WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор 1932-1933 - Курсова робота

Голодомор 1932-1933 - Курсова робота

18-22 листопада 1933 р. відбувся об'єднаний Пленум ЦК і ЦКК КП(б)У, на якому П. Постишев підкреслив, що колгоспи в Україні зроблено більшовицькими. Пленум ухвалив резолюцію, в якій було записано, що "в даний момент головною небезпекою є місцевий націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами". Цей "даний момент" розтягнувся на кілька років і означав послідовне винищення інтелектуальних сил в Україні, погром в системі науки і освіти. При чому цього разу репресивна хвиля зачепила і комуністичну інтелігенцію, тих, хто ще вчора трощив "націоналістів", а сьогодні сам був оголошений ворогом системи, якій віддано слугував.

21 листопада 1933 р. кореспондент англійської газети "Манчестер Гардіан" писав: "Якщо йдеться про голод, то жоден чесний спостерігач, який дивиться відкритими очима, не може стверджувати, що в селах, які я відвідав, є тепер голод, але не буде й заперечувати, що голод був, причому немалий, переважно в квітні і травні... Можна сміливо сказати, що жодна провінція... не потерпіла стільки, як Україна і Північній Кавказ".

Виникає запитання, що це, як не цілеспрямована політика проти народу? За міжнародними нормами її не можна трактувати інакше, ніж ГЕНОЦИД проти української нації.

Голод 1932-33 р., як неодноразово зазначали очевидці й дослідники цієї трагедії, був штучним явищем. Причиною голоду був фактор, що досі в історії нечуваний – політика тоталітарного режиму. А, отже, й причини та наслідки його приховувалися й фальсифікувалися режимом не тільки в 30-ті роки, а й до початку 90-х.

Українська політична еміграція ще в кінці 1932 р. забила тривогу в засобах масової інформації. Особливу роль відігравала преса Галичини, в якій друкувалися свідчення утікачів із підрадянської України. Львівська газета "Нова зоря" у статті "Нищать українську націю. Боронімся!" зазначала: "Східна сторона Збруча виглядає на справдішну воєнну лінію, за котрою фізично винищують наш нарід до самого кореня. Хто втікає на сей бік, той паде трупом на границі, тільки рідки виїмки добігають сюди як живі кістяки."

В тій же газеті читаємо й розлогу статтю "Страшні події на Україні. Слово про обов'язок всіх українців." Робиться висновок проте, що у боротьбі з масовим винищенням українців потрібно протестувати як в самій Україні, так і по цілому світові." Зокрема, українська еміграція в Європі й Америці має великий національний обов'язок освідомлювати про мартирольогію України під большевицькою Москвою всі ті народи, серед котрих наша еміграція живе. Освідомлювати устно, в пресі й окремими публікаціями."

24 липня 1933 р. Український греко-католицький Єпископат галицької церковної провінції в справі подій на Великій Україні звернувся з відозвою "До всіх людей доброї волі!" в якій, зокрема, зазначалося: "На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається у жилах...

Усі радіостанції просимо рознести наш голос по цілім світі, може дійде він і до убогих хатин, конаючих з голоду селян."

Варто відзначити значну інформаційну й згуртовуючу роль, яку відігравав український часопис "Тризуб." Упродовж 30-х років майже в кожному номері друкувалися статті, повідомлення про голод в Україні, свідчення очевидців й висвітлювалися організаційні заходи, які проводила українська еміграція, повідомлялося про акції громадськості за кордоном, допомогу голодуючим та про політику замовчування голоду радянською владою. В результаті заходів українського греко-католицького єпископату та численних українських громадських організацій з Головною Еміграційною Радою та чернівецьким і львівським Комітетом рятунку України на чолі, з ініціативи кількох членів Французького Товариства українознавства було засновано в Парижі 24 серпня 1933 р. Комітет по організації допомоги голодним на Україні.

Проте допомога голодуючим ускладнювалась тим, що більшовики не визнавали голоду, а відтак і організувати допомогу з-за кордону було досить складно. Як зазначала Голова Жіночої Національної Української Ради професор Софія Русова: "Українські жінки, об'єднані на еміграції в Національній Жіночій Раді, безсильні подати нещасному населенню жодну допомогу. Укр. еміграція відгороджена від свого народу страшними більшовицькими загорожами – ні звідти до нас, ні від нас на Україну не перелетить і пір'ячко. Наша кореспонденція з рідними накликає на них жорстокі переслідування. Ми не можемо послати кіло рижу, хоча б і за ту величезну ціну, яку встановили самі большевики, граючися з голодним людом, як кіт з мишою, щоб не підвести наших рідних, наших сестер та їх дітей під страшні кари. Ми можемо лише правдиво освідомлювати культурний світ з тими страховищами, що провадяться поза тими мурами."

Інформаційно-організаційні акції українських емігрантів досягли певного результату. Світ дізнався про те, що чиниться в Радянському Союзі з українським селянством. Завдяки ініціативі норвезького прем'єра Мовінкеля, питання було порушено у 1933 р. в Лізі Націй, Міжнародному Червоному Хресті та інших громадських установах багатьох країн. Проти голоду висловили протест російські емігранти.

29 жовтня 1933 р. українськими політичними емігрантами було проголошено "день привселюдної жалоби й всенародного гніву – на всіх просторах, заселених українським народом за межами СССР, повсюди, де розкидано світом колонії українські, повсюди, де тільки б'ється українське серце, де тільки чути українську мову..."

Зусилля української еміграції врешті решт знайшли відгук у європейської спільноти. У Відні 16-17 грудня 1933 р. під проводом кардинала Ініцера відбулася міжнаціональна й міжконфесійна нарада всіх організацій, що брали участь в допомозі голодним в СРСР. Скликано її заходами Віденського комітету допомоги. У нараді взяли участь представники міжнародних організацій з Англії та Швейцарії, національних комітетів допомоги -німецьких, єврейських, російських.

Найбільше серед них було представлено українських організацій за кордоном. "Міжнародна нарада ... на підставі фактичного матеріялу ще раз привселюдно ствердила незаперечний факт голоду в СССР, в першу голову на Вкраїні і Північному Кавказі, байдужість широкого світу до долі нещасних, дальшу, ще грізнішу, загрозу голоду, та вдалася до всієї людскости з гарячим закликом – ділом допомогти нещасним."

В Ухвалі було записано: "1) У відповідь на всякі змагання заперечити страшний голод, що лютував до останніх жнив в СССР, конгрес рішуче стверджує, що за минулий рік голодною смертю загинули мільйони невинних людей навіть у найбагатших краях СССР, як Україна й Північний Кавказ. Так само рішуче стверджується, що у зв'язку з цим масовим вмиранням виникали найжахливіші прояви до людоїдства включно.

2) Ці жертви можна було б оминути. У той час, коли в СССР відігравалась трагедія, заморські хліборобські держави терпіли від надпродукції збіжжа, світові конференції обмірковували питання зменшення збіжжевої продукції. Величезні запаси споживчих продуктів знищено..." Важливо зазначити, що під тиском міжнародної громадськості Радянський Союз змушений був визнати наявність голоду в 1932-33 роках, проте, істинні причини й масштаб його ретельно приховувалися.

У повоєнний час українські емігранти розгорнули широку роботу по збиранню документальних даних про голод 1932-33 рр., особливо свідчення очевидців. У 1948 р. Товариство Українських Політичних В'язнів видало брошуру Г.Сови "Голод в Україні 1933 року", а також побачили світ праці Д.Солов'я "Стежками на голготу", "Голгота України", збірку М.Вербицького "Найбільший злочин Кремля", публікувалося багато оглядових статей у пресі та ін.

Однією з причин голоду Г.Сова називає державну політику радянської влади загалом. Перший п'ятирічний план загального розвитку СРСР був авантюрним і в дискусіях перемогли прихильники "гігантоманії." А отже кошти на його реалізацію (на індустріалізацію країни) викачувалися з села, шляхом експорту сільськогосподарської продукції за кордон. Ще одна причина – колективізація проводилась "дуже наспіх, а головне не спиралась на реальні технічні можливості."

Особливо активізовувалися публікації про голод в Україні у відповідні річниці. У 1955 р. у "Шляхові перемоги" вийшла друком стаття П. Половецького "Співучасники Сталіна в голодовому народовбивстві 1933 р."

Автор, аналізуючи хід подій, повідомлення в пресі про голод в СРСР зазначає, що винні в приховуванні цієї трагедії не тільки Сталін і "банда кремлівських злочинців, політбюро, москалі". А винні ті, хто "не тільки мовчав, а й навіть створював атмосферу сумніву та неґації. I це робили люди не з безбожницького Кремля, а представники західньої демократії, що в Москві, Києві та інших містах СССР обсервували життя і людські відносини в новонародженій "справжній соціялістичній державі" – за їх виразом".

Одним із таких журналістів автор називає кореспондента "Нью-Йорк Таймз" В. Дюренті. Саме цей журналіст спростовував на сторінках газети повідомлення англійця Геріта Джонса, який в березні 1933 року пройшов сорок миль пішки від села до села поблизу Харкова й інформував світ про страхітливу трагедію українців. Публікації про морально-етичний вибір журналіста В. Дюренті публікувалися й у 80-х роках.

Зокрема, один із авторів спеціального випуску "The Ukrainian Weekly", де на 12 сторінках розглядався великий голод в Україні 1932-33 років, зазначав, що у питанні "чи був голод в Україні в 1932-34 рр.?" склалося різнобачення. З одного боку є ті, що констатують факт "голод був", а є й інші, котрі відзначають, що мав місце голод великого розмаху." Так от Дюренті наголошував, що в СРСР існує лише серйозна нестача харчів, є поширена смертність від хвороб через недоживлення. Ситуація погана, але голоду немає. Цим самим він вводив в оману суспільну думку інших країн, підігравав радянському режимові. Більше того, у своїй книзі "Stalind and С°" журналіст писав про те, що російський продовольчий стандарт значно відрізняється від дореволюційного, майже середньовічного, до такого рівня, що цей стандарт сьогодні наблизився до стандарту США, наперекір тому, про що думають американці. I це писала людина в той час, коли в СРСР люди помирали з голоду.

Loading...

 
 

Цікаве