WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор 1932-1933 - Курсова робота

Голодомор 1932-1933 - Курсова робота

Ставлення Української держави до голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішення Президента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки і проведення заходів у зв'язку з сімдесятими роковинами голодомору в Україні, по суті, вперше за п'ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органами України. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.

Визнання голоду актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.

Перед нинішнім урядом України, перед Верховною Радою України, як і перед усім українським суспільством стоять завдання щодо належного вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, які не обмежуються лише відзначенням скорботної 70-ї річниці жахливого мору.

Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в України на чолі з Прем'єр-міністром України В. Ф. Януковичем почав реалізацію масштабних загальнодержавних заходів, одним з яких буде спорудження в місті Києві національного меморіального комплексу жертвам голодомору та політичних репресій як втілення болі і спокути перед невинно загиблими і ненародженими співвітчизниками.

Визнаючи українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не лише увічнює пам'ять про загиблих, а прагне постати справді державотворчою нацією, цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути.

Планування та методи проведення Голодомору 1932- 1933 рр. на Українських землях

Голодомор 32-33рр., найбільш трагічний в історії українського етносу. Очевидно , що Голодомор був ретельно спланованою акцією.

Традиційно вважається, що головним ініціатором і безпосереднім ідейним натхненником організації Голодомору 1932- 1933рр. був Й.В. Сталін. Безпосередньо, це так. Проте і досі в тіні залишаються такі його наближені сподвижники: В. Молотов і особливо Л. Качанав, який з 1926 по 1928 р. був першим секретарем ЦК КП(б)У. Останньому відводилася роль організатора прелюдії до голодоморного геноциду, українського народу. А щоб надійно прив'язати Сталіна до жидівської колісниці, після загибелі Алілуєвої у 1932 р. сіоністи підсовують Сталіну Розу Каганович сестру Лазари.

Молотов перебував в Україні майже 2 місяця, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому приїздив ще й Каганович. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя українських селян. Фактично, по жовтню брати вже не було що.

Діючи у межах вже встановлених "добрих традицій" більшовицького сіонізму, Каганович під виглядом підвищених зобов'язань щодо збільшення здачі зерна до "закромів держави" спочатку вибрав у колгоспів навіть те зерно, що планували на посів, а потім став звершувати ми штаби "розкуркулення". Епілогом стало створення спеціальних полків НКВС для боротьби зі селянами, що чинили опір більшовицького – сіоністицькому свавіллю на теренах України. 14 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б)та РНК СРСР.

Про фарисейський характер висловлення та, відповідно, дії "великого вождя" і його сіоністського оточення щодо України та організованого геноциду українського народу свідчать дані експорту зерна з СРСР в інші країни, що склали в 1932 році – 1736298 т., а у 1933 р. – 1689790т. Врожай в Україні в 1933р. становив 36 пудів лише зернових культур на душу населення, на той час як по всьому СРСР з Україною разом ця цифра складала 28 пудів.

Голодомор був спрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українських землях окремі області України втратили чи не третину свого населення, а на Кубані , Придонні, Ставрополі та в Криму загинув кожен четвертий – п'ятий мешканець сіл та хуторів.

У серпні 1932 р. було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям. Незабаром з'явився закон про "боротьбу зі спекуляцією", який передбачав ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років для тих селян, які, від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 р. продовольство в містах розподілялося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі. Тим часом хлібозаготівельні плани зростали. У 1931 р. українські селяни здали державі 39 % валового збору зернових, у 1932 р. – 55 %. У жовтні 1932 р. в республіку для нагляду за хлібозаготівельною компанією прибула надзвичайна комісія на чолі з В. М. Молотовим. Комісія діяла брутальними методами. "Для роботи" на селі були мобілізовані партійні активісти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. Партійні та радянські працівники, голови колгоспів, які робили спроби перешкодити насильству, вказівкою Сталіна були репресовані.

До організації голоду доклали руку Л. М. Каганович , який прибув в Україну слідом за Молотовим, генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В Косіор, голова Раднаркому УСРР В. Я. Чубар. У січні 1933 р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П.Постишева, який став секретарем ЦК КП(б)У, а фактично – диктатором України. За його вказівкою в селах були проведені обшуки і вилучене останнє зерно.

Голодомор вивчають вже давно, ще на початку 50-х р. ХІХ ст. Гвардійський університет (США) виконав великий науковий проект, записав спогади декількох тисяч біженців зі совєтського союзу – свідків Голодомору 1932-1933 рр . в Україні.

Є така точка зору, що Сталін використав терор голодом, аби примусити селян працювати у колгоспах, від чого вони відмовлялися. Подібні оцінки відволікають від політичного винещиння українства як нація, яка чинила опір намаганню комуністичної влади зросійщити її.

А ось інша історична послідовність у діях татолітарної влади простежується надто чітко. Голод 1932-1933 рр. є фактично не чим іншим, як прелюдія репресій 1937-го і наступних років.

У 1937 р. в Україні прибув П. Постишев, а ДПУ республіки очолив В. Балицький; спільними зусиллями вони організували масовий терор. Звичайний у національному ухилі М. Скрипки

7 липня покінчив життя самогубством. Сфабриковано справи "Української військової організації" (УВО), "Польської організації військової" (ПОВ),"Блоку українських національних партій". Заарештовано О. Шумського та десятки комуністів, які тією чи іншою мірою були з ним зв'язані .

Йосиф Сталін

Після вбивства Кірова (1 грудня 1934 року) запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного Суду СРСР ( "трійки") – органи позасудових репресій. У грудні на процесі "Українського центру білогвардійців – терористів" засуджено 28 осіб, переважно письменників і діячів культури.

Постишев 1935 р. оголосив про "Всеукраїнського боротьбистького центру" - було винищено колишніх боротьбистів. Того ж року відбулися процеси "Націоналістично – терористичного центру", " Націоналістично – терористичної групи професора М. Зерова", "Блоку українських терористичних груп", "Троїцького – націоналістичного блоку". Арештовано Юрія Коцюбинського (розстріляний 1937 р. ). У 1936 р. були сфабриковані справи " Українського троцькістського центру", "Соціал – демократичної партії України" та ін.

Голодомор задумався, і це майже не викликає сумнівів – найперше для того, щоб винищити українство, зробити зрештою все, аби Україна не мала державності тобто безсумнівно, голодомор використовувався лише для того, щоб завдати найстрашнішого удару українському, а не якомусь іншому, етносу. Спеціальна комісія Конгресу США у своїх висновках з питань дослідження голодомору 1932-1933 рр. однозначно і беззастережно констатувала, що "Й.Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-1933 роках". Ця теза підсилюється і наступним твердженням комісії що "голодомор також відбувався в басейні ріки Волга та на території північного Кавказу, але такі ж наслідки і масштаби, як в Україні він має у місцевостях де проживали етнічні українці"

Хроніка подій голодомору

Через 70 років, які минули після голодомору, стало відомо багато фактів, що відображають сутність цього явища. Завдяки зусиллям дослідників – професійних науковців, краєзнавців, простих ентузіастів – відкриваються нові й нові свідчення, які ілюструють перебіг подій і допомагають зрозуміти причини, головні складові та наслідки голодомору, як засобу винищення українських селян. Вони переконують, що це була спланована політична акція. Отже, нехай говорять факти...

1932 рік

26 квітня 1932 р. Станіслав Косіор надіслав лист Сталіну, в якому, зокрема, зазначалося: "У нас є окремі випадки і навіть села, що голодують, одначе це лише наслідок місцевого головотяпства, перегинів, особливо стосовно колгоспів. Всілякі розмови про "голод" на Україні слід категорично відкинути".

23 червня 1932 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б): "Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати". Хоча потреба в цьому була неабияка.

6-9 липня 1932 р. відбулася III Всеукраїнська конференція КП(б)У. У доповіді С.Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні клімАтичні умови 1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощі весняної засівної кампанії пов'язувалися "з незадовільним керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральної і хлібозаготівельної кампанії". По-третє, джерелом багатьох проблем була названа безгосподарність у колгоспах. Деякі районні керівники робили спробу в своїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показати що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки, насамперед на нещодавно створені райони. Однак і обережні спроби декого з керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складність ситуації у сільському господарстві України не викликали довіри у двох сталінських посланців, які брали участь у роботі конференції – В.Молотова і Л.Кагановича. У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено спектр факторів, що спричиняли труднощі у сільському господарстві України. Ці виступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодо українського селянства. Москва не планувала допомагати.

Loading...

 
 

Цікаве