WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Категорія часу в міфопоетичних уявленнях Месопотамії та Єгипту ІІІ тисячоліття до н.е. - Курсова робота

Категорія часу в міфопоетичних уявленнях Месопотамії та Єгипту ІІІ тисячоліття до н.е. - Курсова робота

Розглядаючи високе значення для давніх цивілізацій Єгипту й Месопотамії минулого, слід сказати, що мається на увазі саме минуле як процес. Той факт, що найвищою сакральністю володів момент творення світу, з яким зливалися ритуали, не підлягає сумніву, і про нього вже написано багато літератури. Але йдеться про те, що шумери, як і єгиптяни та месопотамські семіти, дуже високо оцінювали саме минуле, а не тільки цей момент. „Якщо для сучасної людини „дивитися в майбутнє" значить „дивитися вперед", то шумер чи вавілонянин, дивлячись уперед, бачив минуле; майбутнє лежало в нього за спиною" [10, с. 28]. Наприклад, якщо взяти аккадську мову, а на часові категорії в ній дуже вплинули шумерські уявлення, то бачимо, що минуле аккадською – ūmpāni („дні обличчя"), на відміну від майбутнього – ahrātu (від кореня `hr, що має значення „бути позаду"). Психологічний перехід до погляду обличчям у майбутнє відбувся десь у середині І тисячоліття до н.е., „під впливом месіанських учень та есхатологічних очікувань, завдяки яким і найвища значущість, і головна увага людей були перенесені з минулого на майбутнє" [10, с. 29]. Можливо, це пов'язане щодо Месопотамії з підйомом престижу єврейської культури, для якої саме властивий нормативний характер майбутнього, а також месіанські настрої.

Можна сказати також, що ставлення до минулого як до того, що є попереду, а не позаду, властиве не тільки згаданим традиціям, а було поширене свого часу. Наприклад, у російській мові зберігся префікс пред-, що надає значення минулого, наприклад, предыдущий, предшественник, предзнаменование і т.д. Так само майбутнє позначалося словом, яке переносило його за спину: потом, наприклад, слово потомство, яке позначає майбутніх нащадків, а аккадською, до речі, перекладається ahrātu,етимологія якого вже визначена вище.

Якщо розглядати категорію майбутнього, то також можна сказати, що воно емоційно насичене, а не абстрактно-лінійне. При чому майбутнє, принаймні це можна з точністю говорити про культуру Месопотамії, повністю чи майже повністю під владою минулого. І.С.Клочков навіть називає майбутнє „минулим, яке ще не прийшло". Дійсно, з того, що сказано вище, можна вивести, що майбутнє – „це не все багатство можливостей, із яких може реалізуватися та чи інша, а саме те, що пізніше втілиться та стане минулим" [10, с. 30]. Це підтверджується структурою складнопідрядних речень (коли на часові відтінки навіть не звертається уваги, а важливим є питання: „чи завершився перехід передіснування в післяйснування, чи він ще продовжується" [2, с. 439]) у гадальних, медичних та законотворчих текстах вавілонян. Такий зв'язок майбутнього з минулим в уявленнях давніх месопотамців можна пояснити тим ставленням до долі, що зумовлювало детермінізм майбутнього через певні дії в майбутньому. Долі в розумінні її мешканцями Єгипту й Месопотамії й буде присвячено наступний розділ.

РОЗДІЛ 4. Уявлення про долю та його зв'язок із категорією часу

Проблема долі вже згадувалася вище, коли йшлося про граматичну категорію часу. Тоді було вказано, що ставлення месопотамців, та, за деякими гіпотезами, єгиптян до долі зумовило своєрідну побудову речень, у яких „достатньо завершитися першій дії, щоб за нею з неминучістю слідувала друга" [2, с. 438]. Щоправда, для Єгипту це явище зафіксовано здебільшого на пізніших етапах розвитку. Зате якщо говорити про Месопотамію, то тут воно вже зустрічається в текстах на початку ІІІ тисячоліття до н.е. Причому категорія долі не просто була щільно пов'язана з категорією часу. Наприклад, на думку І.С.Клочкова, „саме ця категорія відігравала в вавілонській свідомості ту роль, виконувала ту функцію, що її виконує в сучасній свідомості категорія часу" [10, с. 30]. Отже, це була ґрунтовна категорія для культур як шумерів, так і аккадців, тобто месопотамських семітів. І для глибшого розуміння культури Межиріччя потрібно встановити основні поняття, що стосувалися цієї категорії.

Пригадуючи відсутність абстрактних понять, що позначали час і простір, можна дійти висновку, що для інших важливих категорій культури так само не було єдиних абстрактних понять. І дійсно, в Месопотамії не знали єдиного принципу долі, що охоплював би весь Космос та керував ним; кожна річ та особа мала власну долю, яка до того ж складалася з кількох аспектів. Тож дослідження уявлень про долю, напевне, треба починати з визначення головних аспектів, з яких ці уявлення складалися, а також термінів, якими ці аспекти позначалися.

Першим можна розглянути шумерське nam(-tar), що дорівнює аккадському šīmtu. Т.Якобсен пише з цього приводу: „Слово nam-tar як nomenagentis з об'єктом, може означати „(хтось чи щось), що визначає долю". Саме таке значення, як видається, міститься в імені „Янгола смерті", Намтар. Родовий відмінок, що йде далі, в такому випадку, вказує на об'єкт, тобто особу чи річ, чия доля визначається... однак термін nam-tar може позначувати й саму долю, і в цьому сенсі, напевне, частіш за все це слово й використовується" [10, с. 33]. Якщо префікс nam додавався до якогось поняття, він, здається, слугував для виведення цього поняття на більш абстрактний рівень, наприклад nam-lugal– „талан царя", nam-l-ul– „талан людини" тощо. Цим префіксом засвідчувалося те, що все, що суджене тому чи іншому культурному інституту, буде властиве й окремій особі, яка до нього причетна. Проте можна сказати, що кожен бог, кожна людина, кожна річ має свою власну долю, так само, як і соціальні інститути, до яких вони належали. Слово šīmtu має значення „встановленого", „призначеного", „долі" а також „смерті, що встановлена". В концепції šīmtuможна побачити зміни протягом розвитку культури. Перше значення цього слова означало незмінювану природу речі, а друге – майбутнє феномену чи живої істоти, що встановлюється богом чи богами. „Практично в усіх випадках установлення šīmtu пов'язане з актом урочистого проголошення божеством чи божествами певного наказу, що визначає форму, спосіб, мету й межі існування того чи іншого феномену" [10, с. 34-35]. Про зв'язок такого проголошення-найменування з долею свідчить, наприклад, початок міфу „Енума еліш", де в єдиному переліку згадані надання долі та назви. До речі, за свідченням С.Хука, цей міф був властивий лише для семітичних вавілонян та ассірійців, а шумерського варіанту, принаймні, не збереглося. Проте, можливо, таке злиття найменування та творення (а šīmtuхарактеризувало не тільки долю, а й сутність об'єкту, про що каже А.Л.Оппенгейм) було властиве суто семіто-хамітичному світоглядові. Наприклад, якщо брати юдейську традицію, то маємо таку формулу: „Сказав Усесильний: „Нехай буде світло", і стало світло. І побачив Усесильний світло, що воно добре, й відокремив Усесильний світло від темряви. Й назвав Усесильний світло днем, а темряву назвав ніччю" [Брейшит І, 3-5]. У хамітичних давніх єгиптян схожу картину можна спостерігати, коли Атум, називаючи наступних богів, викликає їх до життя [4, с. 71].

Loading...

 
 

Цікаве