалка" - вільний переклад поезії Гете), а також як автор переробок од Горація, віршів побутового характеру, віршованих і прозових послань.

Стоячи на цілком лояльних щодо царизму позиціях, Гулак-Артемовський у той же час у своїх творах критикував жорстокість панів-кріпосників, подавав позитивні образи простих людей. Критикою кріпосницьких порядків і висловленням співчуття до гнобленого поміщиками селянства найбільш яскраво відзначається байка "Пан та Собака" (1818), що стала найвідомішим твором автора.

У розвитку прози в новій українській літературі визначне місце належить Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненку (1778-1843), який став першим видатним українським прозаїком. Народився Г. Квітка у передмісті Харкова Основі (звідси псевдонім - Основ'яненко) в поміщицькій родині. Замолоду кілька років був послушником у Курязькому монастирі. Потім брав активну участь у тодішньому громадському й літературному житті, обіймав ряд посад - був директором Харківського театру, керував справами інституту шляхетних дівчат, працював одним з редакторів журналу "Украинский вестник" (1816-1819), обирався предводителем дворянства Харківського повіту, був головою Харківської кримінальної палати.

Серед творів Квітки-Основ'яненка найбільше значення мають п'єси українською та російською мовами - "Дворянские выборы", "Шельменко-денщик", "Сватання на Гончарівці" та ін., повісті й оповідання - "Маруся", "Сердешна Оксана", "Салдацький патрет", "Конотопська відьма" та ін., романи й повісті російською мовою - "Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова", "Пан Халявский" тощо. Перша книжка "Малоросійських повістей" Квітки-Основ'яненка вийшла в 1834 p., друга - в 1837 р. у Москві.

У творах Квітки-Основ'яненка відображалася широка панорама життя України і, насамперед, простих людей. Селян і селянок автор показував розумними, щирими, чесними, чуйними, такими, які мали моральну перевагу перед "благородними". Квітка картав паразитизм, неробство, зловживання, тупість, корисливість панів, чиновників та інших представників панівних верств. Разом з тим у творчості Квітки-Основ'яненка сильними були елементи сентименталізму та ідеалізації селянського життя.

Повне завершення становлення нової української літератури, утвердження в ній реалізму й народності, остаточне літературне оформлення української національної мови завершилося у творчості великого національного поета Тараса Григоровича Шевченка.

З появою глибоко народних за змістом і високохудожніх за формою творів Шевченка українська література посіла чільне місце серед інших слов'янських літератур і вийшла на світову арену. "Маючи тепер такого поета, як Шевченко, - писав М. Чернишевський, - малоруська література не потребує будь-чиєї прихильності". [6]

Розвиток мистецтва в Україні

Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "Їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Шевченка "Думи мої, думи", "Заповіт". З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін).

Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах.

Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними.

Концертну діяльність в містах України розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Влаштовувалися добродійні концерти, особливо під час проведення великих контрактових ярмарок. Однак часто така діяльність наштовхувалася на адміністративні заборони. Наприклад, в 1867 у Києві був випадок, коли влада дозволила концерт за умови, що тексти пісень будуть звучати французькою мовою.

Високого рівня досягла майстерність партесного (багатоголосого) співу. У XIX столітті хоровий спів поступово виходить за рамки чисто культового. Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму немало світських слухачів. З великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії. Розвиток своїх національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно надавалася іноземним авторам.

Loading...

 
 

Цікаве