WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Київська Русь - Курсова робота

Київська Русь - Курсова робота

II період

Охоплює князювання

Володимира Великого (980-1015 рр)

Ярослава Мудрого (1019-1054 рр)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

За князювання сина Святослава - Володимира - загалом завершилося формування території Київської Русі, її площа стала найбільшою в Європі.

Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади.

Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою

Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим. Однією із найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди".

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно, що історики називають Ярослава тестем Європи.

Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.

3. Загальна характеристика соціально – економічного розвитку Київської Русі

Ранньофеодальний характер Київської Русі.

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася при збереженні помітних залишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяються такі:

збереження до XI ст. колективної власності на землю. (Індивідуальна земельна власність зародилася на Русі у другій пол. XI ст).

збереження до X ст. (до адміністративної реформи Володимира Великого) племінних князівств;

збереження таких форм родоплемінного ладу, як віче, народне ополчення.

Щоб зрозуміти, що являла собою Київська Русь, слід дати характеристику її економічного, соціального, політичного та етнічного устрою.

Економіка

Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

Землеробство - провідна галузь, практикувалася 2-3 - пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

Скотарство - набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

Ремесло - існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

Торгівля-як внутрішня, так і зовнішня - мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва і т.п. У X ст., з часів Володимира Великого, з'явилася власна монета - злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня - злиток срібла різної ваги (до 200 г).

Допоміжні галузі - мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура

Суспільство Київської Русі еволюціонувало у напрямку до ранньофеодального, у зв'язку з чим відбувалися відповідні зміни в його соціальній структурі.

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення:

Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

Основна група - селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

"Холопи " - раби - використовувалися в домашньому господарстві.

Міщанство - складало багато - чисельну верству. За приблизними розрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. чоловік) і Новгород (до ЗО тис. чоловік).

Духовенство - формується з прийняттям християнства.

Посилення експлуатації панівною верхівкою безпосередніх виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялося у формі збройних повстань. Повстання охоплювали чималу територію Київської Русі, і в них брали участь різні прошарки населення. Помітним виявом народного руху, зокрема, було повстання 1113 р. у Києві. Повстання киян спричинилося невдоволенням політикою великого князя Святополка Ізяславовича, за правління якого Південна Русь зазнала численних братовбивчих міжусобних війн, що призводили до голоду й зубожіння трудового люду. Так, в результаті гострих сутичок правлячої династії з феодалами Галицької землі до Києва припинилися поставки солі. З цієї обставини швидко скористалися місцеві лихварі й сам князь, монополізувавши торгівлю сіллю. Вістря народного гніву було спрямовано не тільки проти безпосередніх торговців - спекулянтів, але й проти князівської адміністрації, світських та церковних феодалів. Повстанці розгромили і пограбували двір київського тисяцького Путяти й збиралися вчинити напад на будинки інших феодалів та монастирі. Побоюючись розростання конфлікту, київські "мостиві мужі" звертаються до переяславського князя Володимира Мономаха з проханням посісти великокнязівський стіл і вгамувати повстання в Києві.

Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами).

Віче існувало як орган місцевого самоуправління.

Територіально-політичний устрій

Територіальне Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцінках територіально-політичного устрою Давньоруської держави існують розбіжності, її називають і конфедерацією, і супер-союзом, і співдружністю князівств. До адміністративної реформи Володимира Великого (близько 988 р) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династіям, які протистояли київському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племінні князівства. Володимир же замінив племінних вождів своїми синами (а їх він мав 12), вірними боярами, зміцнивши тим самим владу київського князя. Радянські історики пропагували теорію, згідно з якою в Київській Русі сформувалася єдина давньоруська народність (спільна літературна мова, культура психічний склад), з якої після розпаду Київської держави, з часом, утворилося три народи –український, російський і білоруський. Ця теорія була створена на догоду радянській ідеології і не має під собою належних підстав. Єдиної давньоруської народності не було, вона не могла скластися ні до утворення Київської Русі, ні в період її існування. Чому? По-перше, до об'єднання в одну державу східнослов'янські племена існували самостійно, вони знаходилися в різних природних умовах і відчували впливи з боку різних етносів. По-друге, в період Київської Русі, в умовах панування натурального господарства, були відсутні необхідні тісні контакти між населенням великої території держави.

Російський історик XIX ст.М. Погодін виступив з теорією, за якою в Київській Русі до сер. XIII ст. мешкали великоруси (росіяни), котрі після татарської руїни 1240 р. переселилися на_ північ. Натомість, на "порожнє" місце, прийшли переселенці з Волині і Галичини, які й явилися предками сучасних українців.

Згідно з концепцією М. Грушевського, Київська держава і культура були створені лише однією народністю - українською.

Мабуть, треба визнати, що східнослов'янське населення Русі не було однорідним і складалося із трьох основних етнічних груп:

Південні русичі - на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Галицької і Волинської земель.

Північні русичі - на території Новгородської, Псковської, Володимиро - Суздальської, Смоленської і Рязанської земель.

Західні русичі - на території Полоцької, Мінської, Туровської земель.

На основі цих трьох етнічних груп відбувався процес формування відповідно української, російської і білоруської народностей

Український етнос і українська мова відокремлюються вже в період Давньоруської держави

Про існування протоукраїнських мовних рис у давньоруський період свідчать лінгвістичні дослідження. До того ж, у Закарпатті, яке ще в XI ст. відокремилося від Києва і потрапило під владу Угорщини, весь цей час існувала українська мова. То коли ж вона там могла закріпитися, як не в період Київської Русі? Нарешті, політичні кордони нових князівств, що створювалися на території давньоруської держави, співпадали з етнічними (племінними).

2. Термінологічний словник:

Данина – найдавніша форма оподаткування населення у вигляді натурального державного податку, грошової ренти тощо.

Дружина – загін воїнів об'єднаних навколо вождя племені, згодом князя, збройні загони в Київській Русі.

Закуп – людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути "купу" (борг).

Смерд – селянин, який належав до селянської общини і отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Холоп – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба, пізніше – двірський слуга, кріпак.

Челядь – раби полонені які знаходилися під владою хазяїна, цілком безправні особи.

Loading...

 
 

Цікаве