WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор 1932-1933 - Курсова робота

Голодомор 1932-1933 - Курсова робота

"...Я звертаюсь до усіх Вас зі своєю рукописсю про усе те, що нашим людям довелося переживати і мені також у 1932-1933 рр. Переживати і бачити, як наших людей обкладали налогами, забирали у них усе, навіть землю, якою вони користувались, і як ця земля заростала бур'янами скрізь, а люди з голоду вимотали по селах.

***

Пусті були наші поля

З бур'янами стоя.

Всі плакали в селах люди –

Загинула воля.

Загинула наша воля –

Ніхто не знав за що.

До тебе йдуть, усе беруть

Ще й кажуть:"Ледащо!

Іди, в колгосп запишися:

Там ти знайдеш волю,

Там получиш собі їжу,

Буряки та сою.

Про це ж ніде не розказуй –

Тебе арештують,

Засудять і вишлють туди,

Де раки зимують".

Все це мені у цім році

З боллю вспом'янулось.

Я інколи молюсь Богу.

Щоб це не вернулось.

Тоді ж згадували людей

Тих, що повмирали.

Усіх їх звали куркулями

За те, що жили і працювали.

Тяжкі роки страшні муки

Люди в нас переживали,

Багато їх скрізь невинних

З голоду вмирали...

Написав це пенсіонер, ветеран війни і труда..."

(надрукований лист – вірш згазети "Зоря " від 2.07. 1993 р)

Ковнір Тетяна Пантелеївна, 1922 р. н.

"Я проживала в с. Кривуші Кременчуцького р – ну Полтавщини. Батьки працювали в колгоспі. Платили за це не дуже мало, але грошей не платили, а давали зерно на трудодні. Погано стало у 1932 р., коли план хлібозаготівлі зерна на колгосп збільшили, а через погану погоду врожай значно зменшився. На трудодні не давали нічого, а те, що росло на городах, треба було здавати в сільраду як податок, щоб колгосп міг здати хлібозаготівлю.

Тоді люди їли лушпиння від картоплі, буряка, висівки. Сестри й брати пухли з голоду: руки й ноги були тонкі, а животи великі, діти дуже плакали, просили їсти... Єдине, що нас врятувало, це корова, яку не встигли забрати. Мати доїла корову і ходила пішки 15 км продавати молоко до Кременчука, а на гроші купляла нам усім якість харчі. Так деякий час вдавалося виживати, але потім корову забрали, та все ж найстрашніше було позаду.

Влада ходила по хатах і забирала все, що можна було з'їсти, виривала з рота останній шматок хліба. Особливо прискіпливо ставилися до т. зв. куркулів: батьків таких засилали у Сибір, а діти були приречені на голодну смерть. Мерці тоді лежали по вулицях, під деревами, попід тинами, і всім байдуже, навіть страху перед нами не було. Колгосп виділяв щонеділі підводу, що їздила по селі і збирала трупи, які скидали потім в одну яму. Забирали не лише харчі, а й одяг, навіть мило й інвентар. Якщо щось сховаєш, а влада знайде, то на тебе чекало дуже суворе покарання.

Ніхто з села нічим не міг зарадити страшній біді. Але був серед селян найстрашніший прошарок, стукачі – перевертні, що співпрацювали з владою. Ті загалом голоду майже не відчували, бо виконували "важливе завдання", прислужуючи владі. Вони доповідали владі про те, що хтось ще щось приховували або взяв кілька колосків на полі. Був і такий випадок. Жили по сусідству два прати. Один був чесним селянином, а інший продався владі й робив доноси на селян. Ходив по хатах і збирав пожитки. Врешті – решт уже пухлий перший брат зарубав поганця сокирою. Та заарештувати його вже не змогли, бо він наступного дня помер від голоду.

Влада казала, що турбується про народ, а насправді знищувала його. За короткий час від голоду померли сотні тисяч людей, а в цей час хліб гнив у колгоспах. Я й досі не розумію, для чого це робилося і кому від цього стало краще. Мабуть, при владі були деспоти, яким було байдужі долі інших людей. І вони ще й заперечували існування голодомору взагалі... Це жахливо..."

Базай Павло Григорович ,1920 р. н.

"Я жив під час голодомору в с. Велика Багачка на Полтавщині... До весни 1930 р. все було досить задовільно. Потім стався справжній жах. Страшні , незрозумілі здирства й побори. Забирали всю скотину: коней, волів, корів, кіз, овець, навіть кролів і курей. Все спустошували, проводячи цю дику колективізацію. Одного разу прийшло шестеро людей – "колективізаторів" у гарних шкіряних плащах зі зброєю, вони випитували, де харчі і реманент, не хотіли чути благання матері, не залишали нічого на прожиття. Забрали все, мати вчепилася в одного з них, але вони ніяк не реагували , їм було все одно. Вони робили свою чорну справу...

Голод був викликаний прагненням влади винищити український народ... Тоді влада заявляла, що хліб є, але він в руках у куркулів, які приховували його. Забрати "державне майно у куркулів" - це й було "марш - завдання" цих комуністів – убивць. Вони ходили по селах із залізними піками із загостреним кінцем, тикаючи у стрічні хати, шукали сховане селянами зерно. Вони у кожному селянинові бачили куркуля, тому й забирали все у всіх.

Батько закопав на городі великий горщик з пшеницею, з нього брали потроху вночі і робили кашу. Їли кропиву, ходили на поле збирали зернятка, що залишилися. Люди почали пухнути. Дуже хотілося їсти, а потім пити. Але мати казала, що пити не можна. Навколо села з дерев пообдирали кору ,у селі не залишилося жодної собаки чи кота. Одного разу, коли ми з братом випасалали коня, до нас підходили якість дві жінки й казали, що вони нас нагодують, якщо підемо з ними. Мама нас застерегла від таких діл, тому ми не пішли. Вже потім дізналися, що вони так заманювали людей, а потім вбивали їх і їли.

Тоді померло дуже багато людей, понад дві третини села вимерло. Деякі не витримували голоду й топилися. Багато селян в надії на порятунок тягнулися в міста, але там помирало просто на вулиці. Мерців майже ніхто не захоронював. Якщо й ховали, то дуже часто у великих "братських могилах", скидаючи туди десятками. Не було сил навіть ями копати, тому людей скидали в колодязі, яри та інші ями.

Було страшно...Вижили лише дивом завдяки великому бажанню батьків і Богу. Після цього страшно ненависть до комуністичного ладу і (його) лідерів: вони винищували власний народ..."

Лещенко Іван Федорович, 1923 р. н.

Іван Федорович Лещенко народився 1923 р. у селі Кирило – Ганнівка Опішнянського р – ну Полтавської обл.

1932-1933 рр.:"...рік був врожайний, але забрали не тільки хлібопостачу – ходили по хатах, штрикали у землю , шукали чи немає де захованих хліба або картошки. ... Наші ж , українці, дурні (займалися викачуванням хліба)... мій двоюрідний брат. Мати і я залишалися у Косі-Олександровці, потім теж повернулися через Москву. Там було хліба, якого тільки хочеш : білого, чорного... мати купила хліба в гостинці; приїхали в Полтаву. В Москві усякий хліб був, а в Полтаві був розпал голоду. Ми жили на околиці Полтави, я частенько ходив центральною вулицею Шевченківською. Як іду – десятки дітей – більших, менших – уже не могли й слова сказати, з такими животами, пухлі, простягли руки... Та я й сам пух з голоду... батько, хоч і безграмотний, але добре тримав сокиру в руках; він влаштувався теслею. Не знаю, скільки він одержував грошей, але йому пощастило купити на базарі макухи. І та макуха мене протянула, коли я пух з голоду...

Були у Полтаві (випадки канібалізму). Мати, було, приходить і каже, що пиріжки з м'ясом... ніготь знайшли...Рідний батько, рідна мати вбивали дітей – то було страшне...

У нашій сім'ї голод пережили всі, слава Богу".

ВИСНОВОК

Це був справжній голодомор, організований комуністичною партією на чолі зі Сталіном. Його метою було примусити українських селян іти до колгоспів, у селян вилучалися всі їстівні запаси, і вони масово гинули від голоду. Сталінське керівництво свідомо організувало "голодний терор" для того, щоб назавжди ліквідувати в Україні будь – який опір хлібозаготівлям.

Голодомори в Україні, організовані юдо – комуністичних лідерами Московії. Найсуворіше вето не могло викоренити з пам'яті народу спогади про голодомор. Розповіді про цю драму передавалися від старих до молодих знайшли відображення в усних переказах художніх творах. Страхітлива трагедія голоду на Україні та в інших районах СРСР викликала щире співчуття свідомої громадськості. Час від часу інтереси до цієї болючої проблеми то згасав, то спалахував з новою силою.

Втрати від голодомору 1932-1933 рр. становили для України, до 7 млн. чоловік. Інформація про голод була прихована, і ніякої допомоги від зарубіжних країн, на відміну від 1921 р., не було.

Використана література

1. Диво слово// 6.06.2000.- №520 с. 65. К., С. Граченко.

2. Голод – 33.Народна книга – меморіал. – К., 1991- 583с.

3. Страта голодом. С.Старів. – К., 2002.

4. Народовбивбивство голодом //Шлях перемоги. Р. Новоженець. – 4- 10.12.2003 – Ч.49.- с. 2

5. Український голок ост 1932-1933 р. свідчення тих, хто вижив. – К., 2003- 296с.

6. Україна історії , - К., : Либідь 1991. С.359

Loading...

 
 

Цікаве