WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Категорія часу в міфопоетичних уявленнях Месопотамії та Єгипту ІІІ тисячоліття до н.е. - Курсова робота

Категорія часу в міфопоетичних уявленнях Месопотамії та Єгипту ІІІ тисячоліття до н.е. - Курсова робота

Про вавілонський календар відомо дещо більше, при чому, скоріше за все, вавілонський календар перебував під впливом шумерського. Він також складався з 12 місяців: 1 – Nisānum („Жертва шляхом лиття"), 2 – Ajjarum („Світлий"), 3 – Simānum, 4 – Duzum („Думузічний"), 5 – Abum („Батько") / Apum („Очерет"), 6 – Elūlum („Радіти"), 7 – Tašrītum („Першопочаток"), 8 – Arahsamna, 9 – Kislīmum, 10 – Tebētum („Занурення"), 11 – Šabāţum („Знищення вітром"), 12 – Addarum („Сумний"). Так само, як і шумери, вавілоняни ділитимуть рік на 12 місяців і додаватимуть ще один у разі потреби. Зберігся наказ царя Хаммурапі приблизно датований 1760 роком до н.е., в якому сказано: „Оскільки рік має ваду, то нехай місяць, який зараз починається, отримає назву другогоElūlum, а податки Вавилонові нараховуються не на 25 день Tašrītum, а на 25 другогоElūlum" [18, с. 104]. Додатковий місяць приблизно до середини І тисячоліття до н.е. визначали, не використовуючи певної системи. Можливо, така ситуація була характерною і для шумерів, бо інакше логічним було б перейняття відповідної схеми вавілонянами. Місяць у вавілонян, як і в шумерів, складався з семиденних тижнів. Подальше вдосконалення календаря призвело до появи більш послідовного та систематичного додавання 13-го місяця, але це вже стосується набагато пізнішого періоду історії Месопотамії.

Календар давніх єгиптян був пов'язаний із необхідністю передбачення наступного розливу Нілу. Довгі спостереження за небесними явищами встановили, що розлив Нілу співпадає з літнім сонцестоянням. Але більш практичним і легким у спостереженні було співвіднесення розливу з моментом геліакічного сходу зірки Сиріус ( Сотіс, або Анибус), яка з'являлася в 3000 році до н.е. після сімдесятиденного невидимого періоду приблизно через 0,4 доби після сонцестояння ( відстань між цими моментами була різною в різні періоди історії). Період між двома першими геліакічними сходами Сиріуса було розділено на 12 місяців, кожен із яких складався з 30 днів. Назви цих місяців такі: 1 – Thoth, 2 – Phaophi, 3 – Athyr, 4 – Chojak, 5 – Tybi, 6 – Mechir, 7 – Phamenoth, 8 – Pharmuthi, 9 – Pachon, 10 – Payni, 11 – Epiphi, 12 – Mesori. Кожен із цих місяців був розділений на три частини по 10 днів, яким належали десятиградусні сегменти сонячної екліптики. Місяці було присвячено різним богам пантеону. „Так, Thoth– перший місяць року в давньоєгипетській релігії – був присвячений богу Місяця й мудрості; місяць Athyr був присвячений богині Хатор, Phamenoth– обожненому цареві Аменофісу. Назва місяця Pharmuthiпов'язана з єгипетською богинею Ермути, Pachon– з єгипетським богом Хонсом і т.д. МісяцьPayniприсвячений „святу долини", аMesoriприсвячений „народженню сонця"" [18, с. 44]. Пізніше було встановлено, що сонячний рік насправді складається з 365 днів, а ще пізніше, вже в І тисячолітті до н.е., з'являються спроби ввести вісокос, але вони сприймалися народом дуже вороже, можливо, через те, що в цей час релігійна консервативність уже не дозволяла єгиптянам проводити якісь зміни в релігійній системі, а календар, безперечно, був її важливою складовою частиною. Але на період Давнього царства, напевно, єгиптяни користувалися сонячним календарем, що нараховував 360 днів у 12 місяцях. Наостанку можна згадати, що давньоєгипетський календар став основою для коптського, який складається з 12 місяців (їхні назви в арабізованому варіанті відповідають єгипетським), після яких ідуть ще п'ять днів, що мають грецьку назву епігоменів. Коптський рік співпадає з юліанським і починається 29 серпня (окрім року, що є наступним після високосного, коли Новий рік перепадає на 30 серпня). Рахунок років у коптському календарі ведеться за ерою Діоклетіана, яка почалася 29 серпня 284 року н.е. За цим календарем ведеться рахунок років у Судані й Ефіопії.

Отже бачимо, що в давніх Єгипті та Месопотамії з'явилися свого часу одними з перших, або й першими в світі. Вони були нерозривно пов'язані з релігійними віруваннями, їм були притаманні риси конкретності (а в Єгипті – ще й симетрії), що становили відмінність загалом культурних традицій Єгипту та Месопотамії. Ці календарі стали підґрунтям для створення більш пізніх ассирійського, єврейського, коптського, ефіопського та інших календарів.

ВИСНОВКИ

Розгляд різних непрямих свідоцтв необхідний задля формування уявлення про сприйняття часу в культурних середовищах Єгипту й Месопотамії ІІІ тисячоліття до н.е., адже не збереглося спеціальних письмових джерел, у яких розповідалося б про ставлення єгиптян та месопотамців до категорії часу. Таких джерел і не могло бути, адже вказані культури не мали відповідної спекулятивної думки, що дозволяла б піднятися до такого рівню абстрагування, який свідчив би про наявність загальних філософських категорій, якою, врешті-решт, і є час. Навпаки, спекулятивна думка доби Давнього царства та шумерської цивілізації була надзвичайно конкретною, що призводило до співвіднесення часу не з абстрактною тривалістю, а з її наповненням, тобто подіями, що відбувалися, а також особами, що брали в них участь. Конкретність сприйняття є однією з характерних рис, що були властивими світоглядові досліджуваних культур. Також можна вказати таку рису, як емоційність сприйняття часу. Це позначилося в культурі таким чином, що певні проміжки часу вважалися більш цінними за інші. І в Єгипті, й у Месопотамії вищою цінністю володіло минуле, від якого значною мірою (Єгипет), чи навіть повністю (Месопотамія) залежало майбутнє. Гранично цінним уважався в обох традиціях – і це властивість світогляду більшості давніх суспільств – момент творення світу, який відбувся в міфічному минулому, але не переставав відтворюватись у ритуалах, із яких найголовнішим був, напевне, новорічний. Це ставлення до моменту творення світу виходить до надзвичайно високого ставлення до архетипу Центра Світу, або Світової Вісі, де, в свою чергу, найбільш сакральний час співпадав із найбільш сакральним простором. Можливо, саме це є глибинною причиною зв'язку уявлень про час і простір, яке відзначало особливо єгипетську спекулятивну думку, але значною мірою стосувалося й месопотамської. А про те, що такий зв'язок існував, можуть свідчити дані граматик єгипетської та шумерської (а під її впливом – і аккадської), а саме той факт, що локативні та темпоральні поняття часто виражалися в мовах однаковими словами. До речі, граматика цієї доби свідчить також про особливе ставлення до детермінізму долі, що позначалося в специфічній побудові речень, коли дієслова не мали часових відмінностей, а обмежувалися розрізненням завершеного та незавершеного виду. Тобто в виразі, що позначався складнопідрядним реченням, не згадувалося, як співвідносяться між собою в часі дієслова головного та підрядного речення. Йшлося лише про те, що за умови наявності однієї дії обов'язково відбувається також і друга. Це явище в граматиці, на думку деяких дослідників, витікає з упевненості давніх людей у незмінюваності долі. Щоправда, незмінюваність долі, можливо, була специфікою суто спекулятивної думки, а в буденній свідомості люди сподівалися на те, що змінити долю можна. І тут традиції розходяться. Єгиптяни Давнього царства вважали, що їхня доля залежить від того, як вони дотримуються правил. І якщо вони цих правил не порушували, а боги все одно ставилися до них без поваги, вони вважали себе спроможними домагатися справедливості, або маат. Навпаки, месопотамці цілковито віддавали себе під владу богів і від їхнього бажання (деколи незрозумілого чи навіть продиктованого алкоголем) доля могла змінюватись. І для покращення долі недостатньо було просто виконувати певні приписання. А треба було ще випросити для себе прихильність богів, а пізніше – принаймні власного бога (тому „здобути успіх" перекладалося шумерською як „здобути бога"). Останнім свідоцтвом про сприйняття часу обрано відомості про календарі. Ці дані також свідчать про конкретність світогляду давніх єгиптян та месопотамців. Адже календарі в них створювалися переважно з метою прогнозувати певні метеорологічні явища та природні цикли, що пов'язані з сільськогосподарською діяльністю. А для ведення довготривалого рахунку років ці календарні системи не використовувалися, та на ІІІ тисячоліття до н.е. навіть не було такого поняття, як лінійна тривалість років, знов таки через несхильність представників досліджуваних культур до абстрагування.

Loading...

 
 

Цікаве